Наприкінці XVI - в середині XVIII ст. у європейському мистецтві скульптури визначився стиль бароко (barocco - вибагливий, химерний). Урочистість, вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність архітектурних споруд досягалася насамперед навантаженням їх скульптурними оздобами, світлотіньовими і кольоровими ефектами. Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно. Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658). Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.Характерною рисою декоративного різблення залишалося використання переважно рослинного орнаменту. Важливими в бароковому мистецтві Україні була героїзація об'єктів зображення та використання образу вершника як символу епохи (композиція І. Ширського "Лицар-вершник"). Головним будівельним матеріалом залишалося дерево, хоча зростала питома вага каменю і цегли.
