На вимогу депутатів-шляхтичів, Сигізмунд-Август у березні видав універсал (закон), що приєднував до Польщі Волинь і Підляшшя, а в квітні - другий універсал, за яким Київщина і Брацлавщина теж входилидо складу Корони Польської. Місцева українська шляхта урівнювалася в правах і привілеях з польською. Князі-магнати, не підтримані власною шляхтою, повернулися на сейм і змушені були скоритися волі короля. 1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського (К. Острозький, К. Вишневецький, О. Чарторийський, К. Радзивілл, Г. Ходкевич та ін.) підписали Люблінський унітарний акт і склали присягу на вірність польсько-литовському союзу.
За Люблінською унією Польща і Литва об'єднувалися в єдину державу - Річ Посполиту, що в перекладі означає республіка. Об'єднана держава мала спільний сенат (раду магнатів) і сейм, що обирав спільного короля. Єдинимисталискарбниця(казна),грошовасистема,зовнішня політика. Піддані Речі Посполитої мали право на маєтки в обох частинах держави. Литва втратила державність, але зберегла самоуправління - автономію. Вона мала власних урядовців, свій суд, військо, зберегли чинність Литовські Статути. Але її територія зменшилася втричі. Крім Литви, за князівством збереглися Білорусія, Берестейщина і Пінщина. Більшість українських земель увійшли до складу Корони
Для України унія мала вкрай негативні наслідки. Включення переважної більшості українських земель до складу Корони посилило захоплення їх польською шляхтою. Іноземці-поляки принесли з собою посилення феодально-кріпосницького гніту, прагнення ополячити населення, перевести православних-схизматів (єретиків) до католицької віри. Навіть у родині ревного оборонця православ'я князя К. Острозького син і донька стали католиками. Таке становище загрожувало українцям втратою власної національності й загострювало соціальне (майнове), національне та релігійне протистояння. А це, у свою чергу, вело до війн та повстань, чим і наповнилася українська історія періоду польського панування
