Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну, найбільшу європейську державу. “На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.” Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. в Москві йшла боротьба за владу, в якій зійшов зі сцени Лаврентій Берія. До влади прийшов Микита Хрущов. Великим досягненням Хру-щова як політичного діяча була відмова від авторитарних методів у політиці, почалася лік-відація таборів, стали повертатися додому сотні тисяч жертв репресій. Але Хрущов був сином сталінської епохи, причетним до багатьох її злочинів, часто використовував старі методи. Так, починаючи з 1957 р., проводилась посилена антирелігійна акція, закривались сотні храмів. В Києві навіть відбулась демонстрація віруючих з протестами проти закриття Андріївської церкви.
З початку 1954 р. почалася велика пропагандистська компанія у зв'язку з трьохсот¬річчям Переяславської ради. Єдиним здобутком цієї компанії було рішення від 12 лютого 1954 р- Президії Верховної Ради СРСР про перехід Криму від РРФСР до УРСР, яке було ініційоване Верховною Радою РРФСР.
Короткий період ревізії політики сталінської епохи був використаний в Україні для висунення культурно-національних домагань. Значно зросло число українців у складі ке-рівник органів УРСР. Ставилося питання чистоти української мови, вилучення засмічень і кальок з російської мови, реабілітація заборонених діячів, заповнення "білих плям" в літе-ратурі і театрі. Було Створено Міністерство вищої освіти УРСР, засновано Академію Будів¬ництва й Архітектури у Києві, Спілку Журналістів України.
Кульмінаційним моментом періоду стає доповідь Хрущова на XX з'їзді КПРС, в якій він виступив з критикою культу особи Сталіна та застосування репресивних методів у країні. Спроба Хрущова відмовитись від політики попередників спричинила до деякої лібералізації суспільного життя (т.з. "хрущовська відлига"). З 1956 по 1963 р. на Україні було повністю реабілізовано 250 тис. чол. Серед них В. Затонський, Е. Квірінг. С. Косіор, П. Постишев, В. Чубар [хоча вони теж були причетними до масових репресій). Разом з тим не були реабілітовані М.Скрипник, М. Хвильовий, М. Куліш, Лесь Курбас та ін.
Восени 1961 р. партія прийняла третю програму, яка проголошувала можливість по-будови комунізму за 20 років, тобто до 1980 р. На Україні ця програма була підтримана вищим партійним керівництвом (М. ПІдгорним та П. Шелестом). Було зроблено деякі послаблення в ціноутворенні та податковій політиці. Однією з найважливіших реформ "ве¬ликого десятиліття" була заміна галузевого управління промисловістю територіальним.
Одним з останніх нововведень Хрущова став поділ партійного апарату за виробничим принципом (на промислові та сільські обкоми й райкоми). Це була остання спроба рефор-мувань. В жовтні 1964 р. Хрущова звільнено від обов'язків Першого Секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР.
2.Визначте причини і наслідки лібералізації суспільно-політичного життя України у другій половині 50-х - першій половині 60-х рр. ХХ ст. Розкрийте поняття «Шістдесятники»
Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).
У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та«в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М.Горбачов,О.Яковлев; філософи О.Зінов'єв, М.Мамардашвілі, Ю.Левада, політологи О.Бовін, Ф.Бурлацький, редактори масмедіа — В.Коротич, Є.Яковлєв, С.Залигін та багато інших.
Білет №7
3) Причини роздробленості Київської Русі.
Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.
Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.
Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників.
v
