Перша палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних на м'які шиплячі передньоязикові приголосні перед голосними переднього ряду у процесі словозміни і словотворення. Ця палаталізація відбулася у ранній праслов’янський період, ще до монофтонгізації дифтонгів, тому засвідчена в усіх слов’янських мовах. Задньоязикові постійно тверді *g, *k, *ch не могли пом’якшуватися, а тому, попадаючи у позицію перед голосним переднього ряду є, ь, юс малий, и, які вимагали обов’язкового пом’якшення, вони змінилися на ж, ч ш (dz, c, s). У результаті цього процесу в праслов’янській мові з’явилися нові приголосні dz, c, s. Першу палаталізацію широко представлено в сучасній українській літературній мові у вигляді чергувань задньоязикові – шиплячі. Перша палаталізація задньоязикових приголосних зумовила появу в слов'янських мовах чергування задньоязикових і шиплячих приголосних у тих випадках, коли в корені були наявні давні чергування голосних, а також на кінці морфем при словотворенні і словозміні: рекох'-рече, отрокъ-отроче. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.
 |
|
||||||
|
|||||||
