36. Цивільна юрисдикція суду (поняття, значення та види).

Цивільна судова юрисдикція — це нормативно визначена компетенція суду щодо розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

•      виключну;

•      альтернативну;

•      договірну;

•      імперативну (умовну);

•      за зв'язком справ.

Виключна — юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. На­приклад, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи без­вісно відсутньою чи недієздатною і т. ін.

Альтернативна — юрисдикція належить як суду, так і ін­шому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися за вирішенням спо­ру. Приміром, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом ви­конавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відпо­відним позовом.

Договірна — юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського су­ду, крім випадків, встановлених Законом України "Про тре­тейські суди". У випадках, передбачених законом або міжна­родними договорами, спори, що виникають з цивільних право­відносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішен­ня Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морсь­кої арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Украї­ни (ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний ар­бітраж").

Доволі суперечливою є наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку "досудового вирішення спору". Однак Конституція України визнала мож­ливість судового захисту без додержання попередньої досудо- вої форми вирішення спору, в якому бере участь фізична осо­ба. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 Зго­дом у рішенні Конституційного Суду України у справі грома­дянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправо­мірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прий­нятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відпо­відно можливість судового розгляду справи) пов'язана із пев­ними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повтор­не звернення із таким позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не мо­же бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протя­гом одного року після народження дитини, крім випадків про­типравної поведінки одного .з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. 110 СК). У разі подання такої заяви до суду, останній своєю ухва­лою повертає її (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судо­вий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв'язком справ. її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднан­ню в одне провадження вимоги, які випливають з різних пра­вовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак зако­ном можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної вла­ди, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різ­них судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування зав­даної шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може роз­глядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).