Цей Закон відповідно до Конституції України визначає порядок застосування мов України, принципи мовної політики держави та її обов'язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов.
Цим Законом регулюється діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання і захисту російської мови, інших регіональних мов.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні:
базовий закон - нормативний акт, який містить первісні правові норми з основних питань у певних сферах суспільних відносин, становить основу системи права і має вищу юридичну силу щодо інших законів і підзаконних нормативних актів;
мовна група - група громадян України, яка переважно вживає одну й ту ж мову, зацікавлена у її розвитку і вільному використанні;
державна мова - мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом;
регіональна мова - визначена законодавством України мова, яка відрізняється від державної мови і традиційно використовується в межах певної території держави мовною групою, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави;
територія, на якій поширена регіональна мова - територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (села, селища, міста, району, області), де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі;
мови міжнародного спілкування - найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні мови ООН.
Стаття 2. Право мовного самовизначення
1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.
2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою, вивчати і підтримувати будь-яку мову.
3. Не може бути привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.
Стаття 3. Мовні групи
1. Кожен може вважати себе належним до однієї чи декількох мовних груп.
2. Мовні групи є носіями колективних мовних прав громадян України, їхні інтереси захищаються державою.
3. Представляти інтереси мовних груп можуть об'єднання громадян та органи самоорганізації населення.
Стаття 4. Державна мова України
1. Державною мовою України є українська мова.
2. Українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, в міжнародних договорах, в навчальному процесів навчальних закладах, у засобах масової інформації, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.
3. Обов'язковість застосування державної мови у тій чи інший сфері суспільного життя не повинна тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами у цій сфері в межах і порядку, що визначаються законодавством України про мови.
4. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників для використання української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначається Кабінетом Міністрів України. Держава запобігає практиці використання форм української мови, відмінних від її нормативної форми, в засобах масової інформації, інших соціальних сферах.
Стаття 5. Регіональні мови України
1. Положення цього Закону щодо регіональних мов застосовуються до таких мов України: білоруської, болгарської, гагаузької, ідиш, кримськотатарської, молдавської, німецької, новогрецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.
2. Мова, що входить в перелік пункту 1 цієї статті, є регіональною на певній території, якщо кількість осіб відповідної мовної групи, що мешкають на цій території, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення. Мова може бути визначена регіональною також у випадку, коли мовна група складає менш ніж 10 відсотків населення певної території, за рішенням місцевої ради.
3. Мова, що відповідає пункту 2 цієї статті, як регіональна мова може використовуватися поряд з державною мовою на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовуватися і вивчатися в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовуватися в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.
4. Рішення про вживання заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови, передбачених цим Законом, на території села, селища, міста, району, області приймаються відповідно сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами, а на території Автономної Республіки Крим — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян.
Стаття 6. Мови міжнародного спілкування
1. Мовами міжнародного спілкування України є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови.
2. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Стаття 7. Захист мовних прав і свобод людини і громадянина
1. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань.
2. Кожному гарантується право на захист у відповідних державних органах і суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів своїх дітей, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і громадянина.
3. Кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Стаття 8. Цілі і принципи державної мовної політики
1. Державна мовна політика України базується на визнанні української мови державною мовою, російської, інших регіональних мов, права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.
2. Стосовно мов, визначених цим Законом, і з урахуванням стану кожної мови Україна дотримується у своїй політиці, законодавстві і на практиці таких цілей і принципів:
1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням;
2) застосування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя;
3) сприяння використанню російської, інших регіональних мов в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів;
4) підтримання і розвиток культурних взаємин між мовними групами;
5) забезпечення належних форм і засобів обов'язкового вивчення української мови як державної мови, вивчення регіональних мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;
6) сприяння здійсненню наукових досліджень у галузі української мови як державної мови, російської, інших регіональних мов в учбових закладах і наукових установах;
7) розвиток відповідних видів міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;
8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональної мови з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод розвитку цієї мови.
Стаття 9. Законодавство України про мови
1. Законодавство України про мови складається з Конституції України, цього Базового закону України "Про мови України", Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" та інших міжнародних договорів, що регулюють використання мов, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя можуть визначатися іншими законодавчими актами, які мають базуватися на цьому Законі.
2. Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то
застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення, що стосуються статусу мов.
Розділ II. МОВА РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, СУДОЧИНСТВА, ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 10. Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування
1. Акти вищих органів державної влади приймаються і публікуються державною мовою.
2. У межах території, де поширена регіональна мова, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою і публікуються державною мовою і цією регіональною мовою, причому обидва тексти мають рівну юридичну силу.
Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування
1. Мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, де поширена регіональна мова в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування поряд з державною мовою може використовуватися ця регіональна мова. У роботі, діловодстві і веденні документації органів Автономної Республіки Крим поряд з державною мовою можуть використовуватися регіональні мови у порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
2. Посадові та службові особи, які працюють в органах державної влади і в органах місцевого самоврядування, повинні володіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, — цією регіональною мовою, в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання таких мов претендентами на посади у зазначених органах не є підставою для відмови у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу посадова або службова особа у визначений термін повинна оволодіти відповідними мовами роботи в необхідному обсязі.
3. Посадові та службові особи, які працюють із відвідувачами, спілкуються з ними державною мовою, а у стосунках з відвідувачами, що звертаються до них регіональною мовою, — цією мовою. Особам, що вживають регіональну мову, забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією мовою.
4. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, є державна мова. У межах території, де поширена регіональна мова, у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться місцевими органами державної влади і місцевого
самоврядування, поряд із державною мовою може використовуватися ця регіональна мова. У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.
5. Тексти оголошень, повідомлень та інша інформація для населення виконуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, такі тексти можуть супроводжуватися перекладом на цю регіональну мову за рішенням місцевої ради.
6. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, зазначені найменування і написи поряд з державною мовою можуть виконуватися цією регіональною мовою за рішенням місцевої ради.
Стаття 12. Мова документів про вибори та референдуми
1. Документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також всеукраїнських і місцевих референдумів виконується державною мовою.
2. Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, у виборчому бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на цю регіональну мову за рішенням територіальної виборчої комісії.
3. Бюлетені для голосування на всеукраїнському або міському референдумі друкуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, у бюлетені для голосування поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на цю регіональну мову за рішенням міської ради.
4. Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій (блоків) друкуються державною мовою. Поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на російську або на іншу регіональну мову за заявою відповідного суб'єкта виборчого процесу.
5. Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою на розсуд самого кандидата, політичної партії (блоку) чи її місцевої організації — суб'єктів виборчого процесу.
Стаття 13. Мова документів, що посвідчують особу або відомості про неї
1.Паспорт громадянина України виконується державною мовою і російською мовою. Інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (трудова книжка, військовий квиток, документи про освіту, документи, що видаються органами реєстрації
актів громадянського стану, записи актів громадянського стану та Інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або осіб без громадянства, які тимчасово чи постійно проживають в Україні, виконуються державною мовою.
2. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням осіб записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, виконуються поряд із державною мовою цією регіональною мовою.
3. Документи про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за клопотанням осіб можуть виконуватися поряд із державною мовою цією регіональною мовою.
Стаття 14. Мова судочинства
1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.
2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових для них витрат або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.
4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.
5. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть
участь у справі, в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.
Стаття 15. Мова досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду
Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу і причини будь-якого звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, за допомогою перекладача.
Стаття 16. Мова нотаріального діловодства
Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем на мову, якою вона володіє.
Стаття 17. Мова юридичної допомоги
Юридична допомога фізичним та юридичним особам в Україні надається державною мовою або мовою, прийнятною для сторін.
Стаття 18. Мова економічної і соціальної діяльності
У економічній і соціальній діяльності об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій застосовується державна мова. Поряд із державною мовою у економічній і соціальній діяльності об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій вільно використовуються регіональні мови. У внутрішніх правилах об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують використання регіональних мов.
Стаття 19. Мова міжнародних договорів України
Мовою міжнародних договорів України є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором України.
Розділ III. МОВА ОСВІТИ, НАУКИ, ІНФОРМАТИКИ І КУЛЬТУРИ
Стаття 20. Мова освіти
1. Вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону.
2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, — цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону з урахуванням мовних потреб громадян.
3. Потреба у державних і комунальних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різною мовою навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов'язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють, студентами при вступі до навчальних закладів.
4. Навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати окремі групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому.
5. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.
6. Законодавством України з метою підтримання нечисленних мовних груп встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів чи груп і забезпечуються умови їх функціонування.
7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об'єм вивчення російської мови визначається на регіональному рівні відповідно до законодавства про освіту з урахуванням стану цієї мови на відповідній території.
8. Абітурієнти, що вступають до загальних середніх, професійно- технічних і вищих навчальних закладів, в яких передбачені вступні іспити, складають ці іспити державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цих закладах.
Стаття 21. Мова у сфері науки
Мовою сфери науки в Україні є державна мова. Громадянам України гарантується право вільного використання у сфері науки російської, інших регіональних мов. Держава сприяє створенню відповідної мовної інфраструктури, що включає можливість використовувати державну та російську, інші регіональні мови у науковій діяльності, читати наукову літературу, проводити наукові заходи, писати і захищати дисертаційні дослідження, публікувати результати науково-дослідних робіт і наукові видання і здійснювати інші подібні дії.
Стаття 22. Мова у сфері інформатики
Інформатика в Україні функціонує, як правило, на основі української, російської та англійської мов. Комп'ютерні системи та їх програмне забезпечення, що використовуються органами державної влади і місцевого самоврядування, повинні забезпечуватися можливістю обробляти україномовні, російськомовні та англомовні тексти.
Стаття 23. Мова у сфері культури
1. Держава, підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує вільне використання регіональних мов у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні.
2. Заходи, що проводять особи, які належать до різних мовних груп, виступи зарубіжних митців, оголошення і супровід (конферанс) цих заходів можуть здійснюватися поряд з державною мовою регіональними мовами.
3. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на замовлення дистриб'юторів і прокатників.
Розділ IV. МОВА У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЇ І ЗВ'ЯЗКУ
Стаття 24. Мова засобів масової інформації і видавництв
1. Громадянам України гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами, що традиційно використовуються в Україні. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору громадянами мови її споживання. Держава заохочує видання і розповсюдження аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, а також сприяє цій діяльності щодо творів, виданих регіональними мовами.
2. Телерадіоорганізації України можуть вести мовлення державною мовою, регіональними мовами і мовами міжнародного спілкування. Телерадіоорганізації можуть користуватись на власний розсуд кількома мовами або однією мовою. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 67% загального обсягу добового мовлення. Держава за допомогою ліцензування мовлення гарантує використання загальнонаціональними мовниками державної мови і регіональних мов виходячи з принципу надання можливості громадянам отримувати інформацію мовами, яким вони віддають перевагу. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою і регіональними мовами мають відповідати мовним потребам різних мовних груп.
3.Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на власний розсуд телерадіоорганізацій. При на-явності технічних можливостей Телерадіоорганізації здійснюють трансляцію
аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.
4. Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.
5. Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або регіональних мов України, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.
6. Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується через органи державної влади і місцевого самоврядування, державні підприємства, установи та організації, видається державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, така продукція може видаватися цією регіональною мовою за рішенням місцевих рад.
Стаття 25. Мова у сфері поштового зв'язку і телекомунікацій
1. У сфері надання поштових і телекомунікаційних послуг в Україні вживаються державна мова і регіональні мови.
2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою або російською мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.
3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.
4. Підприємства зв'язку забезпечуються бланками, маркованою продукцією, виконаними державною мовою.
Стаття 26. Мова реклами і маркування товарів
1. Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.
2. Маркування товарів, інструкції щодо їх застосування тощо виконуються державною мовою. За рішенням виробників товарів поряд з текстом, викладеним державною мовою, може бути вміщено його переклад на російську мову. Маркування товарів для експорту поряд з державною мовою може здійснюватися й іншими мовами.
3. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до закону.
Стаття 27. Мова топонімів
1. Топоніми — географічні назви, назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо — утворюються і подаються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, поряд з топонімом державною мовою може відтворюватися його відповідник цією регіональною мовою. У разі потреби наводиться їх латино- алфавітний відповідник (транслітерація).
2. Відтворення українських топонімів регіональною мовою здійснюється відповідно до мовних традицій мови відтворення. Відтворення іншими мовами здійснюється у транскрипції.
Стаття 28. Мова імен громадян України
1. Імена громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису.
2. Регіональними та іншими мовами імена громадян України подаються відповідно до встановлених нормативів.
3. Громадяни України мають право іменуватись згідно з національними традиціями. При використанні цього права їхні імена передаються з національної мови державною мовою у транскрипції.
4. Кожний громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого імені в документах та його відображення державною мовою, а також регіональними та іншими мовами у формі, найбільш наближеній до її оригінальної (рідною мовою) форми.
Розділ V. МОВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ
Стаття 29. Мова Збройних Сил України та інших військових формувань
Мовою статутів, документації, діловодства, команд та іншого статутного спілкування у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, є державна мова.
Розділ VI. СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І КУЛЬТУРИ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ
Стаття ЗО. Сприяння розвитку української мови і культури за межами України
Держава відповідно до міжнародних норм і міждержавних договорів сприяє розвитку української мови і культури за кордоном, задоволенню національно-культурних потреб закордонних українців.
Розділ VII. ВИКОНАННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ
БАЗОВОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МОВИ УКРАЇНИ»
Стаття 31. Виконання і контроль за виконанням цього Закону
1. Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівники об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій в межах своєї компетенції організовують і забезпечують виконання цього Закону.
2. Контроль за виконанням цього Закону здійснюють Верховна Рада України у формі парламентського контролю, а також інші органи державної влади і місцевого самоврядування, уповноважені на це законодавством України.
Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ БАЗОВОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МОВИ УКРАЇНИ»
Стаття 32. Відповідальність за порушення Базового Закону України "Про мови України"
Особи, винні у порушенні Базового Закону України "Про мови України", несуть відповідальність відповідно до законів України.
Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. З дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність:
Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 631, із змінами, внесеними згідно із Законами N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст.85 N 594-IV 594-15 ) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159);
Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 632).
3. До приведення у відповідність із цим Законом чинні нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Внести зміни до законів України:
1) у Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N34, ст. 451:
а) статтю 7 викласти в новій редакції:
"Стаття 7. Мова освіти
Мова освіти визначається статтею 20 Базового Закону України "Про мови України";
б) у статті 18:
пункт 1 після слів "відповідно до" доповнити словами "потреби у навчальних закладах з різними мовами навчання";
пункт 4 доповнити першим абзацом в такій редакції:
"Потреба у державних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов'язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють, студентами при вступі до навчальних закладів".
У зв'язку з цим абзаци перший, другий, третій, четвертий вважати відповідно абзацами другим, третім, четвертим, п’ятим;
в) у статті 35 пункт 1 після слів "визначеного суспільними" доповнити словом "мовними";
г) у статті 59 абзац третій пункту 3 після слів "шанобливе ставлення до
державної"" доповнити словами "російської, інших регіональних мов";
2) у Законі України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради
(ВВР), 2001, N49, ст. 259):
а) статтю 10 викласти в новій редакції: "Стаття 10. Мова у дошкільній освіті
Мова у дошкільній освіті визначається статтею 20 Базового Закону України "Про мови України";
б) у статті 36 абзац шостий пункту 2 після слова "державної" доповнити словами "російської, інших регіональних мов";
3) у Законі України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 28, ст. 230):
а) у статті 5 абзац сьомий після слова «державної» доповнити словами "російської, інших регіональних мов";
б) статтю 7 викласти в новій редакції:
"Стаття 7. Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах визначається статтею 20 Базового Закону України "Про мови України";
б) у статті 5 абзац сьомий пункту 3 після слова "державної" доповнити словами "російської, інших регіональних мов";
в) у статті 29 абзац четвертий пункту 2 після слова "державної" доповнити словами "російської, інших регіональних мов";
4) у Законі України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 46, ст. 393) статтю 7 викласти в новій редакції:
"Стаття 7. Мова навчання і виховання у позашкільній освіті Мова навчання і виховання у позашкільній освіті визначається статтею 20 Базового Закону України "Про мови України";
5) у Законі України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 20, ст. 134) статтю 5 викласти в новій редакції:
"Стаття 5. Мова навчання у вищих навчальних закладах Мова навчання у вищих навчальних закладах визначається статтею 20 Базового Закону України "Про мови України";
6) у Законі України " Про судоустрій України " (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 27-28, ст. 180) статтю 10 викласти в новій редакції:
"Стаття 10. Мова судочинства
Мова суд
