1. Перша і найвизначальніша ознака – концентрація влади в руках глави держави, невеликої військової чи олігархічної групи або ж сім’ї. Саме для авторитарних країн є характерною влада, яка постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень. Почалося це з нівеляції правових норм та повернення до президентсько-парламентської моделі управління зразка 1996 року, коли одним рішенням суду глава держави став найповновладнішою особою в державі. Очевидним є і той факт, що створення владної більшості в парламенті та призначення уряду відбувалось з порушенням українського законодавства і Конституції України, та супроводжувалося підкупом та шантажем депутатів, що призвело до появи так званих «тушок». А за призначення кабінету Азарова голосували картки депутатів, які в той час були з візитами в Європі, що не завадило уряду сумлінно приступити до роботи.
2. Друга найважливіша ознака авторитарного режиму ‒ непідконтрольність влади народу та не підзвітність населенню. Це ми бачимо сьогодні на яскравому прикладі вседозволеності та свавіллі чиновників, а особливо їхніх дітей, так званих «мажорів», які собі дозволяють вбивати та калічити людей, бити та спалювати живих дівчат, вважаючи, що народ в цій країні є безправним бидлом, яке має або обслуговувати господарів (тобто їх самих), або вмерти задля їхньої потіхи. Як бачимо, ані Ганна Герман, ані сім’я Ландиків не понесли жодної відповідальності за вчинки своїх родичів.
3. Класичною ознакою авторитаризму є ігнорування принципу поділу гілок влади та домінування виконавчої гілки, що ми яскраво бачимо навіть прописане у конституції. Всі гілки влади підконтрольні особисто президентові Януковичу. Вся влада в країні та всі ключові посади зокрема Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради як і Генерального прокурора зайняті представниками Партії регіонів, до того ж переважно вихідцями з рідного президентові Донбасу, що є типовим для авторитарних режимів та кланово-феодальних держав типу Казахстану, Пакистану чи Уганди. Судова гілка також влади перебуває під повним політичним контролем президента, а самі суди стали зброєю проти політичних опонентів. Сьогодні вже майже ніхто не вірить у чесність та об’єктивність українських суддів, що на такому масовому рівні характерно лише для авторитарних та тоталітарних держав.
4. Характерним для авторитаризму є декларативність прав та свобод людини, про що свідчить рекордна кількість програних Україно справ у європейських правових інституціях у питаннях порушення нашою державою прав людини.
5. Силові структури непідконтрольні суспільству та використовуються в політичних цілях – постійне збільшення фінансування та чисельності МВС та Внутрішніх військ яке ми спостерігаємо в останні три роки президентства Януковича є характерним для диктаторських режимів – народ потрібно мати чим і ким тримати в покорі. Силові відомства дедалі частіше використовуються для боротьби з політичними опонентами, а також залякування громадських активістів і тиску на журналістів.
6. Наявність політичних репресій та політичних в’язнів. Переслідування політичних опонентів та репресії проти опозиції в Україні сьогодні визнано практично всіма демократичними країнами світу та міжнародним організаціями, які закликають покінчити з практикою політичних репресій включно з переслідуванням лідера опозиції та екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших демократичних політиків за неоднозначними та політично вмотивованими кримінальними обвинуваченнями.
7. Імітація чесності виборів та їх не репрезентативний характер. Ідеальним зразком цього злочину проти демократії може бути вимушений вихід ВО «Батьківщина» з виборчого процесу на місцевих виборах на Львівщині в 2010 році. Адміністративний тиск та владні махінації з електоральним законодавством і чорні політичні технології, за допомогою яких партію Ю.Тимошенко у Львівській області спочатку клонували, дезінформуючи населення про її зняття з виборчих перегонів, а потім просто усунули від участі у виборах. Фактично звівши до нуля політичний вплив потужної в регіоні партії та заблокувавши її проходження в місцеві ради влада таким чином позбулася політичного противника.
Прикладом втручання влади у репрезентативність волевиявлення виборців є і зміна виборчої системи з пропорційної на змішану, пропорційно-мажоритарну, яка дозволила місцевим князькам Сходу і Півдня, що мають там необмежену владу над населенням за допомогою підкупів та тиску, поставати народними депутатами. При конкуренції партійних брендів, неприв’язаних до місцевих районних мафіозних та бізнесових структур волевиявлення було б суттєво відмінним – адже за партійними списками населення підтримало ПР значно менше, аніж окремих регіоналів за мажоритарною. Хоча загалом опозиція змогла потрапити до парламенту, хоч і в обмеженій кількості.
8. Ознакою авторитаризму є утиски свободи слова. Загалом в Україні цей пункт можна вважати частковим, оскільки критика представників влади та особисто Януковича загалом не переслідується, а більшість популярних медіа та газетних видань не бояться перелічувати недоліки політики Януковича. Масового характеру набула і тотальна критика та насмішки з Януковича, Азарова чи відомих регіоналів у соціальних мережах, що також не карається режимом. Водночас, спостерігається залякування журналістів штрафами, поширення темників, молоді люди сидять в тюрмах за пошкодження пам’ятників кривавому комуністичному тирану Леніну, сидять за надуманими звинуваченнями також деякі учасники антивладних демонстрацій, зокрема деякі активісти «податкового майдану».
9. Особистість позбавлена гарантій безпеки у взаємовідносинах з владою. Більшість політиків чи громадян, які наважилися вступити в протиріччя з владним режимом або його представниками на місцях сильно про це пошкодували, втративши бізнес, роботу або навіть свободу. Абсурдними для демократичного світу стали гоніння на виробника футболок «Спасибо жителям Донбасса» чи власника білборда з котом, які зазнали тиску з боку правлячого режиму. Хоча загалом, діалог рядового українця з владою загрожує значно меншими наслідками аніж наприклад в Російській Федерації. Як сказала знайома росіянка, яка побачила в центрі Львова плакати «Україна проти Януковича»: «В Петербурге, если б кто-нибудь осмелился выйти на улицу с плакатом против Путина, кто бы он ни был, на следующий день, он бы был никем!».
10. Недопущення опозиції до реального управління державою. Прикладом можуть бути взяття під контроль всіх ключових посад регіоналами, та залишення опозиції другорядних структур та комітетів. Кричущими фактами є також побиття опозиційних депутатів та судові переслідування захисника Юлії Тимошенко Андрія Власенка, з якого за вказівкою знімають депутатську недоторканність з метою вчинення тиску на його політичну та правозахисну діяльність.
11. Політична концентрація влади при відсутності тотального контролю над суспільством та невтручання в неполітичні сфери, зокрема економіку. Це, та невід’ємна риса усіх авторитарних режимів, яка відрізняє авторитаризм від тоталітаризму, однак і вона не завжди виконується. Незграбне втручання держави в економіку, бюрократична та податкова зарегульованність, надання переваги улюбленим олігархам на противагу опозиційним бізнесменам, політичний тиск на економічних конкурентів та спроби нарощення впливу держави в церковному житті наближають нашу країну до рис тоталітаризму.
12. Командні адміністративні методи держуправління, однак відсутні терор та масові репресії – є улюбленим стилем політичного правління регіоналів. Адмінресурс та жорстке державне регулювання без врахування інтересів народу на противагу демократичності та регіональних особливостей яскраво демонструється у мовній, освітній, гуманітарній та економічній політиці уряду Януковича. Хоча ці командно-адміністративні риси не набули поки що такого жорстокого рівня як в деяких диктаторських режимах.
8 ознак авторитаризму з 12
Тож з виведених політологами 12 основних ознак авторитарного режиму, політичне правління Януковича в Україні повністю відповідає восьми критеріям та ще чотирьом частково, зберігаючи деякі ознаки невикорінної демократії, громадянської свободи та недобудованого авторитаризму. Однак одним з головних показників авторитаризму є тривалість перебування політичного лідера при владі, а сьогодні ніхто не може з впевненістю сказати, що Януковича, якого підтримують 13 % українців переможе опозиційний кандидат.
