Авторитетом у сфері грошового обігу до кінця 1812 року був лондонський банкір Давид Рікардо (1772-1823). Тоді ж як А. Сміт намагався пояснити розмір і зростання національного доходу, Рікардо відводив найважливіше місце в економічній науці завданню визначення розподілу національного доходу між землевласниками, капіталістами і робітниками. Він розрізняв ринкову ціну товарів і їхню природну ціну. Він вважав, що трьом класам сус-
пільства (земельним власникам, підприємцям та найманим робітникам) відповідають три види доходів: земельна рента, прибуток та заробітна плата. Рікардо робить висновок, що "рента не є компонентом ціни товарів" і "не тому хліб дорогий, що сплачується рента, а рента сплачується тому, що хліб дорогий". Його теорія ренти стала фундаментальною для розуміння дефіциту ресурсів. Оскільки праця проголошується єдиним джерелом вартості, то ті класи, які не беруть участі у виробництві благ, привласнюють неоплачену працю. Д. Рікардо не може пояснити, чому той клас, який створює багатство, не отримує відповідний рівень доходів, а ті класи, які не беруть участі у виробництві благ, багатіють. Він передбачив, що з розвитком суспільства протиріччя між класами будуть загострюватись. Відзначив, що заробітна плата має тенденцію до зниження. Капітал Д. Рікардо охарактеризував як "частину багатства країни, котра використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що необхідне, щоб привести в рух працю". Він стверджував, що нагромадження капіталу допомагає зберегти заробітну плату на рівні, вищому за прожитковий мінімум упродовж тривалого періоду часу. Для Рікардо, як і для Сміта, капітал складався із заробітної плати, названий обіговим капіталом, та із більш чи менш довгочасних товарів (засобів), названих основним капіталом. Головним внеском Рікардо є конструювання теорії нагромадження капіталу і прибутку у точній аналогії з приростом населення і заробітною платою. Це зробило Рікардо Мальтусом капіталу.
