4) ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ М. ХРУЩОВА.
Реформи с\г: 1) Передбачалось укріплення матеріально-технічної бази колгоспів, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на с\г продукцію, зменшення податків на присадибне господарство. Наслідки: с\г стало рентабельним. 2) Почалась програма освоєння цілинних земель Казахстану, Сибіру. Наслідки: 100 тис. молодих людей і 90 тис. машин було відправлено. 3) Програма розширення посівів кукурудзи (до 1961 –займала 20% посівної площі) Наслідки: Врожайність кукурудзи не збільшилась, порушилась система сівозмін, виснажились грунти, знизилась врожайність зернових. 4) В 1956 р. зменшувались присадибні ділянки, в містах заборонялось мати. Заборонялось годувати худобу зерном, хлібом, крупами. Наслідки: продукти тваринництва зникали з ринкової торгівлі, що вело до загострення продовольчої проблеми. 5) 1957 – 1960 – кампанія по укрупненню колгоспів та по перетворенню їх на радгоспи. Наслідки: Радгоспи забезпечували зарплату та пенсійне забезпечування. 6) Ліквідування МТС. С\г техніку мали викупити колгоспи за завищеними цінами. Наслідки: Зросли борги колгоспів державі, умов для збереження та утримання техніки не було. 7) У с\г ввели територіальну систему управління: створювались виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували 3-4 райони. Наслідки: Зріс бюрократичний апарат. В промисловості: - Ліквідовано низку міністерств союзного та союзно-республіканського значення ; Розширились права республіки у формуванні бюджету, у питаннях матеріально-технічного оснащення, збуту продукції, капіталовкладень. – Замість галузевих міністерств створено територ. органи управління, щоб наблизити управління до виробництва: територія України ділилась на 11 економічних регіонів, на чолі кожного –Раднаргосп. В соціальній сфері: - Скорочується робочий день: перехід на 5-годинний робочий день. Скасовано кримінальну відповідальність за самостійне залишення підприємств. – Селяни отримали паспорти, стали отримувати заробітну плату. – В 1956 на 80% збільшилась пенсія. – Почалось масове житлове будівництво, покращився побут і інфраструктура. 1957 – гоніння на церкву. 1959 – новий шкільний закон (мали право обирати мову навчання дітей).
Білет №8
1) Визначте етапи політичної історії Галицько-Волинської держави та охарактеризуйте їх.
Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.
І етап (1199—1205) — утворення та становлення.
Волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь.
Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його«самодержцем всея Русі». Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ,а близький до кордонів західних держав Галич. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені,
про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його.
Галицько-Волинський князь втягу ється в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краівського князя Лешка Білого.
II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі
-зростаюча монгольська загроза
- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.
III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.
Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином.
Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається коронація Данила.
IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева —князя Юрія І (1301 —1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315"—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося.
V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей,увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя.
Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства
2) Дайте оцінку соціально-економічним перетворенням та національній політиці в західних областях України в післявоєнні роки. Проаналізуйте політичну платформу і тактику боротьби ОУН-УПА в 1945-1953 рр.
Новий прихід радянської влади в Західній Україні зустріли насторожено. Ще до її появи сотні тисяч людей з болем і розпукою залишали рідний край і виїздили на Захід, розуміючи, що більшовизм несе нові страждання українському народові.
І справді, вже з 1944 р. в усіх місцевостях Західної України партійні, радянські та каральні органи продовжили розпочаті у 1939—1941 рр. "соціалістичні перетворення", розгорнувши своєрідну радянізацію -2", яка також супроводжувалася великомасштабним терором. Вони поспішали якнайшвидше зрівняти в усіх аспектах західних українців зі східними, насамперед розтоптати високу національну свідомість галичан. Розпочалася форсована ліквідація приватної власності, передусім на землю, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація краю.
Зважаючи на те, що раніше Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина, Бессарабія і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав, за 5—10 років ці землі, згідно з партійними постановами, мали зрівнятися за промисловим відношенням зі східними областями УРСР. Уже в 1950 р. промислове виробництво Західної України становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р. Проте індустріалізацію краю здійснювали бездумно, без урахування доцільності й наявності сировини, не кажучи вже про абсолютну байдужість до проблем охорони навколишнього середовища. Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Нестача кваліфікованих кадрів примусила уряд відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АІІ України. Можновладці вважали, що їх марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, русифікує місцевий пролетаріат і створить вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в лави компартії. Однак остаточно їй такі не повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому компартії, одиниці з місцевих вихідців очолювали райкоми. Створення атмосфери недовіри відштовхувало значну частину місцевого населення від комуністичної влади.
У загонах УПА діяли десятки тисяч патріотів. Уже в 1944 р. проти них було кинуто бл. 200 тис.солдат внутрішніх військ, вояків партизанських і винищувальних частин.
Зважаючи на багаторазову кількісну перевагу військ НКВС та марність сподівань на війну західних країн із СРСР, керівництво УПА вдалося до зміни тактики, відмовившись від дій великими з'єднаннями та перейшовши до маневрування малими, рухливішими загонами — сотнями, а згодом відділами по 10—15 вояків. Чимало партизанських загонів було розформовано і вони злилися з оунівським підпіллям.
Розуміючи, що УПА користується підтримкою значної частини місцевого населення, власті активізували репресивні заходи. "Бандитськими" оголошувалися цілі села, як Антонівці на Тернопільщині, мешканців яких вивозили до концтаборів або просто висилали у східні області. Усього в 1944—1953 рр, було депортовано 600—800 тис. осіб. Крім того, ц0 селах, містах, на підприємствах, в установах, ВНЗ під тиском влади запроваджувалася система "сексотства", коли людей змушували доносити на своїх знайомих, друзів і навіть рідних. Все це спряло ліквідації оунівського підпілля і, зрештою, УПА. Після загибелі у 1950 р. Р. Шухевича організовані дії УПА фактично припинилися, хоч окремі загони боролися до сер. 50-х років, зосередивши свої сили на пропагандистській роботі та саботажі.
Білет №9 НЕМА
1) Розкрийте причини, за яких Українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського. Визначте політику Литви в українських землях в ХІІІ – на поч. ХIV ст.
2)Охарактеризуйте суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 40-х - на поч. 50-х рр. Визначте причини і наслідки сталінських репресій в Україні.
Білет №10 (Света)
1. Визначте соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Розкрийте поняття «реєстрове козацтво».
Однією з головних причин утворення козацтва були утиски з боку феодалів. Після Люблінської унії на землях України запанував колоніальний польський режим. Саме польська влада з її панщиною, звичаями і традиціями адміністративного управління, законодавчими нормами і нетерпимим релігійним світоглядом несвідомо сприяла породженню ворожої для себе сили в особі українського, а потім і запорозького козацтва.
Передумови появи козацтва були політичні, економічні, соціальні та релігійні.
До утворення нового прошарку на теренах України спонукала турецько-татарська агресія, яка за середньовічних часів становила смертельну небезпеку для багатьох слов'янських народів. Після розпаду Золотої Орди у середині XV ст. виник ряд ханств і орд, зокрема у 1449 р. - Кримське ханство, яке володіло степовими землями Північного Причорномор'я і Приазов'я. У 1475 р. турки завоювали Крим, і кримський хан визнав себе васалом Туреччини. Після цього становище України значно погіршилося. Об'єднані турецько-татарські загони вчиняли спустошувальні набіги на українські землі. Це поставило під загрозу існування українського народу як етносу. Польська держава не могла і не виявляла особливого бажання захистити українських "хлопів" ("бидло"), а українська політична і майнова еліта вся перейшла на бік завойовників. Відтак народ мусив захищати себе сам. Обставини стимулювали козаків об'єднувати зусилля, створювати укріплення, так звані засіки (січі), і зі зброєю в руках боронити свої свободу і життя.
Реєстрове козацтво - воно несло постійну службу, яка й була правовою основою цього козацького стану. Після 1654 р. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війську. Частина їх належала до заможного козацтва, але і рядові козаки мали також ряд привілеїв, оскільки служба потребувала витрат: звільнення від податків, військових постоїв, підсудність лише козацькій адміністрації, право на промисли, винокуріння для власних потреб тощо. Реєстровці були власниками землі. Джерелом земельних володінь більшості з них стало захоплення земель, які залишилися без хазяїв у 1648-1654 рр. Так реєстрові козаки - верства між шляхтою і селянством - стали привілейованим станом, опорою влади гетьмана.
2. Проаналізуйте труднощі відбудовчого періоду в Україні в 1945-1950 рр., визначте причини та особливості голоду 1946-1947 pp.
- Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства прийнято Закон про відбудову народного господарства України. - Відповідно з вище вказаним законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Насамперед відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень. - Сільське господарство одержало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не виплачувалась заробітна платня. - П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано. - відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. - Легка й харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.
Грошова реформа 1947р.
- Гроші, накопичені населенням в ощадкасах у розмірах до 3 тис крб, обмінювалися в пропорції 1:1
- Суми заощаджень, що перевищували 3 тис крб, обмінювались так: від 3 до 10 тис крб - зі скороченням заощаджень на 1/3; від 10 тис крб і вище - зі скороченням на 2/3. - Обмін грошей, що зберігалися в населення вдома, здійснювався з розрахунку 1:10.
Завершення об'єднання українських земель
Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.) - Польща визнала входження до складу України західних областей, що відійшли від Польщі в 1939-1940 рр.
Радянсько-чехословацький договір (червень 1945 р.) - Чехословаччина визнала факт входження Закарпатської України до складу Радянської України.
Радянсько-румунський договір (1947 р.) - Установлено кордон із Румунією.
Радянізація західних областей України (1945-1950)
- Для реалізації політики радянізації в Західну Україні направлені працівники партійного апарату, правоохоронних органів, державної безпеки, культури, освіти з інших регіонів СРСР. - Створюються партійні, комсомольські, профспілкові організації, що були фундаментом радянської влади. - Відновлюється колективізація, розпочата ще в 1934 р. Використовуючи примусові методи, влада здійснює суцільну колективізацію до 1950 р. - У 1946-1948 рр. проведені масові депортації західних українців. - Заборонено греко-католицьку церкву. - Здійснювались репресії. - Боротьба ОУН-УПА в 1944-1952 рр. - У 1944-1947 рр. ОУН-УПА веде збройну боротьбу з радянською владою, проти сталінського режиму, за незалежність Української держави. Чисельність ОУН-УПА перевищила 100 000 чоловік. - З метою придушення збройної боротьби ОУН-УПА в Західну Україну направлені загони МВС-МДБ, війська, винищувальні загони й групи самозахисту з місцевих активістів.- Керує збройною боротьбою ОУН-УПА Роман Шухевич (псевдонім Тарас Чупринка).- У 1948 р. частини підрозділів УПА зазнали поразки, перейшли на територію Польщі, потім в західну зону Німеччини. - У 1950 р. Р. Шухевича із загоном було оточено поблизу Львова силами МВС- МДБ. Шухевич загинув, загін було знищено. - У 1952 р. ОУН-УПА припинила існування як масова організація.
Початок десталінізації в Україні
- Союзним республікам надавались більш широкі права в економічній і культурній сферах.- Почалася реабілітація (повне виправдання безвинно засуджених людей) репресованих у 1930-і рр. відомих радянських, партійних, військових діячів, науковців.- З таборів ГУЛАГу в Україну повернулися ті, хто був репресований за дрібні "провини" - анекдоти про радянську владу та Й. Сталіна.- Припинено масові репресії.- Зі шпальт газет поступово зникло ім'я Й. Сталіна, усе частіше з'являлись матеріали, що засуджували сталінський режим.
Освіта
- У 1950 р. мережа шкіл і вузів досягла довоєнного рівня. - Уведено обов'язкове семирічне навчання дітей, вечірня й заочна форми освіти. - Створено фонд загальної освіти, що надавав допомогу дітям із незабезпечених сімей. - Посилилася русифікація.
Причини, масштаби й наслідки голоду 1946-1947рр.
- У 1946 р. на значній території України була посуха. - План хлібозаготівлі у зв'язку із цим зменшено не було, держава фактично вивезла все зерно з колгоспів та радгоспів, прагнучи виконати план. - Підсобні господарства селян були розорені війною. - Керівництво країни продовжувало вивозити хліб за кордон, незважаючи на голод, що розпочався. Голодуючим не надавали допомоги до березня 1947 р. - У 1946-1947 рр. голодували кілька мільйонів жителів сільської місцевості, з них близько 1 млн померли від голоду.
У тих районах, де голоду не було, становище населення було дещо кращим. Не вистачало найнеобхідніших товарів: взуття, одягу, продовольства. У частини населення погіршилось матеріальне становище у зв'язку з грошовою реформою, що була проведена в 1947 р. До 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування; після її скасування ціни зросли майже втричі. Тяжкими були умови праці. Як і раніше, численні види продукції випускались просто неба, значна частина устаткування перебувала в аварійному стані, цехи й установи не опалювались. У містах невід'ємною рисою побуту повоєнного часу були "комуналки", бараки, напівпідвали.
Білет №11 (Света)
1)Визначте причини проголошення Брестської церковної унії 1596 року,та її наслідки для України в ХVI - ХVII ст.
Берестейська церковна унія 1596 р.-об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності.її було проголошено на церковному соборі в Бресті.В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква).
1.Основна мета польської влади.Для подальшого зміцнення Речі Посполитої,як вважали польська влада і католицькі кола,було необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками.Православні єпископи також виступали за об'єднання церков,але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів,так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви,були зовсім різними. 2.Для православних єпископів основними причинами укладання унії були:а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам,які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу. 3.Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як:а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях. 4.Таємні переговори.У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви.У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький і Володимирський I.Потій після видання королем універсалу,у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського.У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії. 5.Розкол собору.Проголошення унії.Проте собор одразу розколовся на два окремі собори-православний і уніатський:Православний собор відхилив унію;уніатський - проголосив унію визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької церкви,зберігши проте православні обряди та церковнослов'янську мову.Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною).Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою,а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством. 6.Наслідки підписання унії.Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої.Православна релігія опинилася на становищі незаконної.Унія насаджувалася силою.За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи.Українські та білоруські сеселяни,міщани,козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії.Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту,проти панування шляхетсько-католицької Польщі.Вона мала національно-визвольний характер.
2. Оцініть місце та роль України в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Охарактеризуйте особливості возз'єднання українських земель в післявоєнний період.
1) Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1944 р. було відновлено Наркомат (з 1946 р. — міністерство) закордонних справ України. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН). Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Він став головою першого комітету (з політичних питань і безпеки) першої сесії Генеральної асамблеї ООН (Лондон, січень 1946 p.). Україна стала одним із фундаторів цієї авторитетної міжнародної організації, не раз входила до багатьох її комісій та комітетів.
У 1948—1949 pp. Україну обирають непостійним членом Ради Безпеки ООН. Підпис України, як і інших дер-жав-переможниць у Другій світовій війні, стоїть під мирними договорами з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. 1948 р. вона підписала міжнародну конвенцію про режим судноплавства Дунаєм.
У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p., після кількадесятирічної перерви, в Києві відкрилося перше представництво іноземної держави — Консульство Польської Народної Республіки, згодом — дипломатичні представництва інших країн Східної Європи. Пропозиції встановити консульські відносини УРСР з іншими державами Європи, Азії та Америки були відхилені Сталіним.
Отже, повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Однак це означало певні поступки тоталітарного режиму перед реаліями життя.
2) Післявоєнні зміни у розмірах території і складі населення України. Після Другої світової війни змінилися розміри території і склад населення УРСР. В червні 1945 року Чехо-Словаччина відмовилась від Закарпатської України. З неї протягом року була створена Закарпатська область. В серпні цього ж року була проведена демаркація радянсько-польського кордону, що проходив вздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона", залишаючи Польщі частину українських земель. Ще в 1944 році з Румунією було відновлено кордон, встановлений напередодні війни, в червні 1940 року. Через 10 років, 19 лютого 1954 р., у відповідності з постановою Верховної Ради СРСР, РРФСР передала Україні Кримський півострів.
Білет №12 (Даша М.)
1.Охарактеризуйте місце і роль Б. Хмельницького в українській історії. Визначте його досягнення і прорахунки у зовнішній і внутрішній політиці.
Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648—1764). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає, як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Б.Хмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця XVIII ст. Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, за деякими даними, збирався налагодити карбування власних грошей. Встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницьком
2.Оцініть вклад України у визволенні СРСР від німецьких загарбників в 1941-1945 рр.
Саме з Україною і навіть ширше – з усім південним напрямом як географічним її продовженням – пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. В 1941–1944 рр. тут були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. Важливо зазначити, що 607 з них було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших зазнали поразки 176 ворожих дивізій. Виходячи з цього, можна твердити, що, оскільки український, південний напрям постійно був центральним на радянсько-німецькому фронті, то саме таким він був і на всьому європейському театрі воєнних дій, принаймні до кінця жовтня 1944 року. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі.
Протягом 40 місяців – з 22 червня 1941 до кінця жовтня 1944 рр. – Україна була епіцентром воєнних дій. На її території, як і на всьому південному відрізку 4000-кілометрового радянсько-німецького фронту, його лінія ніколи не була стабільною, постійно відбувалися активні бойові дії. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941–1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни. Доречно нагадати влучне висловлювання О.П. Довженка, який, перебуваючи на Південно-Західному фронті, записав у щоденнику, що з Україною пов’язано «добру половину всієї світової війни».
Білет №13 (Даша М.)
5) Визначте причини, характер та охарактеризуйте періодизацію Національно-визвольної війни 1648-1676 рр.
Причини Національно-визвольної війни
- Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим.
- Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності).
- Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.
Характер Національно-визвольної війни
Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:
o національно-визвольний;
o релігійний;
o соціальний.
Періодизація Національно-визвольної війни
Національно-визвольна війна тривала довго, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогодні залишається дискусійним.
Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.
ü
