Походження логістики. Етапи розвитку логістики

Логістика походить від грецького слова «logistike», що означає мистецтво обрахунків, обмірковувати. Усю сукупність визначень логістики можна об'єднати в дві групи.

Одна з них трактує логістику як напрямок господарської діяльності, що полягає в керуванні матеріальними й інформаційними потоками в сферах виробництва і обігу. Інша - розглядає логістику як міждисциплінарний науковий напрямок, безпосередньо пов'язаний з пошуком нових можливостей підвищення ефективності матеріальних і інформаційних потоків.

Логістика – наука про організацію, планування, контроль і регулювання руху матеріальних і інформаційних потоків у просторі і в часі, від їхнього первинного джерела до кінцевого споживача.

Логістика – це науково-практична діяльність, яка базується на інтегрованій функції управління матеріальними та супутніми потоками і забезпечує поставку товарів «точно в строк».

Активне використання військового терміну у чисто економічних цілях почалося з середини 60-х років XX ст., і сталося це із ряду причин:

o перетворення ринку продавця у ринок покупця, внаслідок чого загострюється конкурентна боротьба за споживача, що вимагає об'єднання зусиль всіх учасників товароруху (виробництва, оптової та роздрібної торгівлі) з метою створення інтегрованої системи, яка б найбільш повно задовольняла потреби споживачів за рахунок зниження собівартості продукції і підвищення якості поставок;

o енергетична криза, яка змусила шукати нові шляхи економії ресурсів, і, відповідно, призвела до зниження собівартості продукції;

o науково-технічний прогрес, зокрема комп'ютеризація управління, що дозволило максимально використовувати та опрацьовувати логістичну інформацію, з метою максимальної злагодженості та високої координованості зусиль всіх учасників логістичної системи.

Починаючи із 60-х років логістика пройшла три основні етапи, на протязі яких відбувалося її вдосконалення та розширення сфер діяльності.

Перший етап - 60-ті рр.. характеризується застосуванням логістичного підходу в сфері товарообігу, внаслідок чого в єдину систему інтегруються складське господарство і транспорт. Вони починають працювати на один економічний результат за єдиним графіком і єдиною узгодженою технологією. Відбувається об'єднання таких завдань розподілу як оптимізація частоти і розміру партій товару, шо постачається; оптимізація розміщення і функціонування складів; оптимізація транспортних маршрутів і графіків тощо. Дана система діє за принципом безпосереднього реагування на щоденне коливання попиту та збої у процесі розподілу продукції. Основними показниками результативності роботи виступає частка затрат на транспортування та інші операції з розподілу продукції у загальній сумі виручки від продажу.

Другий етап - 80-ті рр. В цей період в систему логістики підприємств включається планування виробничого процесу, завдяки чому виникла можливість скоротити запаси готової продукції; підвищити якість обслуговування покупців за рахунок своєчасного виконання та обробки замовлень; покращити можливість використання устаткування. Роботу системи логістики, при цьому, оцінюють виходячи із зіставлення даних кошторису і реальних витрат. У цей період відбувається:

o швидке зростання вартості фізичного розподілу;

o зростання професіоналізму менеджменту;

o довгострокове планування у сфері логістики;

o широке застосування інформаційних технологій, їх впровадження в логістику;

o централізація фізичного розподілу;

o різке скорочення запасів у логістичній системі;

o визначення і здійснення заходів для зменшення вартості просування матеріального потоку до місця кінцевого споживання.

Третій етап - відбувається в даний час. На цьому етапі здійснюється повне об'єднання всіх учасників процесів постачання, виробництва і розподілу в єдину логістичну систему. До додаткових функцій логістичних систем на даному етапі відносять: доставку сировини на підприємство, прогнозування збуту, виробниче планування, управління запасами сировини та незавершеного виробництва, проектування систем логістики тощо.

2. Сутність логістики. Основні підходи до її визначення.

На сьогодні у закордонній і вітчизняній літературі немає єдиного визначення логістики. Багатоманітність визначень поняття логістики пов’язана насамперед з тим, що еволюціонувала сама концепція логістики, тому як саме визначення, так і об’єкти дослідження логістики змінювалися й уточнювалися з розвитком ринкових відносин. 
Так, відомі наступні поняття.
Логістика – наука про планування, організацію, управління, контроль і регулювання переміщення матеріальних і інформаційних потоків у просторі і в часі від їхнього первинного джерела до кінцевого споживача.
Логістика – наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, здійснюваними у процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача з врахуванням інтересів та вимог останнього, а також передачі й обробки відповідної інформації.
Логістика – це гармонізація інтересів учасників процесу переміщення продукції, форма оптимізації ринкових зв’язків, тобто вдосконалення управління матеріальними і пов’язаними з ними інформаційними та фінансовими потоками на шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача готової продукції на основі системного підходу й економічних компромісів для отримання синергичного ефекту.
Логістика – це мистецтво управління потоком матеріалів і продуктів від зовнішнього джерела до споживача.
Логістика – міждисциплінарний науковий напрямок, безпосередньо пов’язаний з пошуком нових можливостей підвищення ефективності матеріальних потоків.
Найбільш узагальнюючим є концептуальний підхід, за яким логістика – це:
- сукупність різних видів діяльності з метою одержання з мінімальними витратами необхідної кількості продукції в установлений час та в установленому місці, в якому існує конкретна потреба в даній продукції;
- деяка система, розроблена для кожного підприємства з метою оптимального, з точки зору отримання прибутку, прискорення руху матеріальних ресурсів і товарів усередині та поза підприємством, починаючи від закупівлі сировини та матеріалів, проходження їх через виробництво і закінчуючи постачанням готових виробів споживачам, включаючи інформаційну систему, яка зв’язує ці задачі;
Більш конкретним до розуміння логістики є функціональний підхід. Він зумовлює її визначення з погляду виконуючих підприємством логістичних функцій. Згідно з таким підходом логістика – це:
- процес дослідження і прогнозування ринку, планування виробництва, закупівлі сировини, матеріалів та обладнання, включаючи контроль за запасами і ряд послідовних товаропросувних операцій, вивчення технології обслуговування покупців;
- процес планування, контролю та управління формуванням матеріального потоку, його складуванням та інтегрованою інформацією від місця виготовлення до місця споживання з метою пристосування до потреб споживача;

3. Сучасна концепція логістики.

Система поглядів на вдосконалення господарської діяльності шляхом раціоналізації управління матеріальними потоками є концепцією логістики. Основні положення даної концепції можна сформулювати так:
1) Системна побудова логістики підприємства з фіксуванням основних моментів системного підходу: мети створення системи логістики; обґрунтованого вибору її елементів і структури, спрямованих на досягнення поставленої мети; функціонування цієї системи, її взаємодії з зовнішнім середовищем; аналізу результатів діяльності та порівняння його з поставленою метою.
2) Головне в процедурі організації матеріального потоку – це врахування потреб ринку

3) Пріоритет розподілу товарів над їх виробництвом, тобто вважається, що важливіше спланувати і передбачити розподіл і збут товарів, ніж їх виготовити. На перший погляд це здається деяким парадоксом. Однак насправді непотрібні товари, які не відповідають за якими-небудь параметрами потребам ринку, не знайдуть свого споживача або на ринку будуть продані за зніженою ціною, що може призвести до збитків. На їх виготовлення були витрачені деякі ресурси, які не окупляться, що не дозволить почати новий логістичний цикл без додаткових витрат. 
4) Необхідність встановлення оптимального рівня обслуговування клієнтів

5) Аналіз логістичного ланцюга потрібно вести з кінця процесу, тобто від пункту прибуття або призначення матеріального потоку та у напрямку, зворотному матеріальному потоку

6) Під час вдосконалення або проектування будь-якої окремої ланки логістичного ланцюга варто розглядати не ізольовано цю ланку, а весь логістичний ланцюг
7) Виконання розрахунків і використання в техніко-економічних обґрунтуваннях рішень з організації вантажопотоку вартості кожної елементарної логістичної операції як у матеріальній підсистемі матеріального потоку, так і в підсистемі його інформаційного забезпечення.
8) Вибір варіантів логістичної системи на підставі порівняння їх техніко-економічних показників. Варто не просто розглядати різні можливі варіанти технічних і організаційних рішень, а визначити за ними техніко-економічні показники і на підставі їх порівняння обирати оптимальні рішення та варіанти.
9) Відповідність всіх рішень планування й організації матеріальних потоків загальної стратегії підприємства.
10) Наявність і використання найбільш повної інформації про товари, матеріальні потоки, виробників і споживачів товарів, логістичних посередників, закони, нормативні акти і т.д.

11) Під час організації та здійснення матеріальних потоків необхідно створювати і підтримувати ділові, партнерські відносини з іншими підприємствами – учасниками логістичного ланцюга – на основі врахування взаємних інтересів і компромісів.

12) Ведення обліку логістичних витрат протягом всього логістичного ланцюга. Одне з основних завдань логістики – управління витратами з доведення матеріального потоку від первинного джерела сировини до кінцевого споживача.

4. Мета, завдання та функції логістики. Види логістики.

Головна ідея логістики – організація у рамках єдиного потокового процесу переміщення матеріалів та інформації вздовж всього ланцюга від виробника до споживача.  Таким чином, мета логістики – це оптимізація циклу відтворення шляхом комплексного, орієнтованого на потребу, формування потоку матеріалів та інформації у виробництві та розподілі продукції
Найчастіше мету логістичної діяльності пов'язують з виконанням так званих правил логістики. Найбільш розповсюдженим підходом є виділення «шести правил логістики»:

*продукт – потрібний продукт;

*кількість - у необхідній кількості;

*якість – необхідної якості;

*час – необхідно доставити у потрібний час;

*місце – у потрібне місце;

*витрати – з мінімальними витратами.

До основних завдань логістики відносять:

*здійснення наскрізного контролю за потоковими процесами в логістичних процесах;

*розробка та удосконалення способів управління матеріальними потоками;

*багатоваріантне прогнозування обсягів виробництва, перевезень, запасів;

*стандартизація вимог до якості логістичних послуг і окремих операцій;

*раціональне формування господарських зв’язків;

*оптимізація технічної та технологічної структури транспортно-складських комплексів;

*визначення стратегії та технології фізичного переміщення матеріальних ресурсів, напівфабрикатів, готової продукції;

*оптимізація запасів усіх видів і на всіх етапах товароруу;

*скорочення часу перевезень;

*швидка реакція на вимоги споживачів;

*гарантування якісного після продажного обслуговування.

Практика реалізації методології логістики виражається через її функціональні важелі. З концептуальних позицій можна виділити такі функції логістики

1. Системоутворююча функція. Логістика є системою ефективних технологій забезпечення процесу управління ресурсами.

2.Інтегруюча функція.  Логістика забезпечує синхронізацію процесів збуту, зберігання і доставки продукції з орієнтацією їх на ринок засобів виробництва і надання посередницьких послуг споживачам.

3.Регулююча функція. Логістичне управління матеріальними і супутніми потоками спрямоване на економію всіх видів ресурсів, скорочення витрат живої та минулої праці на стику різних організаційно-економічних рівнів і галузей.

4.Результуюча функція. Логістична діяльність спрямована на постачання продукції в необхідній кількості, у зазначений час і місце з заданою якістю, за мінімальних витрат.

Логістика як наука з управління матеріальними, інформаційними та іншими  потоками включає в коло своїх інтересів значну частину сфери економічного життя суспільства. У зв’язку з цим для формалізації наукових досліджень і практичних розпробок вона розбивається на декілька напрямів:

1.З масштабами розроблюваних проблем логістика поділяється:

-Макрологістику;

-Мікрологістику.

У сферу досліджень макрологістики включаються процеси, які протікають на регіональному, міжрегіональному, загальнонаціональному і міждержавному рівні.
Логістика на даному рівні виражається в проведенні глобальної логістичної стратегії, яка полягає у формуванні стійких торгово-економічних зв’язків між окремими країнами і регіонами на основі територіального розподілу праці сформованої спеціалізації та міжгалузевого кооперування.
Мікро логістика займається комплексом питань з управління матеріальними, інформаційними та іншими потоками, ґрунтуючись на інтересах окремого підприємства або корпоративної групи підприємств, об’єднаних загальними цілями щодо оптимізації господарських зв’язків.

2. За характером управління логістика поділяється на:

- зовнішню;

- внутрішню.

Зовнішня логістика займається питанням регулювання потокових процесів, які виходять за рамки діяльності, але перебувають у сфері впливу суб’єкта господарювання.
Внутрішня логістика спрямована на координацію й удосконалення господарської діяльності, пов’язаної з управлінням потоковими процесами в межах підприємства або корпоративної групи підприємств.

5. Ринковий аспект логістики. Взаємозв'язок логістики і маркетингу.

Планування, управління, контроль і здійснення логістичної діяльності тісно переплітається з іншими видами діяльності на підприємстві.Наприклад, один підрозділ виробничого підприємства займається закупівлями матеріалів, іншого - змістом запасів, третє - збутом готової продукції. При цьому цілі цих підрозділів часто можуть не збігатися з цілями раціональної організації сукупного матеріального потоку, що проходить через підприємство.

Логістичний підхід до функціонального планування на підприємстві передбачає виділення спеціальної логістичної служби, яка повинна управляти матеріальним потоком, починаючи від формування договірних відносин з постачальником і кінчаючи доставкою покупцеві готової продукції.

Логістика і маркетинг. Найбільш істотна взаємозв'язок у логістики з маркетингом. Виділимо наступні завдання, вирішувані на виробничому підприємстві службою маркетингу:

1. Аналіз навколишнього середовища і ринкові дослідження.

2. Аналіз споживачів.

3. Планування товару, визначення асортиментної спеціалізації виробництва.

4. Планування послуг, оптимізація ринкової поведінки по найвигіднішому збуту послуг.

Якщо перші два завдання можуть вирішуватися службою маркетингу без участі служби логістики, то завдання третя і четверта повинні вирішуватися спільно.

Припустимо, служба маркетингу обгрунтувала необхідність випуску нового виду продукції. Тоді завданням служби логістики буде забезпечення виробництва сировиною, управління запасами, транспортування, причому всі в розрізі нового виду продукції.

Вирішуючи четверту завдання, маркетинг визначає для фізичного розподілу строгі рамки вимог логістичного сервісу. Виконуються ці вимоги системою логістики. Таким чином, логістику можна розглядати як інструмент реалізації стратегії маркетингу.

Логістика і планування виробництва. Служба логістики на підприємстві тісно взаємодіє з плануванням виробництва. Це обумовлено тим, що виробництво залежить від своєчасної доставки сировини, матеріалів, комплектуючих частин в певній кількості і певної якості. Відповідно, служба логістики підприємства, що забезпечує проходження наскрізного матеріального потоку (отже і організуюча постачання підприємства), повинна брати участь у прийнятті рішень про запуск продукції у виробництво. З іншого боку, логістика взаємодіє з виробництвом в процесі організації збуту готових виробів. Служба логістики, природно, повинна брати участь у формуванні графіків випуску готової продукції. Суттєвою функцією служби логістики є доставка сировини і комплектуючих у цеху, безпосередньо до робочих місць і переміщення виготовленої продукції в місця зберігання. Одним з основних показників, що характеризують постачальника і впливають на організацію всього логістичного процесу, є якість продукції, що поставляється.

 Логістика та фінанси. 

6. Поняття     логістичного     ланцюжка.     Елементи     логістичного
ланцюжка.

Логістичний ланцюг – це лінійно упорядкована чисельність фізичних чи юридичних осіб (виробників, посередників, складів тощо), які виконують логістичні операції, спрямовані на доведення матеріальних потоків від однієї логістичної системи до іншої чи до кінцевого споживача та оптимізацію супутніх їм інформаційних і фінансових потоків.

Логістичний канал – це частково впорядкована множина різних посередників, які реалізують доведення матеріального потоку від конкретного виробника до його споживачів*21.

Таким чином, основною відмінністю логістичного ланцюга від логістичного каналу (каналу розподілу) є те, що ланцюг включає і виробника, і посередників, і обслуговуючі структури (склади, транспортні організації), а канал – лише посередників і виробника.

У цілому в логістичному ланцюзі виділяють такі головні ланки:

– постачання матеріалів, сировини і напівфабрикатів;

– зберігання продукції та сировини;

– виробництво товарів;

– розподіл, включаючи відправлення товарів зі складу готової продукції;

– споживання готової продукції;

– сервісне обслуговування споживачів чи замовників. Організаційна побудова логістичних ланцюжків може бути різноманітною і залежить від*23:

1) розмірів підприємств;

2) масштабів їх діяльності;

3) концепції управління;

4) матеріаломісткості;

5) галузі економіки.

Логістичні мережі – це складні логістичні утворення взаємопов'язаних ланок, які поєднують кілька логістичних ланцюгів .

7. Поняття й функції каналів розподілу

Сукупність осіб та організацій, що беруть участь у процесі просування товару від виробника до споживача, а також шлях, по якому рухаються ці товари, називається каналом розподілу.

Використання посередників у збуті товарів може бути вигідно фірмам-виробникам у наступних випадках: по-перше, посередники, маючи більший досвід і можливості в продажу товарів, забезпечать більший обсяг продажів з кращим результатом, по-друге, фірми-виробники за рахунок зекономлених на збуті коштів розвивають виробництво, так як ефективність капіталовкладень в основному виробництві вище, ніж в торгівлі; по-третє, іноді фірми-виробники обмежені в коштах для організації власної системи розподілу.

Споживачам також вигідно наявність посередників, які надають їм ряд вигод. Корисність володіння означає надання споживачам потрібного асортименту товарів. Тимчасова корисність означає можливість отримати товар в той час, коли він потрібен. Просторова корисність означає наявність товару в зручному місці.

Рішення завдання просування товарів можливе при виконанні ряду функцій. Ці функції можуть бути доручені кому-небудь з посередників, але головне, про що повинен памятати кожен учасник каналу, вони не можуть бути скасовані. Тому при ліквідації будь-якої ланки в каналі розподілу його функції обовязково повинні бути кому-небудь передані. Ось ці функції:

- Збір інформації та дослідження для забезпечення процесів просування товарів;

- Стимулювання всіх учасників каналу розподілу;

- Взаємодія з потенційними покупцями (пошук покупців і встановлення відносин з покупцями, ведення переговорів про ціни та умови поставки);

- Адаптація товару до вимог покупця (упакування, сортування, підбір асортименту і т. п.);

- Організація руху товару (транспортування, складування, концентрація і розосередження, охорона, підтримка товарних запасів і ін);

- Фінансування каналів розподілу;

- Компенсація можливих ризиків, повязаних з функціонуванням каналу розподілу.

Кількість посередників у каналі розподілу називають числом проміжних рівнів, а їх сума визначає протяжність каналу.

Канал нульового рівня (що називається також каналом прямого маркетингу) складається з виробника, що продає товар безпосередньо споживачу. Найбільш поширені три способи прямого продажу - торгівля рознос, посилкової торгівлі або служба доставки і торгівля через що належать виробнику магазини.

Однорівневий канал включає в себе одного посередника. На споживчих ринках такими посередниками зазвичай буває роздрібний торговець, а на ринках товарів виробничого призначення як посередник може виступати промисловий дистрибютор, агент по збуту, брокер і т. п.

Дворівневий канал включає в себе двох посередників. На споживчих ринках такими посередниками зазвичай стають оптовий і роздрібний торговці, на ринках товарів виробничого призначення це можуть бути промисловий дистрибютор, агенти виробника, незалежні дилери і т. п.

Трирівневий канал включає в себе трьох посередників. Наприклад, у мясопереробної промисловості між оптовими і роздрібними торговцями звичайно стоїть дрібний оптовик. Існують також канали розподілу з болииім кількістю рівнів, але в умовах стабільної економічної ситуації вони зустрічаються рідко, тому що кожний наступний рівень зменшує можливість контролю виробника над процесом продажів.

8. Логістика    як    фактор    підвищення    конкурентоспроможності підприємства

Розгляд логістики як фактора підвищення конкурентоспроможності припускає, що наслідки прийнятих рішень у цій області мають піддаватися їх впливу на витрати і доходи.

У зарубіжній економічній літературі як індикатор ефективності впливу логістики на підвищення конкурентоспроможності використовується показник ПІК.

ПІК – прибуток на інвестований капітал, що характеризує відношення прибутку, отриманого від продажу товарів або послуг, до інвестованого капіталу.

Вплив логістики на витрати, пов'язані з продажем товарів, очевидний. У межах логістичного підходу до цих витрат відносять витрати:

– на виконання замовлень, що включають витрати на їх обробку;

– перевезення і складування вантажів;

– управління запасами;

– упаковку і підтримуючу діяльність (забезпечення запасними частинами, післяпродажний сервіс).

Не менш очевидний вплив логістики на поліпшення становища фірм на ринку, що оцінюється, як правило, збільшенням їх частки на ньому і багато в чому залежить від ефективної пропозиції фірм конкурентоспроможного рівня обслуговування споживачів.

Отже, можна зробити висновок, що логістика впливає майже на кожен аспект формування прибутків і збитків фірм. Тому відповідні зміни в логістичній стратегії впливають на фінансові результати діяльності фірм і роблять свій внесок у забезпечення їхньої довгострокової життєздатності.

Таким чином, коли на численних ринках товарів імовірність диференціювання продукції за її властивостями або за якістю зменшується, а корпоративний імідж або стратегія фірм важко змінювані в короткостроковій перспективі, логістика стає усе більш важливим конкурентним фактором.

У таких умовах конкурентна перевага може виникати зі здатності фірми за допомогою своєї логістичної діяльності домагатися:

1) розходжень у сегментації ринку;

2) змін в економічному оточенні та ринкових вимогах, а також змін власних і чужих тактичних маневрів.

9. Основні характеристики матеріального потоку. Види матеріальних потоків

Матеріальний потік – це сукупність товарно-матеріальних цінностей, які розглядаються в часовому інтервалі в процесі застосування до них логістичних операцій.

Матеріальний потік – це матеріальні ресурси (MP), незавершена продукція (НП) і готова продукція (ГП), що знаходяться у стані руху і до яких застосовуються логістичні операції й (або) функції, пов'язані з фізичним переміщенням у просторі: навантаження, розвантаження, перевезення, сортування, розукрупнення тощо*43.

Параметрами матеріальних потоків можуть бути*45:

– номенклатура, асортимент і кількість продукції;

– габаритні характеристики (обсяг, площа, лінійні розміри);

– вагові характеристики (загальна маса, вага брутто, вага нетто);

– фізико-хімічні характеристики вантажу;

– характеристики тари (упаковки);

– умови договорів закупівлі-продажу (передачі у власність, постачання);

– умови транспортування і страхування;

– фінансові (вартісні) характеристики;

– умови виконання інших операцій фізичного розподілу, пов'язаних із переміщенням продукції та ін.

Найважливішими ознаками класифікації матеріальних потоків є такі:

1. По відношенню до логістичної системи:

зовнішній – це потік, який протікає в зовнішньому, щодо даної логістичної системи, середовищі. Цю категорію складають не будь-які вантажі, що пересуваються поза підприємством, а лише ті, до організації яких підприємство причетне;

внутрішній – це потік, що протікає у внутрішньому середовищі відносно даної логістичної системи.

2.         За призначенням:

вхідний – це зовнішній потік, який надходить у логістичну систему із зовнішнього середовища;

вихідний – це потік, який виходить з логістичної системи і надходить у зовнішнє для неї середовище.

За умови збереження на підприємстві запасів на одному рівні вхідний матеріальний потік буде дорівнювати вихідному.

3.         За ритмічністю:

неперервні – на конвеєрних або автоматизованих лініях у процесі виробництва, транспортування матеріальних ресурсів трубопроводом і т.д.;

дискретні – організація забезпечення потреб у формі складських і транзитних постачань, подача на робочі місця матеріальних ресурсів за умови дрібносерійного і середньосерійного виробництва, регулярне відвантаження готової продукції постійним контрагентам і т.д.;

бліц-потоки – це разові постачання, подача на робочі місця рідковживаних предметів і засобів праці.

4.         Залежно від предмета вивчення:

продуктові – об'єктом вивчення (аналізу, планування) яких є переміщення конкретних продуктів і засобів праці;

операційні – потоки матеріальних ресурсів щодо конкретних логістичних операцій;

ділянкові – сукупні потоки, які розглядаються на окремій ділянці логістичної системи; основою для їх розрахунку є операційні логістичні потоки;

системні потоки – матеріальні потоки, які циркулюють в цілому у логістичній системі, їх параметри визначаються як сума ділянкових матеріальних потоків.

10. Управління матеріальними потоками

Cистема управління матеріальними потоками – це організаційний механізм формування планування і регулювання матеріальних потоків у межах внутрішньовиробничої логістичної системи.

Логістичний підхід до управління матеріальними потоками передбачає виокремлення спеціальної логістичної служби на основі інтеграції окремих ланок матеріалопровідного ланцюга в єдину систему – логістичну систему, спроможну адекватно реагувати на виклики зовнішнього середовища.

Фази трансформації матеріального потоку в межах промислового підприємства, що самостійно формує процес постачання і збуту, а також переробки й утилізації відходів:

постачання вхідних матеріалів (сировина, комплектуючі тощо);

виробництво як процес виготовлення готової продукції із вхідних матеріалів, отриманих на межі фази постачання, напівфабрикатів, готових виробів, замінних частин тощо;

дистрибуція готової продукції, замінних частин тощо як певних продуктів у каналах товароруху із доведенням їх до межі системи;

утилізація та переробка відпрацьованих виробів, відходів, тари та упаковки, тобто фаза повного використання у виробничому процесі частин матеріального потоку.

Завдання управління матеріальним потоком полягає у створенні інтегрованої логістичної ефективної підсистеми формування, регулювання і контролю, що забезпечує високу якість постачання продукції в межах системи матеріальних, фінансових та інформаційних потоків

Загалом можна говорити про різноманітність форм і умов щодо рівня логістичного управління матеріальними потоками, що не дозволяє сформувати однозначний підхід до вибору логістичної стратегії. Проте їх можна диверсифікувати за ознакою розв’язання базових завдань управління матеріальними потоками таким чином:

1) стратегія інтеграції функцій і процесів (наприклад, інтеграція маркетингової та логістичної стратегії у формі маркетингово-логістичного управління тощо);

2) стратегія консолідації (передбачає досягнення ефекту масштабу і, як наслідок, – зниження витрат. Наприклад, локалізація запасів через зменшення складських площ, консолідацію транспортних перевезень тощо);

3) стратегія зменшення рівня запасів;

4) стратегія скорочення циклу;

5) стратегія диверсифікації обслуговування клієнтів (передбачає отримання ефекту внаслідок оптимізації зв’язку між витратами і рівнем обслуговування клієнта);

6) стратегія кооперації у відносинах «постачальник-споживач»;

7) логістичний аутсорсинг (повний, частковий, трансформаційний, аутсорсинг бізнес-процесів тощо);

8) стратегія логістичних інновацій (логістичне забезпечення інвестиційного процесу повинно сприяти мінімізації витрат, скороченню строків інвестиційного проектного циклу, раціональному природокористуванню, високій якості інвестиційного продукту, збільшенню життєвого циклу інвестиційного продукту, експлуатаційній та екологічній безпеці інвестиційного продукту, мінімізації втрат завдяки створенню більш ефективних підсистем управління ризиками в логістичних тощо)

Найвідомішими та найбільш використовуваними механізмами планування та управління матеріальними потоками є:

управління матеріальним потоком “точно, своєчасно” (Just-in-Time – JiT);

управління виробництвом KANBAN;

управління обслуговуванням основних фондів

управління розподілом продукту

планування потреб у матеріалах (Material Requirements Planning – MRP) і планування засобів виробництва та постачання (Manufacturing Resource Planning – MRP II);

 планування та оптимізації виробничих процесів

інтегроване управління матеріальним потоком  або у сучасному варіанті управління логістичним ланцюгом

Зазначені механізми управління та планування матеріальними потоками на підприємстві використовують для різних видів логістики. Наприклад, для заготівельної логістики застосовують системи планування потреб у матеріалах (MRP) і планування засобів виробництва та постачання (MRP II), для розподільчої логістики – управління розподілом продукції (DRP), для внутрішньовиробничої логістики – управління виробництвом KANBAN та планування й оптимізації виробничих процесів (ОРТ), які будуть більш детально розглянуті у пп.7, 9.

Таким чином, управління матеріальними потоками в логістичних системах повинно ґрунтуватися на:

1) аналізі марке­тингової інформації: даних про потреби клієнтів (бажаний час та періодичність поставок, розміри партій, вид пакування та інші вимоги);

2)  оптимальному графіку розподілу й доставки готової продукції, схеми проміжного зберігання;

3) оптимальному співвідношенні між задоволенням суперечливих вимог (відділу мар­кетингу, виробничих, транспортних, складських підрозділів).

11. Логістичні операції

Логістична операція – це відокремлена сукупність дій з реалізації логістичних функцій, спрямована на перетворення матеріального і/або інформаційного потоку.

Виділяють такі логістичні операції:

1. За природою потоку:

а) логістичні операції з матеріальним потоком:

складування;

транспортування;

комплектація;

завантаження;

розвантаження;

внутрішні переміщення сировини та матеріалів під час реалізації логістичних функцій виробництва;

упаковування вантажу;

укрупнення вантажних одиниць;

зберігання.

б) логістичні операції з інформаційним потоком:

збір інформації;

зберігання інформації;

обробка інформації;

передача інформації.

2.         По відношенню до логістичної системи:

а)         зовнішні – орієнтовані на інтеграцію логістичної системи із зовнішнім середовищем (операції у сфері постачання і збуту);

б)         внутрішні – операції, що виконуються всередині логістичної системи.

На зовнішні логістичні операції випадкові змінні впливають більшою мірою, ніж внутрішні.

3.         За характером виконання робіт:

а)         операції з доданою вартістю, які змінюють споживчі властивості товарів (розкрій, розфасовка, сушіння і т.д.);

б)         операції без доданої вартості (зберігання товарів).

4.         За переходом права власності на товар:

а)         односторонні – операції, не пов'язані з переходом права власності на продукцію і страхових ризиків, виконуються всередині логістичної системи;

б)         двосторонні – операції, пов'язані з переходом права власності на продукцію і страхових ризиків від однієї юридичної особи до іншої.

5.         За спрямованістю:

а)         прямі – операції, спрямовані від генератора матеріального потоку та інформації до його споживача;

б)         зворотні – операції, спрямовані від споживача до генератора матеріального потоку та інформації.

Укрупнена група логістичних операцій, спрямованих на реалізацію мети логістичної системи, називається логістичною функцією.

12. Системний підхід як методологічна база в логістиці

Однією з найважливіших концепцій логістики є системний підхід. Логістика сама по собі утворює певну систему — мережу взаємо­пов'язаних функцій і процесів, мета яких — оптимальне управління потоками матеріалів, інформації, коштів тощо.

Системний підхід — це формалізований метод, який застосовуєть­ся для глибокого розуміння взаємозалежностей між складовими час­тинами чогось цілісного, єдиного.

Системний підхід — це напрям методології наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем. Це означає, що кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли складається з окремих, розподілених підсистем. Системний підхід дозволяє побачити дослі­джуваний об'єкт як комплекс взаємозв'язаних підсистем, об'єднаних загальною метою, розкрити його інтегративні властивості, внутрішні та зовнішні зв'язки.

Системний аналіз будь-якого об'єкту передбачає виконання таких етапів:

формулювання проблеми: визначення об'єкта дослідження, мети, формування критеріїв для вивчення об'єкта та управління ним;

виділення досліджуваної системи та її структуризація;

формування моделі досліджуваної системи та оптимізація управ­ління нею.

Системний підхід як методологічний базис логістики означає, що всі логістичні функції і процеси необхідно розглядати з точки зору то­го, як вони впливають один на одного, на інші елементи або види дія­льності, з якими вони взаємодіють, і, відповідно, як останні впливають на логістичну діяльність. Іншими словами, загальний результат логіс-тичної діяльності будь-якого суб'єкту повинен бути більшим, ніж сума результатів кожної функції або процесу.

13. Поняття,   властивості   й   види   логістичних   систем.   Побудова логістичних систем

Логістична система – це адаптивна система із зворотним зв'язком, виконуюча ті або інші логістичні функції і логістичні операції, яка складається, як правило, з декількох підсистем і що має розвинені зв'язки із зовнішнім середовищем.  У якості логістичної системі розглядається виробниче підприємство, територіально-виробничий комплекс, торговельне підприємство. Логістичні системи виділяються складом елементів, характером зв'язків між ними, організацією і інтеграційними властивостями. Відмітні ознаки логістичної системи:
наявність потокового процесу;
певна системна цілісність.
Охарактеризуємо властивості логістичних систем:
1. Логістична система є цілісна сукупність елементів, що взаємодіють один з одним. Виділяють наступні елементи логістичних систем: закупівля, склади, запаси, транспорт, інформація, кадри, збут.

2. Між елементами логістичної системи є істотні зв'язки, які із закономірною необхідністю визначають інтеграційні якості системи.
3. Зв'язки між елементами логістичної системи певним чином впорядковані, тобто логістична система має організацію.
4. Логістична система володіє інтеграційними якостями не властивими жодному з елементів окремо. Це здатність поставити потрібний товар в потрібне місце необхідної якості з мінімальними витратами, а також здатність адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюється.
5. Складність логістичної системи характеризується такими основними ознаками, як наявність великої кількості елементів (ланок); складним характером взаємодії між окремими елементами; складністю функцій, виконуваних системою; наявністю складно організованого управління; дією на систему великої кількості стохастичних чинників зовнішнього середовища.
6. Ієрархічність, тобто підлеглість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня в плані лінійного або функціонального логістичного управління.
Метою функціонування логістичної системи є доставка товарів і виробів в задане місце, в потрібній кількості, в заданий час, при заданому рівні витрат.
Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів виробництва (рис.1.) . Спочатку закупляються засоби виробництва, які у вигляді матеріального потоку, поступають в логістичну систему і потім йдуть з логістичної системи в споживання, в обмін на поступаючі в логістичну систему грошові ресурси.
На рівні макрологістики виділяють 3 види логістичних систем:
1. Логістичні системи з прямими зв'язками. У цих логістичних системах матеріальний потік проходить безпосередньо від виробника продукції до її споживача, минувши посередників.
2. Ешелоновані логістичні системи. У таких системах на шляху матеріального потоку є хоча б один посередник.
3. Гнучкі логістичні системи. Рух матеріального потоку від виробника продукції до її споживача може здійснюватися як напряму, так і через посередників. 

Необхідно зазначити, що існує два основних типи логістичних систем: «які виштовхують», і «які витягують». В системі з виштовхуванням виробу, проходження продукції відбувається її «виштовхування» з одного етапу на іншу (від однієї ланки ланцюга на іншу, від однієї логістичної підсистеми в іншу), незалежно від готовності системи прийняти її на цьому етапі; готова продукція виштовхується на ринок. 
У логістичних системах, що «витягують», продукція передається з одного етапу проходження логістичного ланцюга на іншій тільки в міру необхідності, ніби «витягується» однією логістичною підсистемою з іншої. Готова продукція надходить споживачеві в суворій відповідності з його попитом.

14. Сутність і завдання закупівельної логістики. Процес планування закупівлі матеріальних ресурсів

Закупівельна логістика - це керування матеріальними потоками в процесі забезпечення підприємства матеріальними ресурсами, товарами.
Основні завдання закупівельної логістики укладаються в тім, щоб:
1) визначати необхідні обсяг, асортименти й раціональний режим надходження матеріальних ресурсів на підприємство, а також гранично припустимі ціни й інші видатки по закупівлі й доставці продукції; 
2) вибирати виходячи із цього найбільш прийнятних постачальників, погоджувати з ними всі умови поставки й укладати договори, що фіксують досягнуту згоду;
3) витримувати обґрунтовані строки закупівлі сировини й комплектуючих виробів; 
4) забезпечувати точну відповідність між кількістю поставок і потребами в них;
5) дотримувати вимог виробництва по якості сировини й комплектуючих виробів;
6) організовувати ефективне постачання ресурсами робочих місць;
7) контролювати економічні параметри процесу постачання й вишукувати нові можливості по зниженню витрат, пов'язаних з рухом вхідних матеріальних потоків і використанням матеріальних ресурсів.

В умовах ринку планування МТО повинне включати:

1. Дослідження ринку сировини і матеріалів - один з елементів планування МТО на промисловому підприємстві. Цілями дослідження ринку сировини і матеріалів досягнення осяжності цього ринку і можливість раціональної закупівлі сировини і матеріалів.

2. Визначення потреби підприємства

3. Розробка плану закупівель. Після визначення потреби в МР розробляється план закупівель. Цей план потрібний для раціональної закупівлі МР. Скласти план закупівель - це означає визначити об'єм закупівель на певний період, а також вид закупівель.

Залежно від об'єму закупівель МР встановлюється можливий вид закупівлі :

1. безпосередньо у виготівника - здійснюється при великих об'ємах споживання;

2. оптові закупівлі через посередників або біржу - термінові закупівлі або закуповується великий асортимент;

3. закупівлі дрібними партіями в магазинах роздрібної торгівлі - невеликі разові об'єми закупівель;

4. закупівлі через торги за допомогою тендерів . Оголошується конкурс серед продавців.

Через біржі і аукціони в основному закуповується сільськогосподарська сировина і для харчової, шкіряної і текстильної промисловості.

4. Вартісний аналіз заготівельної сфери. В процесі планування матеріального забезпечення підприємства в цілях скорочення витрат повинен здійснюватися вартісний аналіз, результати якого використовуються в процесі ув'язки (узгодження) плану закупівель з кошторисом витрат на виробництво.

15. Визначення потреби в матеріальних ресурсах на плановий період.

У сфері забезпечення виникають типові проблеми, розв'язати які потрібно у будь-якому виробництві, а саме:

– зробити чи купити? – встановити, які компоненти (складові частини) кінцевого виробу виготовлятимуться на власних потужностях, а які стануть предметом закупівлі;

– скільки купити та скільки зробити?;

– де купити?;

– коли купити?.

Розглянемо першу з вищезгаданих проблем.

Вирішення завдання "Зробити або купити" так званого "завдання МОВ" в англомовній літературі – Make-or-Buy Problem) вимагає обґрунтованої відповіді на питання про самостійне виробництво потрібних підприємству деталей, комплектуючих виробів і т. ін. або закупівлі їх із зовнішніх джерел.

Основним критерієм оптимальності під час розв'язання "завдання МОВ" є максимізація прибутку. Тому для прийняття обґрунтованого рішення необхідно порівнювати витрати на власне виробництво матеріалів (деталей, виробів) з витратами на їх закупівлю.

Рішення на користь закупівель комплектуючих може бути прийняте, якщо:

– потреба в комплектуючому виробі невелика;

– є велика гнучкість у виборі можливих джерел постачань і виробів-замінників;

– відсутні необхідні для виробництва комплектуючих потужності;

– відсутні адміністративний або технічний досвід для виготовлення потрібних виробів.

Рішення проти закупівель і на користь власного виробництва приймається тоді, коли:

– потреба в комплектуючих виробах стабільна і досить велика;

– наявні постачальники не можуть забезпечити необхідних стандартів якості виробів;

– необхідно зберігати комерційну таємницю в області технології виробництва;

– комплектуючі вироби можуть бути виготовлені за наявних виробничих потужностей.

16. Визначення обсягів закупівлі матеріальних ресурсів на плановий період

В основі визначення партії постачання в закупівельній логістиці використовують показник оптимального (економічного) розміру замовлення.

Економічний розмір замовлення (EOQ) визначається за формулою, отриманою Ф.У. Харрісом. Однак у теорії управління запасами вона більш відома як формула Уілсона:

 (1)

де А – вартість подачі одного замовлення, грн.; S – потреба в товарно-матеріальних цінностях за визначений період, од. (річний обсяг продажу); І – витрати на зберігання одиниці запасу, грн.

У формулі Вільсона враховуються лише витрати на утримання запасів і витрати на подання замовлень. Формула застосовується за таких умов:

1) величина попиту постійна і відома;

2) час поставки є постійним і відомим;

3) витрати поставки не залежать від величини партії;

4) наявне повне задоволення попиту;

5) витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;

6) немає запасів у дорозі;

7) витрати складування не залежать від величини замовлення;

8) необмежений горизонт планування;

9) не допускається можливість вичерпання запасів;

10) без обмеження доступності капіталу.

На практиці під час визначення економічного розміру замовлення доводиться враховувати більшу кількість факторів, ніж у базовій формулі. Найчастіше це пов'язано з особливими умовами постачань і характеристиками продукції, з яких можна отримати певний зиск, якщо взяти до уваги такі фактори: знижки на транспортні тарифи залежно від обсягу вантажоперевезень, знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель, інші уточнення.

17. Вибір методу закупівлі матеріальних ресурсів

Основними методами закупівель є:
- оптові закупівлі;
- регулярні закупівлі дрібними партіями; 
- закупівлі в міру необхідності й різні комбінації перерахованих методів.
У кожного методу є свої переваги й недоліки, які необхідно враховувати, щоб зберегти час і скоротити витрати.
Перевага, що віддає конкретному методу закупівель, залежить від складності кінцевого продукту, складу комплектуючих виробів і матеріалів; від періодичності, партій їхнього споживання, обсягів закупівель, рівня постійних витрат служби постачання й витрат на формування й утримування запасів.
Розглянемо найбільше часто використовувані методи.

Закупівля товару однією партією. Метод припускає поставку товарів великою партією за один раз (оптові закупівлі). Його переваги: простота оформлення документів, гарантія поставки всією партією, підвищені торговельні знижки.
Недоліки: більша потреба в запасах і складських приміщеннях, уповільнення оборотності капіталу.

Регулярні закупівлі дрібними партіями. У цьому випадку покупець замовляє необхідну кількість товарів, що поставляється йому партіями протягом певного періоду.

Переваги: прискорюється оборотність капіталу, оскільки товари оплачуються в міру надходження окремих партій; досягається економія складських приміщень; скорочуються витрати на документування поставки, оскільки оформляється тільки замовлення на всю поставку.
Недоліки: імовірність замовлення надлишкової кількості; необхідність оплати всього кількості, певного в замовленні.

Щоденні (щомісячні) закупівлі по котирувальних відомостях. Такий метод закупівлі широко використається там, де закупаються дешеві й швидко використовувані товари. Котирувальні відомості складаються щодня (щомісяця) і включають наступні відомості:
- повний перелік товарів; 
- кількість товару, наявного на складі;
- необхідна кількість товарів.
Переваги: прискорення оборотності капіталу; зниження витрат на складування й зберігання; своєчасність поставок.

Одержання товару в міру необхідності. Цей метод схожий на регулярну поставку товарів, але характеризується наступними особливостями:
- кількість товару точно не встановлюється, а визначається приблизно;
- покупці уточнюють із постачальником умови поставки кожного замовлення;
- оплачується тільки поставлена кількість товару;
- після закінчення строку контракту замовник не зобов'язаний приймати й оплачувати товари, які ще тільки повинні бути поставлені.
Переваги: відсутність твердих зобов'язань по покупці певної кількості; прискорення обороту капіталу; мінімум роботи з оформлення документів.

18. Процес вибору й оцінка постачальників матеріальних ресурсів

При виборі постачальників основними критеріями є: надійність постачальника, здатність поставляти необхідні ресурси належної якості й у потрібний термін, постачання матеріальних ресурсів по можливо мінімальних цінах, віддаленість постачальника від споживача, наявність у постачальника вільних потужностей; періодичність поставок; умови оплати; рекламна підтримка; репутація; фінансовий стан та конкурентоспроможність..

Заслуговує на увагу шкала критеріїв вибору постачальника, пропонована Майклом Р., Линдерсом і Харольдом Е. Фироном (критерії розташовані в порядку пріоритету), :

· якість продукції;

· своєчасність доставки(автори пропонують влаштувати рейтинг постачальників на основі чинників дотримання або недотримання ними термінів постачань);

· ціна (порівняння реальної ціни з бажаною або з мінімальною у інших постачальників);

· обслуговування (якість технічної допомоги, відношення постачальника і час відповіді на прохання про допомогу, кваліфікація обслуговуючого персоналу і так далі);

· повторні пропозиції по розробці продукції або послуги, по зниженню ціни;

· технічна інженерна і виробнича потужність;

· оцінка дистриб'юторських можливостей (якщо постачальник виконує функцію дистриб'ютора);

· детальна оцінка фінансів і управління.

Вибір постачальника може здійснюватись через конкурсні торги чи письмові переговори між постачальниками та споживачами. Поширеною формою пошуку потенційних постачальників є конкурсні торги (тендери). Вони проводяться у разі, коли передбачається налагодження довгострокових зв’язків між постачальником та споживачем, і вигідні обом сторонам угоди. Постачальник одержує чітку уяву про умови роботи зі споживачем. Споживач, у свою чергу, з одного боку, вирішує проблему одержання пропозиції, що відповідає його вимогам, а з другого, — вибір найкращого постачальника. Організація конкурсних торгів є складною та багатоплановою роботою. Потрібно провести відповідну рекламну кампанію, розробити тендерну документацію, оцінити пропозиції: тендерні пропозиції оцінюються у суворій відповідності з критеріями, що наведені у тендерній документації. Тендерний комітет звітує про оцінку пропозицій, обґрунтовуючи причини відхилення чи прийняття пропозицій. Переможцем конкурсних торгів визнається учасник, що подав найбільш вигідну, що відповідає кваліфікаційним вимогам, тендерну пропозицію.

Іншим варіантом процедури одержання пропозиції від потенційних постачальників можуть бути письмові пропозиції на постачання товарів. Ініціативу може взяти на себе і споживач. Якщо ініціатором є постачальник, він розсилає потенційним покупцям своєї продукції пропозиції на постачання товару. На відміну від конкурсних торгів, де форми пропозицій суворо визначені, пропозиції постачальника можуть мати різні форму та зміст. Вони включають найменування товару, відомості про його кількість та якість, ціну та термін постачання, вид товару та вид пакування, порядок приймання та здавання. Пропозиції, чи інакше оферти, можуть бути твердими та вільними.

19. Сутність та основні завдання виробничої логістики. Логістична концепція організації виробництва

Виробнича логістика є однією з функціональних областей логістики, що досліджує процеси, які відбуваються в сфері матеріального виробництва. Концепції інтегрованої логістики розглядають процес виробництва, як один із складових процесів на етапі просування матеріалопотоків від постачальника до споживача, і тому вивчення виробничих процесів займає в логістиці одне з провідних місць.

З позиції логістики мета управління виробничим процесом полягає в найбільш ефективному, з точки зору зниження витрат і підвищення якості продукції, управлінні матеріальними потоками і незавершеним виробництвом. При цьому велике значення має виконання завдань внутрівиробничої логістики, до яких, зокрема, відносять:

o оперативно-календарне планування з детальним розкладом випуску готової продукції;

o загальний контроль якості;

o стратегічне і оперативне планування поставок матеріальних ресурсів;

o організація внутрівиробничого складського господарства;

o прогнозування, планування і нормування витрат матеріальних ресурсів у виробництві;

o контроль і управління запасами;

o фізичний розподіл матеріальних ресурсів і готової продукції;

o інформаційне і технічне забезпечення процесів управління внутрівиробничими матеріальними потоками і т.д.

З позиції організації виробництва виділяють дві основні концепції: традиційну і логістичну. Логістична концепція організації виробництва включає в себе наступні основні положення:

o відмову від збиткових запасів;

o відмову від завищеного часу на виконання основних і транспорт-но-складських операцій;

o відмову від виготовлення продукції на яку немає попиту з боку покупців;

o усунення простоїв обладнання;

o повне усунення браку;

o усунення нераціональних внутрівиробничих переміщень сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

o перетворення постачальників із суперників у повноцінних партнерів.

Традиційна ж концепція, на відміну від логістичної, передбачає:

o постійне та інтенсивне використання обладнання;

o виготовлення продукції якомога більшими партіями;

o утримання максимального страхового запасу матеріальних ресурсів.

Як випливає із зазначених позицій традиційна концепція організації виробництва найбільше підходить для умов ринку продавця, який передбачає максимальне нарощування виробництва продукції, яка, як передбачається, буде реалізована за будь-яких умов. Логістична ж концепція характерна для ринку покупця, на якому покупець "диктує" свої вимоги щодо ціни, розмірів, партій виготовленої продукції. За таких умов виробник повинен постійно вивчати попит, запити споживача а також володіти гнучкими виробничими потужностями, здатними швидко реагувати на зміни попиту.

20. Штовхаючі системи управління матеріалопотоками у виробничій логістиці

Закордонними фахівцями розроблено і впроваджено у практику два принципово різних підходи: штовхальний і тягнучий.

Перший підхід – "штовхальна" система – є системою організації виробництва, у якій предмети праці, які надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою в попередньої технологічної ланки не замовляються.

Матеріальний потік "виштовхується" кожному наступному адресату суворо за розпорядженням (командою), яке надходить на передавальну ланку з центральної системи управління виробництвом. Однак у випадку збоїв виробництва, зміни попиту протягом місяця доводиться неодноразово змінювати виробничі графіки для всіх технологічних стадій одночасно, що часто зробити дуже важко. "Штовхальні" (виштовхувальні) системи знайшли застосування не тільки в сфері виробництва (виробничій логістиці), але й у сфері обігу як на стадії здійснення закупівель, так і на стадії реалізації готової продукції.

Недоліки "штовхальних" систем:

1) чим більше факторів щодо кожної з ланок логістичного ланцюжка має враховувати центр управління, тим складнішим, дорожчим і досконалішим має бути програмне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення;

2) у підприємства мають бути матеріальні запаси на всіх стадіях виробництва, для того щоб запобігти збоям і пристосуватися до змін попиту. Тому така система припускає створення внутрішніх статичних потоків між різними технологічними етапами, що часто призводить до заморожування матеріальних засобів, встановлення надлишкового устаткування і залучення додаткових робітників;

3) складність перебудови виробничої системи під час збоїв або збільшення попиту;

4) можливість застосування за умови масового розповсюдження обчислювальної техніки і сучасних інформаційних технологій.

Переваги "штовхальних" систем:

1) відсутність залежності роботи підприємства від своєчасності постачань;

2) спрощення контролю за організацією виробничого процесу, оскільки управління ними централізоване.

Найбільш відомими апробованими логістичними моделями систем цього типу є MRP І, MRP II та інші

Система MRP I була розроблена в США в середині 1950-х років. MRP системи оперують з матеріалами, компонентами, напівфабрикатами і їх частинами, попит на які залежить від попиту на специфічну готову продукцію.

Основними цілями МRP систем є:

1) задоволення потреби в матеріалах, компонентах і продукції для планування виробництва і доставки споживачам;

2) підтримка низьких рівнів запасів;

3) планування виробничих операцій, розкладів доставки, закупівельних операцій.

В процесі реалізації цих цілей MRP система забезпечує потік планових кількостей ресурсів і запасів продукції за час, використовуваний для планування. Система MRP починає свою роботу з визначення, скільки і в які терміни необхідно зробити кінцевій продукції. Потім система визначає час і необхідні кількості матеріальних ресурсів для задоволення потреб виробничого розкладу. На мал. 3 представлена блок-схема системи MRP.

 Входом MRP системи є замовлення споживачів, підкріплені прогнозами попиту на готову продукцію фірми, які закладені у виробничий розклад. Таким чином, в MRP ключовим чинником є споживчий попит.

Системи, засновані на MRP підході, мають ряд недоліків і обмежень, до основних з яких відносяться:

• застосування MRP систем вимагає значного об'єму обчислень, підготовки і попередньої обробки великого об'єму початкової інформації, що збільшує провідний час виробничого і логістичного циклів;

• зростання логістичних витрат на обробку замовлень і транспортування при прагненні фірми зменшити рівні запасів або перейти на випуск продукції в малих об'ємах з високою періодичністю;

• нечутливість до короткочасних змін попиту, оскільки вони засновані на контролі і поповненні рівнів запасів у фіксованих точках замовлення;

• велика кількість відмов в системі із-за занадто комплексного її характеру і великої розмірності.

21. Тягнучі   системи  управління  матеріалопотоками  у  виробничій логістиці

Другий підхід до організації логістичних процесів на виробництві називається "тягнучою" системою і є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності.

При застосуванні цього підходу центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Основною функцією центру управління є постановка завдання перед кінцевою ланкою виробничого технологічного ланцюга.

Основними цілями "тягнучих" (витягуючих) систем є:

– запобігання поширенню зростаючих коливань попиту або обсягу продукції від наступного процесу до попереднього;

– зведення до мінімуму коливання параметрів запасів між технологічними операціями;

– максимальне спрощення управління запасами в процесі виробництва шляхом його децентралізації, підвищення рівня оперативного цехового управління.

Переваги "тягнучих" (витягуючих) систем:

1) не вимагають загальної комп'ютеризації виробництва;

2) не потребують створення значних запасів матеріальних ресурсів.

Недоліки "тягнучих" (витягуючих) систем:

1) передбачають високу дисципліну і дотримання всіх параметрів постачань;

2) вимагають підвищеної відповідальності персоналу всіх рівнів, особливо виконавців. Це пояснюється тим, що централізоване регулювання виробничих процесів обмежене.

До "тягнучих" логістичних систем належать системи KANBAN і ОВТ

 

Система KANBAN, уперше застосована корпорацією "Тоета Моторс" в 1972 р. на заводі "Такахама" (р. Нагоя, Японія), є системою організації безперервного виробничого потоку, здатного до швидкої перебудови і практично не вимагаючого страхових запасів. Суть системи KANBAN полягає в тому. що усі виробничі підрозділи заводу, включаючи лінії кінцевої зборки, забезпечуються матеріальними ресурсами тільки в тій кількості і до такого терміну, які потрібні для виконання заданого підрозділом-споживачем замовлення. Таким чином на відміну від традиційного підходу до виробництва структурне підрозділ-виробник не має загального жорсткого графіку виробництва, а оптимізує свою роботу в межах замовлення, по производственно-технологическому циклу підрозділу фірми.

Засобом передачі інформації в системі є спеціальна картка "kanban" в пластиковому конверті. Поширено два види карток; відбору і виробничого замовлення. У картці відбору вказується кількість деталей (компонентів, напівфабрикатів), яка має бути узята на попередній ділянці обробки (складки), тоді як в картці виробничого замовлення - кількість деталей, яка має бути виготовлена (зібрано) на попередній виробничій ділянці. Ці картки циркулюють як усередині підприємств "Тоеты", так і між корпорацією і компаніями, що співпрацюють з нею, а також на підприємствах філій. Таким чином, картки "kanban" несуть інформацію про кількості продукції, що витрачаються і вироблюваних.

Картки "kanban" можуть бути двох кольорів: білого і чорного. Білі картки знаходяться на контейнерах на входах Чорні картки "kanban" знаходяться на контейнерах у позиції виходу і означають дозвіл на обробку.

Практичне використання системи KANBAN, а потім її модифікованих версій дозволяє значно поліпшити якість продукції, що випускається, : скоротити логістичний цикл, істотно підвищивши тим самим оборотність оборотного капіталу фірм : понизити собівартість виробництва : практично виключити страхові запаси. Аналіз мирового-опыта застосування системи KANBAN багатьма відомими машинобудівними фірмами показує, що вона дає можливість зменшити виробничі запаси на 50 %. товарних - на 8 % при значному прискоренні оборотності оборотних коштів і підвищенні якості.

22. Суть і види товарно-матеріальних запасів

Товарно-матеріальними запасами є матеріальні цінності, що очікують виробничого або особистого споживання у вигляді сировини, матеріалів, що комплектують, товарів, що перебувають на стадії виготовлення й готової продукції. 

За місцем продукції в логістичному ланцюзі: запаси матеріальних ресурсів; запаси незавершеного виробництва; запаси готової продукції; запаси тари; запаси зворотних відходів.

По відношенню до базисних логістичних активностей: запаси в постачанні; виробничі запаси; товарні (збутові) запаси; сукупні матеріальні запаси.

По відношенню до комплексних логістичних активностей: складські запаси; транспортні запаси; запаси вантажопереробки.

За функціональним призначенням: поточні (регулярні) запаси; страхові (гарантійні) запаси; підготовчі (буферні) запаси; цільові запаси.

По відношенню до ланки логістичного ланцюга або логістичних посередників: запаси в постачальників; запаси в споживачів; запаси в торгових посередників; запаси в посередників у фізичному розподілі.

За структурною роллю в системі управління запасами: максимальний запас; граничний запас; гарантійний запас; поточний запас

23. Системи управління запасами

Система управління запасами - сукупність правил і показників, які визначають момент часу на обсяг закупівлі продукції для поповнення запасів.

Застосовуються такі технологічні системи управління запасами:

- система управління запасами з фіксованим розміром замовлення;

- система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення;

- система з встановленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня;

- система "Максимум-мінімум".

Система з фіксованим розміром замовлення. Така система проста і є свого роду класичною. У цій системі розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення на постачання продукції здійснюється за умови зменшення наявного на складах системи запасу до встановленого мінімального критичного рівня, який називають "точкою замовлення".

У процесі функціонування цієї технологічної системи інтервали постачання можуть бути різними залежно від інтенсивності витрат (споживання) матеріальних ресурсів у логістичній системі. У вітчизняній практиці найчастіше виникає ситуація, коли розмір замовлення визначається згідно з якими-небудь частковими організаційними міркуваннями. Наприклад, зручність транспортування або можливість завантаження складських приміщень.

Таким чином, ця система контролю передбачає захист підприємства від утворення дефіциту. На практиці система управління запасами з фіксованим розміром замовлення застосовується переважно в таких випадках:

- великі втрати внаслідок відсутності запасу;

- високі витрати на зберігання запасів;

- висока вартість товару, який замовляється;

- високий ступінь невизначеності попиту;

- наявність знижки з ціни залежно від кількості, яка замовляється;

- накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.

Істотним недоліком цієї системи є те, що вона передбачає безперервний облік залишків матеріальних ресурсів на складах системи, з тим щоб не пропустити моменту досягнення "точки замовлення".

Система з фіксованою періодичністю замовлення. У системі з фіксованою періодичністю замовлення, замовлення роблять у строго визначені моменти часу, які віддалені один від одного на однакові інтервали, наприклад, 1 раз на місяць, 1 раз на тиждень, 1 раз на 14 днів і т.п., а розмір запасу регулюється зміна обсягу партії.

Наприкінці кожного періоду перевіряється рівень запасів і на підставі цього визначається розмір партії постачання. Таким чином, у системі з фіксованою періодичністю замовлення змінюється розмір замовлення (обсяг партії), який залежить від рівня витрат (споживання) матеріальних ресурсів у попередньому періоді. Величина замовлення визначається як різниця між фіксованим максимальним рівнем, до якого поповнюється запас, і фактичним його обсягом у момент замовлення.

Перевагою цієї системи є відсутність необхідності вести систематичний облік запасів на складах системи. Недолік же полягає в необхідності робити замовлення іноді на незначну кількість матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів (наприклад, через зростання попиту на готову продукцію) виникає небезпека використання запасу до настання моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту.

Таким чином, система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення застосовується в таких випадках, якщо:

- умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;

- витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;

- втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.

На практиці за даною системою можна замовляти один із багатьох товарів в одного і того самого постачальника, товари, на які рівень попиту відносно сталий, малоцінні товари і т. д.

Система із заданою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня. У цій системі вхідним параметром є період часу між замовленнями. На відміну від основної системи, вона зорієнтована на роботу за умови значних коливань споживання. Щоб запобігти завищенню обсягів запасів, які знаходяться на складі, або їхньому дефіциту, замовлення подаються не тільки у встановлений час, а й за умови досягнення запасом граничного рівня. Розглянута система містить елемент системи з фіксованим інтервалом між замовленнями (встановлену періодичність замовлення) і елемент системи з фіксованим розміром замовлення (відстеження граничного рівня запасів, тобто "точки замовлення").

Таким чином, рівень матеріального запасу регулюється як зверху, так і знизу. У тому випадку, якщо розмір запасу знижується до мінімального рівня раніше від настання терміну подачі чергового замовлення, то робиться позачергове замовлення. В інший час ця система функціонує як система з фіксованою періодичністю замовлення.

Відмінністю системи є те, що замовлення поділяються на дві категорії: планові та додаткові. Планові замовлення роблять через задані інтервали. Можливі додаткові замовлення, якщо наявність запасів на складі досягає граничного рівня. Очевидно, що необхідність додаткових замовлень може з'явитися тільки за умови відхилення темпів споживання від запланованих.

Перевагою цієї системи є повне виключення недостачі матеріальних ресурсів для потреб. Однак при цьому вимагаються додаткові витрати на організацію постійного спостереження за станом величини запасів.

Система "мінімум-максимум". Як і в системі з фіксованим інтервалом між замовленнями, тут використовується сталий інтервал між замовленнями. Система "мінімум-максимум" зорієнтована на ситуацію, коли витрати на облік запасів і витрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівняними з втратами від дефіциту запасів. Тому в цій системі замовлення виникають не через задані інтервали, а тільки за умови, що запаси на складі в цей момент виявилися рівними або меншими від установленого мінімального рівня. У випадку видачі замовлення його розмір розраховується так, щоб постачання поповнило запаси до максимального рівня. Таким чином, ця система працює лише з двома рівнями запасів - мінімальним і максимальним, чим і зумовлюється її назва.

Крім перерахованих систем управління запасами, в практичній діяльності вітчизняних підприємств часто застосовується система оперативного управління. Під час використання цієї системи через певні проміжки часу приймається оперативне рішення: "замовляти" або "не замовляти"; якщо замовляти, то яку кількість одиниць товару.

24. Аналіз АВС-ХУZ в управлінні запасами

У основі методу АВС лежить так зване правило Паретто. Відповідно до методу Паретто безліч керованих об'єктів поділяється на дві неоднакові частини (80/20) (на 20% всіх товарів, які знаходяться в запасах, припадає 80% всіх витрат). Широко розповсюджений у логістиці метод АВС пропонує глибший поділ - на три частини.
Найбільш розповсюдженою є така класифікація:
Група «А»: найбільш дорогі та коштовні товари, на частку яких припадає приблизно 75-80% загальної вартості запасів, але вони складають лише 10-20% загальної кількості товарів, які знаходяться на зберіганні.
Група «В»: середні за вартістю товари, їх частка в загальній сумі запасів складає приблизно 10-15%, але у кількісному відношенні ці запаси складають 30-40% продукції, яка зберігається.
Група «С»: найдешевші. Вони становлять 5-10% відзагальної вартості виробів, які зберігаються, і 40-50% від загального обсягу зберігання.
Принцип диференціації асортименту в процесі аналізу ХYZ інший - тут весь ассортимент поділяють на три групи залежно від рівномірності попиту і точності прогнозування.
У групу «X» включають товари, попит на який рівномірний, або може незначно коливатися. Обсяг реалізації за товарами, включених у дану групу, добре передбачається.
У групу «Y» включають товари, які споживаються в обсягах, що коливаються. Зокрема, в цю группу можуть бути включені товари із сезонним характером попиту. Можливості прогнозування попиту за товарами групи «Y» - середні.
У групу «Z» включають товари, попит на які виникає лише епізодично, будь-які тенденції відсутні. Прогнозувати обсяги реалізації товарів групи «Z» складно.
Ознакою, на основі якої конкретну позицію ассортименту зараховують до групи X, Y або Z, є коефіцієнт варіації попиту.

25. Сутність, основні завдання та методи розподільчої логістики

По­нят­тя «роз­поділ» у зв'язку з ко­мерційною діяльністю, в тому числі і збу­то­вою, ви­ко­ри­сто­вується у двох зна­чен­нях

1. Уз­год­жене, або си­сте­ма­тичне, розміщення та по­став­ка товарів.

2. Весь ком­плекс опе­рацій, які здійс­ню­ють­ся з метою по­став­ки товарів і по­слуг в роз­по­ряд­жен­ня спо­жи­вачів.

М. Є. Зал­ма­но­ва впер­ше у російській еко­номічній літе­ра­турі окрес­ли­ла межі роз­поділу, за­про­по­ну­вав­ши по­нят­тя роз­поділу ро­зуміти як:

упа­ку­ван­ня про­дукції;

екс­пе­диційне об­слу­го­ву­ван­ня;

управління збу­том;

збе­ре­жен­ня на складі го­то­вої про­дукції по­ста­чаль­ни­ка;

складсь­ке гос­по­дар­ство для го­то­вої про­дукції;

транс­пор­ту­ван­ня про­дукції до скла­ду спо­жи­ва­ча;

транс­портне гос­по­дар­ство для пе­ре­ве­зен­ня го­то­вої про­дукції.

Роз­подільча логістика - це ча­сти­на за­галь­ної логістич­ної сис­теми, яка за­без­пе­чує найбільш ефек­тив­ну організацію роз­поділу про­дукції, охо­плю­ю­чи си­сте­му то­ва­ро­ру­ху і ви­ко­ну­ю­чи логістичні опе­рації транс­пор­ту­ван­ня, скла­ду­ван­ня, упа­ку­ван­ня та ін.

Роз­подільча логістика спря­мо­ва­на на ком­плексне плануван­ня, управління та фізичне опра­ц­ю­ван­ня по­то­ку го­то­вих виробів у су­про­воді необхідного інфор­маційного, фінан­со­во­го та сервісного по­то­ку від мо­мен­ту здачі-​прий­ман­ня товарів з ви­роб­ництва до за­мовника (спо­жи­ва­ча) з метою оптимізації вит­рат­них та ча­со­вих ха­рак­те­ри­стик за­зна­че­ної ча­сти­ни матеріаль­но­го і нема­теріально­го потоків Го­лов­на мета роз­подільчої логістики - організація роз­подільчої (у да­но­му разі збу­то­вої) діяль­ності відповідно до за­мовлень клієнтів з мінімаль­ни­ми за­галь­ни­ми вит­ра­та­ми .

Вив­чен­ня теорії і прак­ти­ки логістич­но­го мо­де­лю­ван­ня збу­то­вої діяль­ності дає підста­ви вва­жа­ти, що ос­нов­ни­ми за­в­дан­ня­ми розпо­дільчої логістики є:

1) мак­симізація при­бут­ку підприємства при більш по­в­но­му за­доволенні по­пи­ту спо­жи­вачів;

2)  ефек­тивне ви­ко­ри­стан­ня ви­роб­ни­чо­го апа­ра­ту підприємства за ра­ху­нок оп­ти­маль­но­го за­ван­та­жен­ня ви­роб­ни­чих по­туж­но­стей за­мо­в­лен­ня­ми спо­жи­вачів;

3) раціональ­на поведінка на ринку з ураху­ван­ням його постійно змінної кон'юнк­ту­ри.

Ме­то­ди роз­подільчої логістики можна поєднати у дві групи:

1) ме­то­ди мо­де­лю­ван­ня;

2)  ме­то­ди мо­ти­вації.

Необхідність ши­ро­ко­го ви­ко­ри­стан­ня мо­де­лю­ван­ня у роз­поді­льчій логістиці по­яс­нюється як складністю збу­то­вої діяль­ності, так і ос­нов­ним за­со­бом роз­поділу - логістич­ним мо­де­лю­ван­ням. У роз­подільчій логістиці успішно мо­жуть бути ви­ко­ри­стані такі мо­делі, як:

моделі теорії ігор;

моделі теорії черг або теорії ма­со­во­го об­слу­го­ву­ван­ня;

моделі управління за­па­са­ми;

моделі лінійного про­гра­му­ван­ня;

імітаційне мо­де­лю­ван­ня тощо.

Врешті-решт усю мно­жи­ну логістич­них мо­де­лей (що більш до­кладно висвітлюється далі) можна уяви­ти як су­купність фізич­них, ана­ло­го­вих та ма­те­ма­тич­них мо­де­лей.

Фізична мо­дель доз­во­ляє уяви­ти про­цес (явище), що вивчаєть­ся, як пра­ви­ло, в мініатюрі. На­при­клад, мініатюрні моделі складів та транс­порт­них засобів дають мож­ливість змо­де­лю­ва­ти транспор­тно-складські про­це­си. Подібні моделі наочні, уз­год­жені в часі, про­сторі, але об'єктив­но об­ме­жені лише фізич­ним роз­поділом то­варів, скла­до­ви­ми якого є скла­ди, транс­портні за­со­би, ко­мер­сан­ти, перевізники тощо.

Ана­ло­го­ва мо­дель подає роз­подільчу логістику через ана­лог, що сприй­мається як ре­аль­ний збу­то­вий про­цес, але не має вигля­ду та­кого. Це мо­жуть бути графіки (сіткові графіки і моделі), ри­сун­ки (план-​кар­ти розміщення об'єктів), схеми (організаційні струк­ту­ри) тощо. По­ши­ре­ним при­кла­дом ана­ло­го­вої моделі роз­подільчої логі­стики є організаційна схема взаємодії усіх учас­ників збу­то­во­го про­це­су. Ана­ло­го­ва мо­дель знач­но простіша за фізичну, тому ши­рше ви­ко­ри­сто­вується. Ос­нов­ний її недолік - слаб­ка уява про ре­зультати і ре­сур­си на їх до­сяг­нен­ня.

Ма­те­ма­тич­на мо­дель, або сим­волічна, будується на описі ре­ального збу­то­во­го про­це­су за до­по­мо­гою пев­них сим­волів, що ха­рактеризують всі ос­новні озна­ки си­сте­ми. За на­яв­ності до­стат­ньої і до­стовірної інфор­мації, швид­кодіючої об­числю­валь­ної техніки і відповідного про­грам­но­го за­без­пе­чен­ня ма­те­ма­тичні моделі дають змогу до­сить точно мо­де­лю­ва­ти як збу­то­ву діяльність підприємства в цілому, так і окремі її еле­мен­ти (стадії).

Навіть іде­аль­на мо­дель не при­но­сить ба­жа­но­го ре­зуль­та­ту, як­що в її реалізації не бу­дуть зацікав­лені ви­ко­навці. Інте­рес до досяг­нення по­став­ле­них цілей ви­ни­кає під вп­ли­вом спо­ну­каль­них моти­вів, тобто мо­ти­вації. Різно­манітність мотивів необ­ме­же­на, як не лімітовані кількість учас­ників збу­то­вої діяль­ності та число факто­рів, що впли­ва­ють на їх поведінку. З певним сту­пе­нем аб­стракції всі спо­со­би мо­ти­вації в межах роз­подільчої логістики можна зве­сти до двох груп:

1)                 матеріальні;

2)                 соціаль­но-​пра­вові.

26. Основні характеристики каналів розподілу товарів

Канал розподілу - це сукупність організацій або окремих осіб, які переймають на себе або допомагають передати іншим організаціям і особам право власності на конкретний товар або послугу на шляху від виробника до споживача. Використання каналів розподілу приносить виробникам певні вигоди:

- економію фінансових коштів на розподіл продукції;

- можливість вкладення заощаджених засобів в основне виробництво;

- продаж продукції ефективнішими способами;

- високу ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків;

- скорочення об'єму робіт по розподілу продукції. Таким чином, рішення про вибір каналів розподілу - одне з найважливіших, яке необхідно прийняти керівництву організації. Канал розподілу - це шлях, по якому товари рухаються від виробника до споживача. Вибрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність руху і збереження продукції при її доставці від виробника до кінцевого споживача. При цьому організації або особи, що становлять канал, виконують ряд важливих функцій :

1) проводять дослідницьку роботу по збору інформації, необхідної для планування розподілу продукції і послуг;

2) стимулюють збут шляхом створення і поширення інформації про товари;

3) встановлюють контакти з потенційними покупцями;

4) пристосовують товар до вимог покупців;

5) проводять переговори з потенційними споживачами продукції;

6) організовують рух (транспортування і складування) товару;

7) фінансують рух товарів по каналу розподілу;

8) переймають на себе риски, пов'язані з функціонуванням каналу.

Канали розподілу товарів можна охарактеризувати по числу складових їх рівнів. Рівень каналу - це посередник, який виконує роботу по наближенню товару і права власності на нього до кінцевого споживача. Протяжність каналу визначається по числу проміжних рівнів між виробником і споживачем, які, як і рівні каналу, є членами каналу розподілу. Канали розподіли, показані на малюнку, є традиційними каналами. Вони складаються з незалежного виробника і одного або декількох незалежних посередників. Кожен член каналу є окремим підприємством, прагнучим забезпечити собі максимальний прибуток. Максимально можливий прибуток окремого члена каналу може йти в збиток максимальному витяганню прибутку системою в цілому, оскільки жоден з членів каналу не має повного або достатнього контролю над діяльністю інших членів. Такі канали розподілу називаються горизонтальними.

Вертикальні канали розподілу - це канали, що складаються з виробника і одного або декількох посередників, діючих як одна. єдина система (мал. 6.2). Один з членів каналу, як правило, або є власником інших компаній-учасниць, або надає їм певні привілеї. Таким членом може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник. Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони економічні і виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.

27. Системи розподілу товарів: традиційні, вертикальні, горизонтальні та комбіновані маркетингові системи

Приймаючи рішення щодо налагодження збуту своїх товарів, фірма може скористатися ланцюжком незалежних посередників або обрати таку систему розподілу, за якої всі суб'єкти каналу -фірма-виробник, оптова і роздрібна торгівля - діють як єдина система, об'єднати зусилля з іншими компаніями одного рівня або використати кілька каналів розподілу, щоб охопити різні сегменти ринку. Названі варіанти виражають зміст альтернативних систем розподілу, які може обрати компанія:

> традиційна система;

> вертикальна маркетингова система;

> горизонтальна маркетингова система;

> багатоканальна (комбінована) маркетингова система.

Традиційна система розподілу

Традиційна система - це сукупність незалежних компаній, у яких кожен рівень збутового каналу діє незалежно від інших з метою максимізувати власний прибуток, залишаючи поза увагою ефективність каналу в цілому.

1. Виробник - споживач - це канал нульового рівня.

2. Існує кілька варіантів методів прямого маркетингу: продаж товарів удома; продаж товарів через магазини, які належать виробникові; продаж за телефоном (телемаркетинг); продаж за каталогом; реклама, що передбачає прямий відгук.

3. Виробник - роздрібний торгівець - споживач (однорівневий канал).

4. Виробник - оптовий торгівець - роздрібний торгівець - споживач - типовий канал другого рівня, Цей тип каналу розподілу особливо економічно вигідний невеликим роздрібним магазинам, які закуповують товар невеликими партіями.

5. Виробник - агент - роздрібний торгівець - споживач. Такий варіант прийнятний у ситуації, коли невелике підприємство замість того, щоб утримувати власний торговий персонал, використовує промислових агентів, які відвідують роздрібні магазини і представляють товар на професійному рівні.

6. Виробник - агент - оптовий торгівець - роздрібний торговець - споживач (трирівневий канал) - компанії надають право збуту товару агентові, який вступає в контакт з оптовиком, той, у свою чергу, - з роздрібним торгівцем, отримуючи при цьому комісійні від продажу. Компанії можуть також скористатися послугами брокерів для реалізації своєї продукції. Вихід на закордонні ринки може здійснюватися через агентів і брокерів.

Вертикальні маркетингові системи (ВМС)

На відміну від традиційних каналів розподілу, де жоден з учасників каналу не має повноважень розподіляти функції і контролювати інших, вертикальні інтегровані системи розподілу таку можливість надають.

Вертикальні маркетингові системи передбачають повну або часткову координацію функцій учасників каналу розподілу з метою економії на операціях і посилення впливу на ринок. При цьому один з учасників каналу (виробник, оптовий або роздрібний торгівець) бере на себе ініціативу щодо координації дій.

Існують три форми вертикальної координації:

> корпоративні вертикальні маркетингові системи;

> адміністративні вертикальні маркетингові системи;

> договірні вертикальні маркетингові системи.

Корпоративні (інтегровані) вертикальні маркетингові системи (системи, які належать компаніям) передбачають контроль одним власником системи розподілу, якому належать роздрібні магазини, за всіма стадіями виробництва і збуту. При цьому виробник - власник каналу може і контролювати продаж своїх товарів, і координувати роботу підприємств роздрібної торгівлі.

Адміністративні (контрольовані) вертикальні маркетингові системи - форма інтеграції функцій розподілу, яка не передбачає договірних зобов'язань та існує завдяки високій репутації одного з учасників системи. Роль лідера при цьому належить одному з наймогутніших учасників систем. Договірні (контрактні) вертикальні маркетингові системи - незалежні учасники каналу (виробники або посередники) підписують контракти з іншими посередниками, в яких докладно визначаються права та обов'язки учасників з метою координації функцій розподілу. Існують три типи договірних ВМС:

> добровільно створені системи роздрібних торгівців під егідою оптовиків

> кооперативи роздрібних торгівців - це об'єднання роздрібних торгівців у кооперативи.

> франчайзингові системи - передбачають передачу франшизером (виробником або продавцем) франшизи (ліцензії) на право продажу своєї продукції під назвою компанії учасникам каналу (франчайзі, наприклад, роздрібним магазинам), яким часто надаються ексклюзивні права на певній території..

Горизонтальні маркетингові системи - передбачають об'єднання зусиль компаній одного рівня. Це має сенс, якщо об'єднання капіталу, маркетингових ресурсів і виробничих потужностей підсилює позиції фірм. При цьому об'єднуватися можуть і фІрми-конкуренти, І фірми, які між собою не конкурують.

Комбінована (багатоканальна) маркетингова система передбачає використання кількох каналів розподілу для охоплення різних сегментів ринку. Наприклад, телемаркетинг (прямий маркетинг) - для обслуговування одного сегмента ринку, дворівневий канал - виробник - роздрібна торгівля - для іншого сегмента тощо.

28. Логістичні посередники в розподілі товарів. Стратегії розподілу

Під час формування  каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу є наявність на ринку великої кількості посередників.
Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на

* Функції фізичного розподілу;

*Функції обміну;

*Підтримуючі функції.

 Центральне місце серед посередників у дистрибуції займають торгові посередники, які крім безпосередньо функцій обміну товару можуть виконувати й інші вищезазначені функції, наприклад транспортування, експедирування, страхування, управління запасами.

Можна виділити 4 основні типи торгових посередників у каналах розподілу:

1. дилери ( це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар закуповується ними  за договором постачання. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки. Розрізняють два види дилерів: ексклюзивні дилери та авторизовані);

2.дистриб’ютори ( це оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника  і за свій рахунок. Як правил, виробник надає дистриб’ютору право торгувати своєю продукцією на певній території і протягом певного терміну);

3.Комісіонери ( це оптові та роздрібні посередники, які проводять операції від свого імені та за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем );

4.Агенти ( посередники, які виступають як представники або помічники іншої основної щодо нього особи (принципала). Як правило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала);

5.Брокери ( це посередники під час укладання угод, які зводять контрагенти. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб’ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб’ютори, комісіонери або агенти).

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу. У маркетингу розроблено три підходи до вирішення цієї проблеми: інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл і селективний розподіл.
Інтенсивний розподіл передбачає забезпечення запасами продукції якомога більшої кількості торгових підприємств.
Ексклюзивний розподіл передбачає навмисно обмежену кількість посередників, які торгують даною продукцією в межах Збутових територій.
Селективний розподіл – це дещо середнє між методами інтенсивного та ексклюзивного розподілу. Селективний розподіл дозволяє виробнику досягти необхідного охоплення ринку за умови більш жорсткого контролю і з меншими витратами, ніж при організації інтенсивного розподілу.
Для підвищення ефективності збуту продукції та з метою економії засобів організації часто використовують багатоканальні системи розподілу продукції.

29. Управління товарорухом в розподільчій логістиці

Товарорух, або маркетинг-логістика – діяльність щодо планування, виконання та контролю фізичного переміщення всіх видів потоків (матеріалів, готових виробів, інформації), які супроводжують переміщення товару за обраним каналом від виробника до споживача з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку.

Основне завдання маркетинг-логістики полягає в тому, щоб товар опинився в потрібному місці, у потрібній кількості, у потрібний час. Таким чином, мета маркетинг-логістики – одночасно максимізувати рівень обслуговування і мінімізувати витрати на розподіл товарів.

Цього можна досягти завдяки:

-оптимізації рівня товарних запасів;

-використанню дешевших засобів транспортування;

-відвантаженню товарів великими партіями;

-швидкому та надійному постачанню, у тому числі своєчасному відвантаженню товару відповідного обсягу та якості;

-швидкому виконанню замовлень.

Розглянемо етапи процесу товароруху, які й становлять основні функції маркетинг-логістики.

1. Визначення цілей процесу товароруху.

Серед можливих можна визначити:

мінімізацію поставки ушкоджених вантажів шляхом застосування сучасних методів оброблення вантажів;

мінімізацію випадків відсутності товарів шляхом ефективнішого контролю над запасами;

своєчасне виконання замовлень споживачів шляхом ефективнішого контролю запасів;

мінімізацію витрат тощо.

2. Розробка системи оброблення замовлень

3. Складування та оброблення вантажів

4. Управління запасами

5. Вибір методу транспортування

Який метод транспортування можна вважати оптимальним? Той, який дозволяє зменшити витрати на транспортування й забезпечує відповідність вимогам споживачів щодо швидкості поставок, умовам зберігання товару (наприклад, охолодження) тощо.

6. Оцінювання та контроль товароруху

Ці показники відповідають меті товароруху й визначають ступінь задоволеності споживачів або зниження витрат:

час оброблення одного замовлення;

час виконання одного замовлення;

час, протягом якого товар зберігається в запасі;

частка вантажів, які надійшли неушкодженими;

частка випадків своєчасної доставки вантажів;

витрати товароруху (у відсотках від обсягу продажу).

Сутність контролю товароруху – у зіставленні поставлених цілей й досягнутих результатів.

30. Проблеми управління збутом в умовах маркетингової орієнтації діяльності підприємств

У сучасних умовах функціонування торговельних  підприємств на ринку, які характеризуються рівнем ризику і невизначеністю, використання інструментів стратегічного менеджменту та стратегічного маркетингу в управлінні збутовою діяльністю є єдиною й необхідною передумовою його вдосконалення, що забезпечить підприємству не тільки короткочасний комерційний успіх, але й посилить стратегічне спрямування його діяльності.

Серед причин, що обумовлюють зростання значущості збутової діяльності, слід зазначити такі: переміщення ключових управлінських рішень у збутові ланки, підвищення значення маркетингових методів конкуренції в боротьбі за покупця, раціоналізація збутових процесів, проблеми ефективного функціонування підприємств у довгостроковій перспективі.

Підвищення ролі збутової діяльності обумовлює наявність низки проблем у сфері управління збутом: внутрішні (проблеми реалізації загальних функцій управління збутом, проблеми реалізації окремих функцій управління збутом, недостатній рівень забезпеченості підприємств фінансовими ресурсами) і зовнішні проблеми (постійні зміни в законодавстві України стосовно підприємницької діяльності; низький рівень купівельної спроможності населення, що є результатом низького життєвого рівня й інфляційних процесів).

Проблеми збуту українським підприємствам необхідно вирішувати під час розробки маркетингової політики. Саме на цьому етапі слід прийняти рішення стосовно вибору ринків збуту, методів збуту і його стимулювання. Розробка збутової політики підприємства передбачає визначення пріоритетних напрямків, засобів та методів, необхідних для активізації збуту.

Крім того, з метою забезпечення успіху у сфері збуту підприємствам необхідно здійснювати сегментацію рінку, оскільки покупці мають різні потреби і характеризуються різною чутливістю до ціни. Підприємства повинні вміти позиціонувати пропозицію для різних сегментів, будувати з покупцями стосунки, які сприяють підвищенню цінності товару, що пропонується.

Ринок товарів споживчого призначення України характеризується великою пропозицією товарів, про що свідчить наявність великої кількості підприємств на ринку, і високим попитом. Тому підприємствам, що діють у таких умовах, з метою забезпечення конкурентних переваг у сфері збуту доцільно проводити комплексні дослідження за різними напрямками.

Маркетинговий план збуту складається з таких розділів:

-   ситуаційний аналіз;

-   цільовий ринок підприємства;

-   маркетингові цілі у сфері збуту;

-   маркетингові стратегії управління збутом;

-   заходи щодо реалізації збутової політики;

-   ризики у сфері збуту;

-   прогноз збуту.

У багатьох сучасних підприємств організаційні структури управління збутом характеризуються недостатньою гнучкістю, що зменшує результативність реагування на зміни ринкового середовища.

Ще одна проблема – це дефіцит коштів у підприємств для проведення необхідних стратегічних змін у системі управління збутом. В умовах інфляції підприємства не ризикують вкладати грошові кошти у стратегічну організацію збуту, оскільки не впевнені у майбутньому. Однак сучасні умови господарювання характеризуються певним розширенням можливостей для підприємств щодо отримання кредитних ресурсів, що дозволить вирішити зазначену проблему.

31. Сутність, функції і види складів

Сучасний склад – це складна технічна споруда, яка складається із взаємопов’язаних елементів, що має певну структуру та виконує ряд функцій з перетворення матеріальних потоків, а також накопичення, переробки та розподілу вантажів між споживачами.

Це є місце складування, розміщення і зберігання матеріальних цінностей.

Склади є одним із найважливіших елементів логістичної системи. Об’єктивна необхідність у спеціально обладнаних місцях для утримання запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного та закінчуючи кінцевим споживачем. Цим пояснюється наявність великої кількості різноманітних видів складів.

Класифікація складів:

1. За розмірами складів: невеликі (загальна площа в декілька сотень кв. м); склади – гіганти (в сотні тисяч кв. м).

2. За конструктивними ознаками: закриті (розміщені в окремих приміщеннях); напівзакриті; відкриті.

3. За характером діяльності: матеріальні (постачальницькі) склади; внутрішньовиробничі (міжцехові та внутрішньоцехові); збутові.

4. За формою власності: колективного користування; індивідуального користування.

5. За призначенням вантажів: склади продукції виробничо-технічного призначення; склади товарів народного споживання.

6. За ступенем автоматизації: немеханізовані; комплексно-механізовані; автоматизовані; автоматичні.

7. За можливістю доставки та вивозу вантажу: пристанційні або портові; прирейкові; глибинні.

8. За видом та характером матеріальних цінностей, що зберігаються на складі: спеціалізовані; змішані або універсальні.

До основних функцій складів належать такі:

1.           Перетворення виробничого асортименту вантажів у споживчий асортимент відповідно до попиту.

2.           Приймання, складування та зберігання матеріальних цінностей.

3.           Унітизація та транспортування вантажів. Для скорочення транспортних витрат склад може здійснювати функцію об'єднання (унітизацію) невеликих партій для декількох замовників, до повного завантаження транспортного засобу.

4.           Надання різноманітних послуг: підготовка товарів для продажу (фасування продукції, заповнення контейнерів, розпакування, перепакування та ін.); контроль за функціонуванням пристроїв та обладнання, монтаж; надання товарного вигляду продукції, необхідна обробка; надання транспортно-експедиційних послуг та ін.

32. Логістичний процес на складі

Логістичний процес на складі дуже складний, оскільки вимагає повної узгодженості функцій постачання запасами, переробки вантажу і фізичного розподілу замовлень. Практично логістика на складі охоплює усі основні функціональні області, що розглядаються на мікрорівні.

Умовно увесь процес можна розділити на три частини: 1) операції, спрямовані на координацію служби закупівлі; 2) операції, безпосередньо пов'язаної з переробкою вантажу і його документацією; 3) операції, спрямованої на координацію служби продажів.

Логістичний процес на складі набагато ширше за технологічний процес і включає (мал. 8.4) :

- постачання запасами;

- контроль за постачаннями;

- розвантаження і приймання вантажів;

- внутрішньоскладське транспортування і перевалку вантажів;

- складування і зберігання вантажів;

- комплектацію (комісіонування) замовлень клієнтів і відвантаження;

- транспортування і експедицію замовлень;

- збір і доставку порожніх товароносіїв;

- контроль за виконанням замовлень;

- інформаційне обслуговування складу;

- забезпечення обслуговування клієнтів (надання послуг).

Функціонування усіх складових логістичного процесу повинне розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності. Такий підхід дозволяє не лише чітко координувати діяльність служб складу, він є основою планування і контролю за просуванням вантажу на складі з мінімальними витратами.

33. Варіанти складування. Конструкції й обладнання складів

Варіанти складування

Одиничне — найпростіша форма, що використовується під час зберігання обладнання, транспортних та інших засобів, які тимчасово витримують відкритість. Досить часто застосовується лінійне і блокове збереження. За лінійного збереження до кожного одиничного збереження забезпечується прямий доступ, зручний для різноманітних товарів з невеликими і середніми розмірами.

Виокремлюють такі види збереження:

— розміщення товарів на підлозі;

— створення полиць-стелажів;

— рухомі полиці;

— створення висотних стелажних складів.

Блокове збереження характеризується тісним (без простору) розміщенням. Недолік розміщення зберігатися можуть лише комплектні одиниці і неможливим с прямий доступ до об'єктів, що зберігаються.

Вирізняють такі види основних варіантів збереження: складування у штабельованих блоках;

- складування у висотних стелажах;

- складування у стелажах до 6 м;

- складування у прохідних (в'їзних) стелажах;

- складування у пересувних стелажах; складування в елеваторних стелажах та ін.

Па сучасних складах частіше використовуються комбінації різних варіантів складування, особливо на складах оптової торгівлі. Пояснюється цс різноманітністю продукції, що зберігається, із власними специфічними особливостями.

34. Основні показники використання складських площ
До цієї групи показників можуть бути віднесені:

· коефіцієнт використання складської площі;

· коефіцієнт використання об'єму складу;

· питоме середнє навантаження на 1 м² корисної площі;

· вантажонапруженість.

Коефіцієнт використання складської площі Kип є відношенням корисної (вантажний) площі до загальної площі складу

(2.4.8)

Коефіцієнт використання об'єму складу Kv характеризує використання не лише площі, але і висоти складських приміщень, встановлюється по формулі

(2.4.9)

де Vпол - корисний об'єм, визначуваний твором вантажної площі на корисну висоту (тобто висоту стелажів, штабелів);

Vобщ - загальний об'єм складу, визначуваний твором загальної площі на основну висоту (тобто висоту від підлоги складу до виступаючих частин перекриття, що обмежують складування вантажу).

Питоме середнє навантаження на 1 мІ корисної площі показує, яка кількість вантажу розташовується одночасно на кожному квадратному метрі корисної площі складу

(2.4.10)

де g - питоме навантаження на 1 мІ корисної площі, т/мІ;

Zmax - кількість вантажу, що одноразово зберігається, або максимальний запас матеріалів, що зберігається на складі, т.

Вантажонапруженість 1 мІ загальної площі складу М впродовж року встановлюється по формулі

(2.4.11)

де Qf - річний вантажообіг складу, т.

Коефіцієнт вантажонапруженості дає можливість порівняти використання складських приміщень і їх пропускну спроможність за даний період.

Пропускна спроможність складу

Пропускна спроможність складу (Пс) показує, яка кількість товарів перероблена на складі за одиницю часу, і розраховується за формулою

де Мс — місткість складу, тис. грн. або т; Оз — оборотність запасу товарів, разів.

Місткість складу показує, яку максимальну кількість товарів можна одночасно зберігати на складі (в тис. грн або т). Пропускна спроможність складу перебуває у прямій залежності від величини коефіцієнта швидкості обороту товарів. Під коефіцієнтом швидкості обороту розуміють відношення річного (квартального, місячного) обороту товарів до середнього залишку його на складі за цей самий період. Чим більший коефіцієнт швидкості обороту, тим краще працює склад, т. є. з меншими товарними запасами склад забезпечує безперебійне постачання своїх покупців.

Загальна площа складу (Пзаг) визначається параметрами внутрішніх складських приміщень у квадратних метрах.

35. Сутність і завдання транспортної логістики

Транспортування можна визначити як ключову комплексну активність, пов'язану з переміщенням матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції певним транспортним засобом у логістичному ланцюзі, і яка складається, у свою чергу, з комплексних та елементарних активностей, включаючи експедирування, вантажопереробку, упакування, передачу прав власності на вантаж, страхування і т.п. Транспорт у системі логістики відіграє двояку роль: по-перше, він присутній як складова частина або компонент у основних функціональних областях логістики (закупівельній, виробничій, розподільчій); по-друге, транспорт є однією із галузей економіки, у якій також розвивається підприємницька діяльність - транспорт пропонує на ринку товарів і послуг свою продукцію (транспортні послуги), за які отримує доходи і має прибуток.

За призначенням виділяють дві основні групи транспорту.

1. Транспорт загального користування (галузь народного господарства, яка задовольняє потреби всіх галузей народного господарства і населення у перевезеннях вантажів та пасажирів. Його часто називають магістральним. Він охоплює залізничний транспорт, водний транспорт (морський і річковий), автомобільний, повітряний транспорт і транспорт трубопровідний).

2. Транспорт не загального користування (внутрішньовиробничий транспорт, а також транспортні засоби всіх видів, що належать нетранспортним підприємствам, є, як правило, складовою частиною яких-небудь виробничих систем і повинен бути органічно в них вписаний).

Транспортна логістика вирішує комплекс завдань, пов'язаних з організацією переміщення вантажів транспортом загального користування. Основними з цих завдань є:

-вибір виду транспортного засобу;

-вибір типу транспортного засобу;

-оптимізація транспортного процесу під час змішаних перевезень;

-визначення раціональних маршрутів доставки;

-забезпечення технологічної єдності транспортно-складського процесу;

-координація транспортного і виробничого процесу.

Існують такі ознаки класифікації транспортної складової логістичних систем:

1.За видом доставки: пряма; з переробкою на транспортних терміналах; з переробкою і зберіганням у розподільчих центрах.

2.За видом обслуговування: зі складу постачальника або розподільчого центру на склад споживача або розподільчий центр; зі складу постачальника або розподільчого центру безпосереднього споживачу; з виробництва постачальника у виробництво споживача без складського зберігання та переробки.

3. За видами транспортного сполучення: пряме; змішане

36. Види транспорту. Матеріально-технічна база різних видів транспорту

Існують такі основні види транспорту:залізничний;морський;внутрішній водний (річковий);автомобільний; повітряний; трубопровідний. Кожний з видів транспорту має конкретні особливості з точки зору логістичного менеджменту, переваги і недоліки, які визначають можливості його використання в логістичній системі.

Залізничний.

Переваги Висока провізна пропускна здатність. Незалежність від кліматичних умов, пори року і доби. Висока регулярність перевезень. Відносно низькі тарифи. Висока швидкість доставки на великі відстані.

Недоліки Обмежена кількість перевізників. Великі капітальні вкладення у виробничо-технічну базу. Висока матеріалоємність і енергоємність перевезень. Низька доступність до кінцевих споживачів. Недостаньо високе збереження вантажу.

Морський

Переваги Можливість міжконтинентальних перевезень. Низька собівартість перевезень на далекі відстані. Висока провізна і пропускна здатність. Низька капіталомісткість перевезень

Недоліки Обмеженість перевезень. Низька швидкість доставки. Залежність від географічних, навігаційних і погодних умов. Необхідність створення складної портової інфраструктури. Жорсткі вимоги до упакування. Мала частота відправлень

Внутрішній водний (річковий)

Переваги Високі провізні спроможності на глибоководних ріках і водоймах. Низька собівартість перевезень. Низька капіталомісткість

Недоліки Обмеженість перевезень. Низька швидкість доставки. Залежність від нерівномірності глибин рік і водойм, навігаційних умов. Сезонність роботи. Недостатня надійність перевезень і збереження вантажу.

Автомобільний

Переваги Висока доступність. Можливість доставки вантажу «від дверей до дверей». Велика маневреність і гнучкість. Висока швидкість доставки вантажу. Можливість використання різних маршрутів і схем до ставки. Високе збереження вантажу, можливість його відправлення маленькими партіями. Широкі можливості вибору найбільш придатного перевізника Менш жорсткі вимоги до упакування товару.

Недоліки Низька продуктивність. Залежність від погодних та дорожніх умов. Відносно висока собівартість перевезень на великі відстані. Низький рівень експлуатаційних показників.

Повітряний

Переваги Найвища швидкість доставки вантажу. Висока надійність. Найкраще збереження вантажу. Найбільш короткі маршрути перевезень

Недоліки Висока собівартість перевезень, найвищі тарифи серед інших видів транспорту. Висока капіталомісткість, матеріало- та енергоємність перевезень. Залежність від погодних умов. Недостатня географічна доступність

Трубопровідний

Переваги Низька собівартість. Висока продуктивність (пропускна здатність). Високе збереження вантажу. Низька капіталомісткість

Недоліки Обмеженість видів вантажу (газ, нафтопродукти і т.д.), обмежена доступність малих обсягів транспортованих вантажів.

Виділяють шість основних факторів, які впливають на вибір виду транспорту: час доставки; частота відправлень вантажу; надійність дотримання графіка доставки; здатність перевозити різні вантажі; здатність доставити вантаж у будь-яку точку території; вартість перевезення.

Доставка одним видом транспорту характерна для унімодального (одновидового) транспортування. Однак на практиці під час прийняття рішень про транспортування потрібно враховувати складні компроміси між різними видами транспорту, для чого використовують змішані - інтермодальні перевезення.

Інтермодальне транспортування – це перевезення двома або декількома різними способами. Мета інтермодального перевезення – одержати комбінацію переваг декількох окремих способів, уникаючи при цьому їхніх недоліків. Це дозволяє забезпечувати інтегровані транспортні послуги з найменшими витратами, наприклад, комбінуючи низькі витрати перевезення по воді із гнучкістю автомобільного транспорту або високу швидкість повітряного перевезення з витратами автомобільного транспорту

37. Системи доставки товарів

До початку здійснення транспортування підприємства-виробники вирішують ряд питань, серед яких обирають:

1) вид доставки товарів;

2) вид транспорту;

3) основних і допоміжних логістичних посередників в транспортуванні.

До основних видів доставки товарів належать:

1) унімодальна (одновидова) - здійснюється одним видом транспорту, зазвичай використовується при доставці вантажу з початкового пункту до кінцевого без здійснення проміжних операцій складування і вантажоиереробки;

2) змішана доставка вантажів здійснюється як правило двома видами транспорту, наприклад: залізнично-автомобільна, річна-автомо-більна, повітряно-автомобільна тощо. При цьому першим видом транспорту вантаж доставляється до пункту перевалки або вантажного терміналу без зберігання або з короткотерміновим зберіганням і наступним перевантаженням на інший вид транспорту;

3) комбінована доставка відрізняється від змішаної використанням більше ніж двох видів транспорту;

4) Сучасна логістична практика транспортування все частіше звертається до перевезень, які здійснюються однією спеціалізованою фірмою (експедитором, оператором) з одного диспетчерського центру, різними видами транспорту і по єдиному транспортному документу. Виділяють декілька типів таких доставок, зокрема: мультимодальна, інтермодальна, А-модальна, сегментована тошо. Відповідно до цього доповнимо наш список видів доставки вантажів наступними:

5) інтермодальна - перевезення вантажів декількома видами транспорту, при якій один з перевізників організовує доставку "від дверей до дверей" через один чи декілька пунктів перевалки, з використанням єдиного транспортного документу;

6) мультимодальна - це доставка, за якої особа, яка організовує перевезення, несе відповідальність на всьому шляху транспортування незалежно від кількості видів транспорту, які приймають участь в доставці. При цьому по відношенню до цієї "особи" всі інші транспортні організації виступають свого роду постачальниками, і отримують плату за послуги від неї;

7) термінальна - може використовуватися при будь-якій іншій системі доставки вантажів. Особливістю даної системи доставки є те, що вони використовують при перевезеннях своєрідні вантажообробні комплекси - термінали.

В ролі організаторів термінальних перевезень виступають транспортно-експедиційні фірми або оператори різних видів транспорту, які використовують універсальні або спеціалізовані термінали і термінальні комплекси при різних способах доставки.

Вантажним терміналом називається спеціальний комплекс організаційно взаємозв'язаних споруд, персоналу і технічних пристроїв, призначених для виконання логістичних операцій, пов'язаних з прийомом, вантаженням-розвантаженням, зберіганням, сортуванням, грузопереработой різних партій вантажів, а також комерційно-інформаційним обслуговуванням вантажоодержувачів, перевізників і інших логістичних посередників.

Універсальні термінали є групою складів з дистрибутивним центром. Основні функції цих терміналів:

o маркетингові дослідження ринку транспортно-логістичного сервісу;

o оформлення договорів з клієнтами, прийом і обробка заявок;

o збір і розвезення вантажів;

o короткострокове зберігання;

o консолідація, розукрупнення, сортування, комплектація і інші операції вантажопереробки;

o інформаційно-комп'ютерна підтримка сервісних послуг терміналу. Останніми роками на великих терміналах здійснюються операції

тривалого зберігання і митної обробки ("очищення") вантажів.

Спеціалізовані термінали здійснюють операції транcпортно-логістичного сервісу для певного виду або асортименту вантажів, наприклад тих, що швидко псуються, продовольчих, медикаментів і т.п. Спеціалізація вантажних терміналів дозволяє краще врахувати вимоги клієнтів до перевезення, зберігання і переробки вантажів.

Технологічний процес термінального транспортування складається з трьох основних етапів: завезення вантажів на термінал і розвезення їх з терміналу; вантажопереробка на терміналі; лінійне перевезення вантажів між терміналами відправлення і призначення.

38. Транспортні тарифи

Розрахунки за послуги, що оказуються, транспортними організаціями, здійснюються за допомогою транспортних тарифів. Тарифи містять у собі:плату, стягувану за перевезення вантажів;збори за додаткові операції, зв'язані з перевезенням вантажів;правила вирахування плати і зборів. На залізничному транспорті вантажні тарифи підрозділяються за видами, родами відправлень і формами побудови..    

За видами виділяють тарифи:

а)загальні – основний вид тарифів, застосовуються при перевезеннях всіх вантажів, за винятком тих, для яких установлені спеціальні ціни;

б) виняткові – установлюють для окремих вантажів, напрямків перевезень і відстаней, можуть бути зниженими або підвищеними;

в) пільгові (знижені) – застосовуються для певних організацій і цілей;

г) місцеві – установлюються для перевезень вантажів у місцевому сполученні.

2.         За родом відправлень розрізняють тарифи:

а) повагонні – установлені на перевезення вантажів цілими вагонами;

б)на перевезення вантажів дрібними й малотоннажними відправленнями – обчислюються за фактичну масу відправлення;

в) контейнерні – на перевезення вантажів контейнерами;

г)потонні – плата стягується за кожну тонну перевезених вантажів.

3.         За формою побудови тарифи підрозділяються на:

а)табличні – указується конкретна вартість перевезення тонни вантажу, вагона, контейнера й т.д.;

б)схемні – диференціюються залежно від відстані перевезення й характеру перевезених вантажів.

Провізна плата за перевезення вантажів автомобільним транспортом пов'язана із установленням тарифної ставки й тарифної схеми.

Тарифна схема – це встановлений для певної ситуації порядок розрахунку за перевезення вантажів. На практиці використовують три схеми: відрядну, погодинну й умовну розрахункову одиницю транспортної роботи.

При використанні відрядних тарифів стягується плата за фактичну масу перевезених вантажів залежно від відстані перевезень і роду вантажів.

Погодинні тарифи передбачають оплату за кожну годину роботи вантажного автомобіля й за кожен кілометр пробігу залежно від вантажопідйомності автомобіля.

При схемі на умовну розрахункову одиницю транспортної роботи враховується тарифна ставка за умовну розрахункову одиницю, помножена на кількість виконаних умовних розрахункових одиниць роботи. Тарифна ставка – це встановлена автотранспортним підприємством ціна виконаної послуги.

Тарифи, що діють на річковому транспорті, визначаються окремими пароплавствами відповідно до умов експлуатації засобів річкового транспорту. За аналогією з тарифами залізничного транспорту річкові тарифи класифікують за видами (загальні, виняткові, спеціальної й місцеві) і за формою побудови (табличні й схемні).

На морському транспорті ціна транспортної продукції може бути виражена двома її формами – тарифом (якщо вантаж перевозиться системою лінійного судноплавства) і фрахтом (якщо перевезення носить замовлений характер).

Тарифи на перевезеннях повітряним транспортом є платою за перевезення 1 кг вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Вони можуть розглядатися з урахуванням загальної ваги й обсягу вантажу й включають оплату завантаження й розвантаження літака, зберігання вантажу й експедиторське обслуговування

39. Тара та упаковка як важливий елемент логістики

Тара — особливий вид промислових виробів, призначений для укладання і упаковки різних матеріальних ресурсів

Основне призначення тари:

1) гарантування проти пошкоджень від механічних дій (ударів, трясіння, бою), забруднення та псування матеріалів від впливів атмосферних опадів, температури, тобто збереження фізико-хімічних якостей матеріалів та їх кількості при переміщенні і складуванні;

2) створення відповідних умов для виконання вантажно-розвантажувальних та транспортних операцій на усіх видах транспорту;

3) збереження зручностей при укладанні та збереженні матеріалів на складах;

4) краще використання складських об’ємів приміщень, вантажопідйомності транспортних засобів та збільшення їх продуктивності;

5) полегшення умов праці.

Упаковка — засіб або комплекс засобів, забезпечуваних захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище від забруднень. Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, котрий значно ближче покупцю, і який він приймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гамма, конструкція, шрифт, що використовується, екологічність та ін.

На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна поділити на три основні групи: а) зовнішня тара; б) внутрішня (споживча) або первісна; в) цехова (обігова) тара.

Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев’яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок та ін.

Внутрішня, так звана споживча тара або упаковка переходить з розміщеним в неї товаром в повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі ділення тари на зовнішню та внутрішню лежить і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт. Вартість внутрішньої тари разом з розміщеним в ній продуктом переходить на вартість виготовленого продукту.

Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Як цехову тару застосовують дерев’яні суцільні і гратчасті ящики, металеві і пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.

Виходячи з кількості обігів, котрі може здійснювати тара, вона поділяється на разову та багатообігову. Під разовою тарою розуміють таку тару, котра може обслуговувати тільки один оберт товару від постачальника або виробника до споживача.

Багатообігова тара здійснює декілька обігів, обслуговуючи процес просування товарів від виробника до споживача, та належить поверненню постачальнику товару або тарозберігаючим організаціям відповідно до діючих домовленостей. До неї відносять більшість видів дерев’яної тари (ящики, бочки, барабани), текстильної тари (мішки), тари з полімерних матеріалів (ящики, бочки).

Нині широко використовують розбірну тару, що складається та розбірно-складальну. Така тара займає мало місця в складеному або розбірному вигляді і тому економічна при перевезеннях. Розрізняють товаробезликову та спеціалізовану тару. Товаробезликова тара не має специфічних якостей та особливостей і може бути використана після її звільнення від одних матеріалів для інших. Спеціалізована використовується тільки для пакування та транспортування певних матеріалів.

Важливою ознакою тари є її твердість. Розрізняють тверду, напівтверду та м’яку.

Найбільш ефективним видом тари є контейнери та пакети. Контейнер — це різновид багатообігової тари, наземна транспортна ємність, котра перевантажується за допомогою підйомно-транспортних засобів. Він призначений для перевезення різних видів вантажів. Види контейнерів різноманітні, найбільш поширені — металеві та дерев’яні вантажопідйомністю 3—5 т. Зважаючи на вантажопідйомність контейнери поділяються на малотоннажні, середньотоннажні і багатотоннажні. Для більш ефективного використання контейнерів бажано в транспортних організаціях та у посередників створювати обмінні пункти та контейнерні площадки, котрі дозволяють здійснювати швидку зміну контейнерів. На піддонах, як правило, формують пакет. Піддон має вигляд вантажної площадки з двома або одним настилом на ніжках. Експлуатуються зараз різні види піддонів (пласкі, стоєчні, ящичні). Всі вони являють собою допоміжне обладнання для укладання на них штучних вантажів. Найбільш поширені пласкі піддони у вигляді рівної прямокутної площадки. Вони можуть бути двох- та чотирьохстінні, виконані з дерева, металу та синтетичних матеріалів.

Стоєчні піддони на відміну від пласких мають невелику надбудову у вигляді чотирьох вертикальних стойок, розміщених по кутах піддону та поєднаних між собою твердими зв’язками.

Ящичні піддони на відміну від стоєчних мають наземні або неназемні невисокі стінки, встановлені між вертикальними стойками.

Вибір типу піддону для пакетування і перевезення вантажу визначається умовами перевезень, видом матеріалу, партійністю, обладнанням складського господарства та наявністю відповідних вантажно-розвантажувальних механізмів.

Основні вимоги до упаковки залежать від врахування потреб ринку, можливості уніфікації екологічної безпеки, врахування кліматичних особливостей та ін. Крім цього, важливими вимогами є пристосування до використання засобів механізації при транспортуванні, порівнянність витрат, дизайн та форма упаковки, порівнянність з транспортними засобами, збереження при транспортуванні, можливість повторного використання.