БІЛЕТ№2(Денис)
1) Визначте територію, що займали трипільці, та основні риси трипільської культури. Охарактеризуйте заняття первісних людей в період неоліту та енеоліту.
Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густотою розселення об'єднання племен.
Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис.км²). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею за площею або темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 410 тис. до щонайменше 1 млн осіб.
Неоліт або новий кам’яний вік (7 тис. р. до н. е. – 5 тис. р. до н. е.). В цю епоху відбулась «неолітична революція» – перехід від привласнювальних форм господарювання (збиральництва і полювання) до відтворювальних (землеробства і скотарства). Виникли нові прийоми обробки каменю – шліфування, свердління, розпилювання, а також були створені нові знаряддя праці – мотика і серп. Поширення набуває глиняний посуд. Розпочато перехід до патріархату, коли чоловік почав займати керівну роль в родинному, господарському та громадському житті.
Енеоліт або мідно-кам`яний вік (5 тис. р. до н. е. – 3 тис. р. до н. е.). Це перехідний період від кам’яного віку до доби металів. Поряд із кам’яними знаряддями праці почали виготовляти мідні. Відбувся перехід від мотичного до рільного землеробства. Поширення набувають ремесла – гончарство і ткацтво.
2) Проаналізуйте головні причини кризових явищ в соціально-економічному житті України в 60-80-х рр. XX ст.
БІЛЕТ№3 (Никита)
1)Визначте основні теорії походження Київської Русі. Визначте теорію, яка являється найбільш аргументованою, поясніть свій вибір.
Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Дав ньоруської держави — Київської Русі.
Норманська та антинорманська теорії:
Довкола цього літописного твердження, а заразом — і навколо проблеми походження Київської держави півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами. Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об'єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Мюллером та М. Ломоносовим. Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння.
Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX — першої половини XX ст. У центрі дискусій фігурувало обмежене коло питань — про походження назви "Русь", про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі. Хоча, як видно з літопису, автор під "варягами" розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською, в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська — корінною, метропольною. "Варязьку русь" і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров'я. Але назва держави не обов'язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникали під впливом прийшлих етносів, які з плином часу асимілювалися з місцевим. Так, назва Болгарії походить від імені кочівників-завойовників тюркського походження — булгар; Франції — від імені германського племінного союзу, очоленого франками, які захопили Галлію; Британії — від германського племені бритів, котре завоювало місцеве кельтське населення. Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства, держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце структури не племінного, а територіального, надплемінного типу. Більше того, розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов'янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв'язкам. Про глибину цього процесу свідчить хоча б те, що син Ігоря та Ольги став першим князем, названим слов'янським іменем — Святослав. Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останні ми київськими князями, котрі знали і шведську мову. Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир — норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість учених, — у часи Аскольда (за літописом, між 862— 882 pp.) Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян. Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Без сумніву, нормани в IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов'янське суспільство ще до появи варягів мало свої протодержавні утворення. Перша руська держава постала з поєднання багатьох, а не лише окремих чинників; варязький був лише одним з них. Руська історія тільки завдяки варягам є такою ж фікцією, як руська історія без них.
Хозарська гіпотеза - Загальновідомо, що в середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу — Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та в'ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської держави. Наприклад, у Конституції Пилипа Орлика (1710) стверджувалось, що хозари-козаки першими прийняли християнство ще до Володимира Святого. Це означало, що протоукраїнська держава, де головною силою були хозари-козаки, раніше за Володимира прилучилася до європейської цивілізації. Постала ця гіпотеза за конкретної політичної ситуації, на основі пошуку протидії (зокрема, й ідеологічної) політиці Москви. Щоб уникнути будь-яких намагань довести спорідненість історії України та Московії, в т. ч. й щодо віри, П. Орлик і висунув тезу про хрещення "хозар-козаків", наголошуючи, що вони раніше навернулися до цивілізованого світу, не маючи ніякого відношення до азійського деспотизму Москви.
Така точка зору істориками різних поколінь не була сприйнята всерйоз, як і твердження сучасного історика-дослідника О. Пріцака про те, що поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия. Археологічні дослідження давнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури.
Насправді Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах, а ті слов'янські племена, які підкорялися Хозарії, у процесі становлення Київської Русі поступово переходили під її владу. До того ж руси неодноразово вторгалися у хозарські землі. У 60-ті роки X ст. внаслідок війни з русами Хозарська держава перестала існувати. З IX ст. в Європі домінувала Давньоруська держава.
Теорія великоруської етнічної основи Русі - Теорію великоруської етнічної основи Русі першим сформулював російський учений Михайло Погодін (середина XIX ст.). Згідно з нею, найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров'я були великороси (росіяни), а малороси (українці) прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами. З рішучим спростуванням цієї теорії виступили українські вчені Михайло Максимович і М. Грушевський.
Радянська історіографія утверджувала компромісну "триєдину" теорію. Згідно з цією концепцією, Київська Русь як "колиска трьох братніх народів" була етнічно однорідною державою міфічного "давньоруського народу", який мав єдині культуру, звичаї, побут, економіку тощо. А, отже, Київська Русь рівною мірою була державою росіян, українців та білорусів. Ця теорія створювала враження "проекції у минуле однорідного радянського народу, запланованого на майбутнє" (О. Субтельний). У сучасній вітчизняній історіографії (Михайло Брайчевський, Леонід Залізняк та ін.) переважає думка, що Києво-Руська держава була насамперед державою українського народу. Основною територією її формування була Середня Наддніпрянщина. А білоруські й великоросійські землі були втягнуті у процес самостійного державотворення пізніше, на етапі політичного роздроблення Русі. Оформлення білоруського регіону (Полоцьке князівство) припало на першу половину XI ст., великоросійського (Владимиро-Суздальське князівство) - на середину XII ст.
Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку).
Прибічниками цієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї дер жави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існува ла майнова диференціація, відбувалося захоплення старійши нами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повість врем'яних літ», який розпові дає про правління князя-слов'янина Кия (кін V — поч.УІ ст.) та хроніка «Бертинські аннали».
2) Проаналізуйте причини розпаду СРСР, мету створення СНД та місце і роль в ньому України .
Причини і наслідки цієї події до цих пір цікавлять істориків і політологів. Цікаво воно тим, що до цих пір не все зрозуміло про ситуацію, яка склалася на початку 1990-х років. Зараз багато жителів СНД хотіли б повернути ті часи і знову об’єднатися в одну з наймогутніших держав світу. Так чому ж тоді люди перестали вірити у щасливе майбутнє разом? Це один з найважливіших питань, яке сьогодні цікавить багатьох
Подія, що сталася в кінці грудня 1991 року, спричинило за собою створення 15 самостійних держав. Причини розвалу СРСР полягають в економічній кризі країни і в недовірі простого радянського народу до влади, яку б партію вона ні уявляла. Виходячи з цього, розпад СРСР, причини і наслідки даної події пов’язують з тим, що Верховна Рада Радянського Союзу після самовідводу президента держави Горбачова М.С. прийняв рішення припинити існування країни, яка перемогла у двох війнах.
Нині історики виділяють лише кілька причин розвалу СРСР.
Серед основних версій можна виділити наступні:
– занадто жорсткий політичний лад у країні, який забороняв багато вольності народу у сфері релігії, цензури, комерції і т.д.;
– не зовсім вдалі спроби уряду Горбачова перебудувати політичну систему Радянського Союзу за рахунок реформ, які призвели до економічної і політичної кризи;
– відсутність влади у регіонів, тому що практично всі важливі рішення приймала Москва (навіть стосовно тих питань, які входили цілком і повністю в компетенції регіонів);
– війна в Афганістані, холодна війна проти США, постійна фінансова підтримка інших соціалістичних держав, незважаючи на те, що деякі сфери життя вимагали істотних реконструкцій.
Можливо, причини і наслідки розпаду СРСР також пов’язані з тим, що деякі держави злякалися нової форми влади, коли до парламенту пройшло багато лібералів і націоналістів, і самі вийшли зі складу союзу. Серед цих країн були наступні: Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Вірменія і Молдова. Швидше за все, саме вони подали чудовий приклад іншим республікам, і ті ще більше стали бажати від’єднання. А якби ці шість держав трохи почекали? Може бути, тоді вийшло б зберегти цілісність кордонів і політичного ладу Радянського Союзу.
Розпад СРСР, причини і наслідки даної події супроводжувалися різними політичними з’їздами і референдумами, які, на жаль, не принесли бажаного результату. Тому в кінці 1991 року вже практично ніхто не вірив у майбутнє найбільшої країни в усьому світі.
Найбільш відомими наслідками розвалу Радянського Союзу вважають такі:
– моментальне перетворення Російської Федерації, де Єльцин відразу ж провів кілька економічних і політичних реформ;
– відбулося безліч міжнаціональних війн (в основному ці події відбувалися на Кавказьких територіях);
– поділ Чорноморського флоту, розпад Збройних сил держави і ділення територій, яке відбувалося між ще недавно дружніми націями.
МЕТА СТВОРЕННЯ СНД
8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.
До СНД в різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне: мінсько-алма-атинський акт - це остаточний кінець СРСР старого зразка.
Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі (Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД: «СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами»
Мета організації
СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх її членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями[.
Основні цілі організації:
1) Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;
2) Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;
3) Забезпечення прав і свобод людини;
4) Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;
5) Взаємна правова допомога;
6) Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.
До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:
1) Забезпечення прав і основних свобод людини;
2)Координація зовнішньополітичної діяльності;
3) Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;
4) Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;
5)Охорона здоров'я та навколишнього середовища;
6) Питання соціальної і міграційної політики;
7) Боротьба з організованою злочинністю;
8) Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів.
Питання про членство України в СНД вперше зазвучало після перемоги Віктора Ющенка у президентський виборах 2005 року. У 2005 році міністр закордонних справ України Б. Тарасюк зазначив, що участь України у СНД має символічне значення, а саме існування організації та їїподальший розвиток є дуже проблематичним. Подібну точку зору також висловлювали представники грузинського, молдовського та азербайджанського урядів. У липні 2007 Президент України В. Ющенко на прес-конференції розцінив перспективи СНД в цілому, як песимістичні
14 березня 2014 року проект Закону України було подано на розгляд Верховної Ради, проте він так і не пройшов всі необхідні процедури розгляду в комітетах та не був проголосований.
19 березня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення про початок процедури виходу з СНД.
30 квітня 2014 року МЗС України заявили, що вони вже підготували всі необхідні документи щодо виходу України з СНД. Після цього, за словами заступника міністра закордонних справ Данила Лубківського, єдине що необхідно для виходу України з цього об'єднання — це відповідний закон.
27 листопада 2014 року у Верховній Раді зареєстрували проект постанови про вихід України з СНД.
БІЛЕТ№4 (Никита)
