Для післявоєнного періоду характерне також посилення ідеології інтернаціоналізації і консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, який чимраз більше потребував активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту або імпорту одного й того самого товару, країни перейшли до міжнародних угод. Тому в 1947 р. 23 країни підписали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), спрямовану на впорядкування міжнародної торгівлі й максимальне зняття (а в ідеалі й на повну ліквідацію) митних перешкод та інших обмежень. Це неурядова організація, у якій для всіх учасників діють однакові правила і в межах якої ведуться багаторічні багатосторонні переговори, спрямовані на зниження тарифів та ліквідацію імпортних квот.
Поступово формується єдина світова структура виробництва, що потребує структурної перебудови національних господарств у багатьох країнах світу. Адже зняття наявних нині торгових обмежень і заборона державам субсидувати виробництво продукції національних підприємств, сільського господарства багатьох країн призведе до занепаду та скорочення цього виробництва.Діяльність ГАТТ значно сприяла тому, що сьогодні тарифи становлять лише 5 % оподатковуваного митами імпорту, тоді як у міжвоєнний період вони інколи перевищували 50 %. Складність і масштабність проблем, які постали перед організацією, потребували її реорганізації. У березні 1994 р. було ухвалено рішення про перетворення її у Світову організацію торгівлі (COT), до якої автоматично ввійшли країни — члени ГАТТ. Незважаючи на інтернаціональність, структура організації залишається, здебільшого, "представницькою" — члени беруть участь як представники своїх урядів, рішення приймаються більшістю голосів (передбачаючи пункти уникнення країною відповідальності). Зміни були викликані необхідністю регулювання не тільки руху товарів, а й послуг, особливою увагою до інтелектуальної власності. Високорозвинуті країни, котрі вступили у фазу постіндустріального суспільства, генерують нові знання, нову інформацію, на які витрачають великі кошти. Виробники нових інтелектуальних продуктів, природно, заінтересовані в тому, щоб окупити свої значні витрати, захистити свої права власності.
