Утвердження християнства на Русі призвело до руйнування вищого рівня релігійно-міфологічної організації. Частину богів було повністю викорінено з народної пам'яті, частину - замінено християнськими святими. Так, функції Перуна перейшли до св. Іллі-пророка, Велеса - до св.Власія. Ще одна їх частина в процесі "демонізації" зазнала настільки серйозних трансформацій, що відтепер сприймалася з відверто негативним відтінком нечистих, таких, що несуть шкоду. Прикладом останнього дослідники називають метаморфози, що відбулися в сприйнятті Мокоші, яка в пізнішій російській лексиці перетворилася на "мокосью" - жінку легкої поведінки. Більше пощастило представникам нижчих поверхів слов'янського язичництва, які і в умовах поширення християнства все ж зуміли залишити за собою певні ніші в свідомості людей. Зокрема, уявлення про духів і демонів, які населяють природу і безпосередньо впливають на життя людини, хоч і зазнали значних змін, проте залишаються фактом реальної релігійної свідомості значної кількості віруючих християн. Прийняття населенням Давньоруської держави християнства прилучило його до греко-візантійської цивілізації. Саме грецькі церковно-мистецькі канони, книжність, стиль духовності витворили фундамент руського світу культури. У Києві, а згодом і повсюдно на Русі почали влаштовувати школи, книгописні майстерні (скрипторії), і дуже швидко Русь стала однією з найбільш розвинутих у культурному плані середньовічною державою. Запровадження християнського віровчення зміцнювало авторитет і владу князя, вносило позитивний струмінь у розбудову державності. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією, іншими тогочасними державами Європи. Князь Володимир у новій для себе якості християнина, отримавши в хрещенні ім'я Василя, правив Київською Руссю ще цілих двадцять п'ять років, внісши за цей час чимало нового як у порядок організації влади, так і облагородження її зовнішнього вигляду та наповнення новим ідейним змістом. Насамперед, літописці й історики звертають увагу на масштабні зміни в зовнішніх проявах князівської влади та давньоруської державності. Саме вже будучи християнським володарем, князь Володимир почав карбувати власні золоті і срібні монети - знамениті златники і срібники. І хоч економічних мотивів для таких дій було не надто багато, але вони мали під собою серйозні ідеологічні підстави - засвідчували суверенність володаря. Вельми серйозних змін зазнає в цей час і зовнішній вигляд давньоруських міст, передовсім, зрозуміло, Києва. Свою столицю князь розбудовує на взірець сакрального Константинополя. До невпізнання змінюється і ландшафт поблизу Києва, де уздовж головних річок півдня Русі виникає ціла низка нових міст. Головними причинами такої своєрідної урбаністичної революції виступають потреби захисту давньоруської столиці з південного боку, від нападів войовничих печенігів. Адже впродовж останніх десятиліть територіальний розвиток держави Рюриковичів протікав у північному, північно-східному і від недавніх часів у західному напрямках. Внаслідок чого Київ опинився практично на південних окраїнах держави, в небезпечній близькості до печенігів. Будівництво ж Володимиром "городів" на південь від Києва та особливо колонізація саме в часи його правління Лівобережжя Дніпра мали важливі як військово-стратегічні, так і політичні й навіть ідеологічні наслідки.
2) Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави:
1. Центральним напрямком зовнішньополітичної державності України є плідна робота в ООН, в и спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь в роботі практично всіх органів та установ ООН.
2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність. Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.
3. Важливим напрямом зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН оголошена економічна блокада.
4. Це участь України у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.
5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.
Підприємства України мали постійні господарчі зв'язки із 33 тисячами підприємств інших республік. Сьогодні для забезпечення діяльності усіх підприємств та організацій України необхідно ввезти майже 25 млн. тонн вугілля (17,8% від потреби), 52 млн. тонн нафти та газового конденсату (85,5%), 9,5 млн. т ділової деревини (46,8%), 100 млрд. куб. м природного газу (80%), 205 тис. т бавовняного волокна (100%) та ін.
БІЛЕТ№6 (Дарина)
