Свобода як одна з основних філософських категорій характеризує сутність людини і сутність людства, їх існування. В історії філософської думки це поняття пройшло тривалу еволюцію – від "негативного" (свобода від) до "позитивного" (свобода для). Можливо, не знайдеться філософа який би так чи інакше не вирішував проблему свободи. Філософія свободи була предметом роздумів наступних вчених: Епікура, Спінози, Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Сковороди, Бердяєва та багатьох інших.
Класичним виразником розуміння свободи як пізнаної необхідності вважається Б. Спіноза. Саме він посилює і поширює механістичний детермінізм не тільки на зовнішній світ, але і на людину, включаючи її психічну діяльність. І в порядкові речей, і в порядкові ідей Спіноза не бачить нічого, що б не було підвладне необхідності – це один і той же порядок природи.
У вченні Спінози поняття необхідності отримує новий зміст, який наближує його до поняття свободи. Серед речей, що діють у відповідності з необхідністю, є одна – абсолютно особливого роду. Це – жодна з кінцевих речей, жоден з кінцевих модусів протяжності або мислення. Ця річ – сама вічна і безкінечна природа, або субстанція, або Бог. Як тільки пізнання, від пізнання кінцевих речей, підноситься до пізнання єдиної вічної і безкінечної субстанції, виявляється, що субстанція, природа свободна, кожний кінцевий модус в ній існує згідно необхідності, але сама вона, як субстанція, природа, або Бог, існує хоча необхідно, але разом з тим і свободно. Вона свободна, бо її існування зумовлюється не чим-небудь кінцевим, зовнішнім до неї самої, а лише її власною необхідною сутністю. Випадок субстанції є випадком, коли сама вічна і безкінечна необхідність, не припиняючи бути необхідністю, виявляється свободою.
"Свободною називається така річ, яка існує з однієї необхідності своєї власної природи і визначається до неї тільки сама собою. А необхідною, чи краще сказати, примушеною називається така, котра чим-небудь іншим визначається до існування і дії відомим і певним чином" [12, с. 362]. Вчення про свободу Спіноза переносить з області метафізики в область антропології і етики. У відповідності до його думки, свободною може бути – у певному значенні, і людина. Серед афектів, до яких схильна людина і влада яких над ним породжує його рабство, є один – теж абсолютно особливий. Цей афект – пристрасть до пізнання. У філософі вона може подавити всі інші афекти, стати пануючим афектом, визначати собою все існування і поведінку людини. Про того, хто досяг цього, для кого пристрасть до пізнання стає, як для філософа, його власною, і притому єдиної, природою, можна вже сказати, що він – свободний, що його існування визначається тільки афектом, що становить його власну сутність. Пізнаючи і люблячи інтелектуальною любов'ю Бога, вічний і безкінечний порядок природи, філософ разом з тим саму необхідність пізнає як свободу. Отже, для Спінози пізнання та логічне визначення природи свободи є лише передумовою вирішення проблеми свободи в сфері практичної філософії – в сфері етики.
Порівняно з поняттями стоїків про свободу в теорії Спінози з'являється щось нове. Це, по-перше, думка про те, що в певних умовах сама необхідність стає свободою – притому не тільки в пізнанні, але й в бутті. Необхідність і свобода стають поняттями діалектики: те, що з необхідністю випливає тільки із однієї своєї власної сутності, виступає вже не тільки необхідністю, але разом з тим і свободою. В субстанції природи, або Бога, необхідність і свобода існують як єдність протилежностей.
По-друге, новим було у Спінози і поняття про свободу людини. Від стоїків Спінозу відрізняє більш виразне проведення погляду, згідно якому свобода – не постійно діюча здатність, або властивість людини, а деякий особливий наслідок його діяльності. Це – наслідок діяльності пізнання. При цьому свобода – рідкісне явище і надбання людського життя. Вона включається в життя людини подвигом лише небагатьох обранців – подвигом учених, філософів. Тільки філософ може стати свободним, але ніяк не натовп, не народ, не більшість. Свобода – доля інтелектуальної еліти. Між свободним і несвободним Спіноза споруджує бар'єр знання.
Третя важлива особливість вчення Спінози про свободу в тому, що умовою свободи проголошується не просте споглядання необхідності, а активність того, хто пізнає. Досягнути свободи може тільки людина діяльна.
У вченні про свободу у Спінози проте залишалася недомовленість і навіть суперечність. Умовою, необхідною для свободи, є активна пізнавальна діяльність. Навпаки, основна для його теорії свободи інтелектуальна інтуїція вічної і безкінечної субстанції, природи є споглядальною. Вона є не тільки украй рідкісним, але разом з тим абсолютно пасивним станом інтелекту окремого філософа, що досяг її висот.
