Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до відродження цього режиму в країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвиненим за східне. у стародавній Греції переважало міське, промислово — торгове, у Стародавньому Римі панувало латифундійне рабство. Значне місце в господарстві країни займали ремесла. Основною ланкою ремісничого виробництва були ергастерії — великі майстерні, у яких працювали раби. Повільніше розвивалося сільське господарство. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв (оливкова олія була головним експортним товаром). Торгівля зосереджувалася в руках купців. Зростання товарного виробництва та широкий розвиток торгівлі зумовили появу у Греції різних видів кредитних і банківських операцій. В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству. У Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Ремесло Стародавнього Риму мало географічну та галузеву спеціалізацію. Місто Капуя було відоме виготовленням світильників, інших побутових товарів. У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Поступово Рим перетворився у світовий центр грошових операцій. Товарно-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I–II ст. н.е
