Гегель стверджував: «Все дійсне є розумним, все розумне - дійсне». Чи погоджуєтесь ви з цим (обґрунтуйте)? Чи існують альтернативні погляди?

Глибина гегелівського осягнення суспільно-історичного бут­тя як результат активності «хитрого розуму» (абсолютної ідеї) полягає в його (буття) розумінні як продукту одухотворення (розумної) діяльності людини. «Дійсність» історії, згідно з Г. Ге­гелем, забезпечує розумна, тобто одухотворена, високо-інтелектуально напружена діяльність. І справа не в тому, що здійснюєть­ся вона здебільшого через не усвідомлену діяльність, пристрасті та недалекоглядні вчинки конкретних індивідів. Головне, що вона є. Г. Гегель показав цю діяльність у вигляді «вільного по­ступу світового духу ». « Світовий розум », втілюючись у предметні форми історичного буття, зумовлює його «розумність», тобто «дійсність». «Все розумне, — писав Г. Гегель, — є дійсним, все дійсне є розумним». Історія, в його розумінні, є ніщо інше, як гордовитий поступ людини щаблями прогресу у напрямку до свободи. Шлях до неї торує праця, одухотворена розумом.

Гегелівську соціально-філософську концепцію ми називаємо «загалом вдалою», але аж ніяк не ідеальною, остаточною. Вона містить багато нерозв'язаних проблем, абстрактних положень, недоречностей і навіть відверто хибних суджень. Достатньо невизначеною, Г. Геге­ля - вчення про абсолютну ідею як деміурга всього сущого. Не можна з гегелівським розумінням ролі народних мас як «сліпої сили» суспільного прогресу, а його оцінкою місця та ролі німецької нації (згідно з Г. Гегелем, виразниці «духу ново­го світу ») у світовій спільноті, з гегелівським баченням війни як вічного й необхідного для життя суспільства явищa тощо. Аж ніяк не узгоджуються з діалектикою Г.Гегеля його висновки про пруську монархію як про останній, найвищий етап розвитку люд­ського суспільства, а також про власну філософію як про кінець будь-якого інтелектуального розвитку та остаточну істину.

Гегелівська соціальна концепція с універсальною, але не са­модостатньою. Послідовники та прихильники Г. Гегеля, особ­ливо (В. Бозанкет, Дж. Джснтіле, Б. Кроче, П. Наторп, А. ГСожев та ін.), намагалися поглибити й модернізувати його вчення. Противники Великого філософа, навпаки, прагнули якщо не заперечити його взагалі, то, принаймні, пе­ревернути «з голови на ноги». Найвідомішими серед цієї когор­ти мислителів були А. Шопенгауер, Л. Фейербах, К. Маркс і Ф. Енгельс, В. Ленін, а також К. Поппер...