Лірика – ( гр.- те, що виголошується під акомпанемент ліри) зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів.
Гегель: «в центрі ліричної поезії знаходиться конкретний ліричний суб’єкт, він і складає зміст лірики»
Жанрова природа ліричних творів виявляється у сповіді, самовираженні поета і тому лірика має медитативний характер.
Основні особливості лірики:
- вираження почуттів і роздумів, викликаних зовнішніми обставинами;
- елементи розповіді, описи;
- висока образність і емоційність;
- інтенсивне використання образотворчих засобів;
- стислість викладу;
- віршова форма;
- малий обсяг.
Ліричний герой – один із засобів вираження ліричного. Це умовна дійова особа, яка виражає настрої та думки, втілені в художньому творі. Часто це – сам поет.
Ода (гр. “пісня”) – урочистий твір уславлення, писаний на честь якоїсь видатної особи чи події, виражаються почуття поваги, захоплення.
Гімн (гр. “урочиста пісня”) – урочиста пісня, що стала символом державної єдності. Для гімна характерний піднесений або гнівний тон, що передає глибоку схвильованість.
Послання – це ніби відкритий лист, адресований одній особі чи групі людей, однак призначений для широкого кола читачів, бо в такому листі автор розглядає якісь важливі питання моралі або суспільного життя (І.Вишенський).
Елегія – (гр. “скарга”) – ліричний вірш, пройнятий сумним настроєм.
Епіграма (гр. “напис”) – невеличкий вірш, який висміює яку-небудь особу.
Романс (іт. “романський”) – це невеличкий ліричний вірш любовного змісту, призначений для вокального виконання.
Тематичний поділ ліричних творів:
- філософська (роздуми про сенс людського життя);
- громадянська (суспільно-політична) (розуміння поетом сучасного йому життя і ставлення до нього);
- пейзажна (ставлення до природи, описи природи допомагають у розкритті думок і почуттів, психологічного стану героя);
- інтимна (любовна) (почуття і переживання, пов,язані з особистим життям людини).