3. Відновлення УНР. Державотворча діяльність Директорії.

Відповідь на третє питання передбачає розкриття причин утворення Директорії та її 
боротьби  з  Гетьманатом.  У  листопаді  1918  р.  для  керівництва  повстанням  було  обрано 
Директорію з 5-ти осіб: В.Винниченко (голова), С.Петлюра, А.Макаренко, П.Андріївський, 
Ф.Швець. Момент виступу проти гетьмана був вдало обраний лідерами Директорії – гетьман 
втратив підтримку Німеччини, яка програла І світову війну і підписав непопулярний союз з  
Росією. Армія Директорії швидко росла за рахунок незадоволених селян і в грудні 1918 р. 
вона переможно ввійшла до Києва.  
З  приходом  до  влади  Директорії  було  проголошено  відновлення  УНР.  26  грудня 
Директорія  видала  Декларацію,  в  якій  заявлялося,  що  вона  намагатиметься  встановити 
баланс між революційними реформами й порядком. Одним із основних положень Декларації 
була  обіцянка  експропріювати  державні,  церковні  та  великі  приватні  землеволодіння  для 
перерозподілу їх серед селян. Уряд обіцяв бути представником інтересів робітників, селян і 
трудової  інтелігенції,  а  також  оголошував  про  намір  позбавити  виборчих  прав  земельну  й 
промислову  буржуазію.  Для  вирішення  нагальних  проблем  скликався  Трудовий  Конгрес, 
який мав відіграти роль передпарламенту. 
Але  небагато  з  поставлених  цілей  удалося  здійснити.  Становище  Директорії  було 
дуже  важке.  Чисельна  армія  повстанців,  що  забезпечила  тріумфальний  рух  на  Київ, 
розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які поваливши 
гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити панську землю. 
Україна опинилася оточеною ворогами з усіх боків. На заході стояли польські війська. 
З  півночі,  посилився  рух  радянських  військ.  На  південно-східному  кордоні  зростали 
російські  антибільшовицькі  сили  під  керівництвом  генерала  Денікіна.  Південна  смуга,  з 
Одесою, Миколаєвом, Херсоном була зайнята інтервентами Антанти. 
Складна  зовнішня  ситуація  погіршувалася  й  внутрішньою  нестабільністю,  бо 
всередині Директорії не було єдності, не було спільної лінії в політиці. Основним питанням 
залишалася  форма  організації  влади.  Частина  членів  уряду  Директорії  стояла  на 
парламентських  позиціях,  інша  –  почала  схилятися  до  Рад.  В.Винниченко  запропонував 
компромісний  варіант  –  створити  трудові  ради.  Але  Директорії  так  і  не  вдалося  створити 
систему влади. Під прапором Директорії процвітала отаманщина, що призвело до анархії.