Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України. Наприкінці XIX ст. українська етнічна територія мала приблизна 850 тис. км , із яких 9 перебувало під владою Російської імперії, інші — Австро-Угорської.
Будівництво капіталістичних підприємств, розвиток залізничного та водного транспорту, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, міст, поглиблення суспільного поділу праці, господарська спеціалізація районів, посилення рухомості населення — зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Хоч східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття перебували під владою Австро-Угорської монархії й залишалися відірваними від Наддніпрянської України, що негативно відбивалося на процесі формування української нації, в цілому розвиток капіталізму і створювана на його основі спільність економічного життя позитивно впливали на формування територіальної єдності і нації взагалі. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення, відбувалися зміни в його соціальному складі і територіальному розміщенні. На західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, з кінця 50-х до кінця 90-х років XIX ст. населення збільшилося з 3,9 млн. до 5,9 млн. чол., причому третина з них становили українці. Розклад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства, робили їх більш рухливими, мобільними, ближче між собою зв'язаними й взаємозалежними, що певною мірою сприяло консолідації української нації. Але на шляху цієї консолідації траплялися й різні перешкоди. Відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз'єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації.
