Українська мова – національна мова українського народу. Державний статус української мови. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
Українська мова - мова корінного населення України, а також українців, що проживають за її межами: у Росії, Білорусії, Казахстані, Бразилії, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та ін..
Кількість носіїв складає приблизно 39 400 000 людей, 28-ме місце з-поміж мов у світі за поширеністю.
Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи з білоруською та російською мовами. Розпад праіндоєвропейської мовної спільності, з якої виділилася праслов’янська мова, сягає бронзового періоду. На думку В. Німчука, праслов’янська єдність розпалася приблизно в IV – VI ст. н. е. З VII ст. можна говорити про перетворення окремих говорів на окремі слов’янські мови трьох етномовних груп: західнослов’янську, південнослов’янську та східнослов’янську.
Існують дві основні концепції зародження і розвитку укр. мови як окремої слов’янської. Згідно з першою (О. О. Шахматов) укр.. мова виникла після розпаду давньоруської мови, який нібито припадає на XIV ст. Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку укр. як і інших слов’янських мов виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочинається у VII ст. (Шевельов Ю. В).
У становленні укр. мови виділяють такі періоди:
- протоукраїнсьий (7-11 ст)
- староукраїнський (11- кін. 14)
- середньоукраїнський
а) рання середньоукраїнська мова (кін. 14 – кін. 16)
б) середньоукраїнська мова (кін. 16 – поч. 18)
в) пізня середньоукраїнська мова (поч. 18 – поч. 19)
4. нова українська мова (19 ст. – до наших днів)
