неоромантизм

У теоретичних працях Лесі Українки тлумачення "неоромантизму" має три аспекти, по-перше, стилю, як певного лексико-синтаксичного оформлення художнього тексту; по-друге, як певної техніки "ліплення" характерів, що включає різкий поділ персонажів на головних і другорядних; по-третє, як певний мистецький "синтез", як створення демократичного образу ідеалу людини майбутнього. У своїй літературній практиці поетеса прагнула до гармонійного поєднання цих трьох аспектів. Неоромантичні мотиви вона втілює, як правило, в ускладнених умовних художніх формах, із залученням багатозначних символів: алегорій, з варіативним повторенням певного ряду образів, що набувають відтак нової глибини значення. Звичайно, концепція Лесі Українки не охоплює усього цього різноманітного, різноплощинного явища. В українській літературі неоромантизм виступив і в інших проявах та мав інші прикмети й ідейно-естетичні наголоси. Однак Леся Українка зробила найбільший внесок у його розвиток у вітчизняній літературі. Одним із представників неоромантичного напряму та його "літературно-суспільного настрою", яким започаткувалося на думку Лесі Українки, нове літературне піднесення в Україні, була О.Кобилянська. Її "школа" становила власне одну з особливостей розвитку неоромантизму, що підтверджується історичним фактом. У 1905 році альманах "За красою", виданий на честь письменниці як першого представника цього літературного напряму, демонстрував ту межу, до якої ця "школа" розвинулася і яка вичерпувала її, переливаючись у символізм. Важливо те, що ліричне світовідчуття О.Кобилянської було і "глибоко особистісним і громадянським, а в пошуках вираження їх єдності – пошуковим, безумовно суперечливим", формувало модель митця новітньої формації (елемент своєрідної громадянськості, як відомо, стає властивою ознакою модернізму – М.Вороний, Олександр Олесь, Г.Хоткевич та ін.) [2]. Неоромантичні віяння мали місце у творчості й інших поетів початку століття, але вони відрізнялися від творчого методу Лесі Українки. Так, герой значної частини віршів Олександра Олеся – ніжно-мрійливий лірик, що никне душею від зіткнення з жорстоким світом, уособлюючи своїм життям мотив передчасного квітування. Центральним героєм "екзотичних поезій" А.Кримського є "один бідолашний дегенерат" (за авторським визначенням), який не зрозумілий оточенню, а головне коханій жінці. Ліричний герой неоромантичної поезії Б. Лепкого володіє наодинці з собою такими цінностями, якими не здатен, чи не може, чи не бажає поділитися з оточенням.