54.Принципи навчання в українській педагогіці.

Вироблення принципів навчання в народній дидактиці відбу­валося поступово. Принцип до­ступності навчання у народній дидактиці вимагає, щоб нові знання були посильними для дитини, ґрунтувалися на її жит­тєвому досвіді, вже здобутих знаннях, щоб кожна порція нових знань підносила особистість на вищий рівень розвитку, вела її від простого до складного, від невідомого до відомого. Доступність не означає спрощеності чи штучного полегшення. Навчання — не забавка і не розвага, а серйозна, наполеглива праця. Справжнє навчання те, яке вимагає долання певних труд­нощів ("Доки не впріти, доти не вміти", "Хто хоче знати, тому треба менше спати"), дає людині знання, що їх вона може збе­регти протягом усього життя. Спрямування народної дидактики в майбутнє, орієнтація на додержання принципу міцності навчан­ня зафіксовані, зокрема, у таких народних висловах: "Що в мо­лодості навчишся, то на старість як знайдеш", "Учись змолоду — пригодиться на старість", "Учись — на старість буде як знахід­ка". Народна дидактика зародилася, виросла і зміцнила у вирі життя народу. Вона виплекана генієм колективного розуму ба­гатьох людей. Інакше кажучи, народна дидактика постала зі школи життя, тому провідним її орієнтиром стало саме життя, життєві потреби людини, реалізація принципу зв'язку навчання з життям, який передбачає передовсім життєвість і актуальність змісту навчання ("Потрібно учиться, завжди пригодиться"), ор­ганічну єдність знань, умінь і навичок ("Науки не носить за пле­чима", "На те коня кують, щоб не спотикався"), поєднання нав­чання з виробничою працею ("Хто багато робив, той і багато знає", "Хто що вміє, то і діє", "Хто що знає, тим і хліб заробляє", "Губами говори, а руками роби", "Хто добре вчиться, той буде добре й робить"). Останнє означає, що здобуті людиною знан­ня — не мертвий вантаж, а міцна опора в повсякденній трудовій діяльності. Про того, в кого голова начинена знаннями, далекими від життя, у народі іронізують: "Учений, а кобили не запряже".