29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, в українських землях виник гетьманат «Українська держава». Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Призначав отамана Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія, старе чиновництво, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соц.-екон. політику гетьманського уряду, яка вела до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції. У липні—серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині - селянська боротьба проти гетьманщини. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон. Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві, формування організованої опозиції.
