Морфеміка – розділ мовознавства, що вивчає склад(будову) слова. Найменшу значущу частину слова називають морфемою Види морфем: кореневі – обов’язкова частина слова (молодий, молодь, молодість; весна, провесна, весняний); службові – префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс.
1)Корінь – спільна ч-на споріднених слів. Буває:
-вільний: дубовий – може використовуватись тільки один корінь дуб як слово(більшість слів);
- зв’язаний: вулиця – без дод. Морфем не вик-ся.
2) Основа слова – ч-на слова без закінчення. Буває:
- похідна – крім кореня має ще кілька сл. твір афіксів: вулиця.
- непохідна – не має словотвір афіксів- дуб.
- вільна –це о., в якій корінь може звільнятися від словотвір. афіксів: дубовий.
- зв’язана – не може звільнятися від словотворчих афіксів: взуття.
- чиста – не може мати закінчення.
3) Закінчення – може бути нульовим тільки в змінних словах.
Зак-ня немає у інфінітивах: читати, незмін ім.: таксі, прислівник: тихо, дієприсл: читаючи.
4) Постфікс – це морфема, яка стоїть в кінці слова після закін-ня чи формотвор. суф.: умиватися, якийсь, ч-ки –бо, -но, -то, -от, -таки.
5) Інтерфікс – з’єднувальний голосний(о,е): літопис.
Формотворчі/Словотворчі афікси
Формотворчі: дієприкм(прочитаний),
дієприсл(читаючи), інфінітив(читати), ступ. порівняння(найглибший),
док. вид дієслів(прочитати),
часові суф(прочитав), зворотно-середній спосіб дієслів(митися).
Словотворчі: люди за фахом діяльності – таксист.
13. Частини мови і принципи їх класифікації.
Частини мови – це основні лексико-граматичні розряди слів. Принципи поділу на частини мови: смисловий – характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан; морфологічний - своєрідність граматичної форми слова: носієм яких граматичних значень слово є; синтаксичний – типова синтаксична функція слова(яким членом речення найчастіше виступає); словотворчий – специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.
У СУМ частини мови поділяються на повнозначні(самостійні) та неповнозначні(службові). До повнозначних частин мови належать: 1) іменник-назви предметів; 2) прикметник-назви ознак предметів; 3) числівник-назви кількості або порядку предметів при лічбі; 4) займенник-вказує на предмет, ознаку, але не називає їх; 5) дієслово-назви дій предметів у часі або їхнього стану; 6) прислівник-назви ознак дії, стану або іншої ознаки. Повнозначними ці частини мови називаються тому, що слова, які до них належать, мають лексичне і граматичне значення, відповідають на певне питання та виступають членами речення. Неповнозначні частини мови: 1)прийменник-визначає відношення між словами в реченні(до, на, при, попід); 2)сполучник-сполучає однорідні члени речення і прості речення в складному; 3) частка-надає певних смислових відтінків реченню або його членам, утворює окремі граматичні форми чи нові слова. Вигук – безпосередньо виражає почуття і волевиявлення людини, не називаючи їх; не належить до жодної з частин мови. За морфологічними ознаками слова всіх частин мови поділяють на змінювані і незмінювані. До змінюваних належать: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово. До незмінюваних належать: прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук і звуконаслідувальні слова.
14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
Іменник – це повнозначна частина мови, яка має значення предметності й відповідає на питання хто?що?.
Морфологічні ознаки іменника. Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка. 1) Іменник має форму числа. Якщо іменник вживається тільки в множині, то він може мати значення одного або багатьох предметів: Ми зустрілися біля воріт. Ворота скрізь були позамикані. 2) Кожен іменник у формі однини обов’язково належить до одного з трьох родів. 3) Усі іменники, навіть ті, що не змінюють своїх закінчень за відмінками та числами, є словами, які можуть відмінюватися. Відмінки разом з прийменниками виражають синтаксичні відношення іменників до інших слів словосполучення й речення.
Поділ за семантичними значеннями на: істоти/неістоти, загльні/власні назви, конкретні/абстрактні, збірні/одиничні, предметні речовинні. За граматичними ознаками поділяються на: роди(спільний-за контекстом-сирота, подвійний-ч/с:вовчисько,
ж/ч:дівчисько), число, відмінок. Синтаксична роль іменників. Іменник може виступати підметом, частиною складеного присудка ( Поезія-це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Л.Костенко).), додатком, означенням (Отой ліс, який мене стрічав шумом листя і гойданням трав…), обставиною ( Облітає пелюстками мрій вже притомлене й скошене тіло).
15. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни і групи.
|
І |
ІІ |
ІІІ |
ІV |
|
ж/ч і спільний роди: -а, -я. вода, земля, Микола |
Ч.р.-о: батько; -_:лис. С.р.-е:море; -я:знання;-о:вікно |
Ж.р. -_:кров,сіль,ніч. ! - мати |
С.р. –а,-я, які в непрям відм набув суф –ат, -ят, -ен: гусеня, теля |
Ів –тверда- зак на тв. приг(людина, сирота);
-м’як- красуня
-міш – з основою на шиплячий: вежа, груша
ІІв-тверда- -о : батько, вікно;-_: звір, комар.
- м’як – дідуньо, край, сонце, море, лікар.
- міш – на шиплячий: дощ, видовище, вугляр.
Не мають відміни: незмінювані(бюро), від прикм(черговий), в мн(дрова).
16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
Повнозначна змінна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета і відповідає на питання який? Яка? Яке? Чий? Має словозмінну морфологічну ознаку роду, числа і відмінка. Синтаксична роль. Основна синтаксична роль у реченні – узгоджене означення: темна ніч, рясний дощ. Прикметник може також виконувати роль іменної частини складеного присудка при нульовій або вираженій зв’язці : Хай кожна мить вам буде дорога!
17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників
За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні і присвійні. Є також проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.
Якісними називають прикметники, що безпосередньо виражають ознаку, яка може виявлятися в більшій або меншій мірі: ясний-ясніший-найясніший; вони утворюють кілька тематичних груп, виражаючи ознаки кольору, розміру чи ваги (зовнішніх особливостей, що сприйм. органами зору), ознаки за смаковими якостями, ознаки за фізичними властивостями, вікові ознаки і риси характеру, фізичні якості істот, загальна оцінка. Для якісних прикметників характерні такі лексико-граматичні особливості: 1) мають ступені порівняння; 2) від них творяться похідні прикметники за допомогою префіксів та суфіксів(зменшено-пестливі форми); 3)утворюють антонімічні пари; 4)від них можна утворити іменники з абстрактним значенням; 5)можуть приєднувати прислівники зі значення міри або ступеня ознаки(трохи, дуже, занадто, дещо)6) бувають непохідні і похідні; 6) деякі з них можуть мати коротку форму. Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дії або стану: туманний ранок, міський парк, драматичний твір. Відносні прикметники виражають ознаку через відношення:1) до матеріалу : дерев’яний, глиняний, вовняний;2) до місця і часу: степовий, лісовий, вечірній, денний, торішній; 3)до призначення: шкільний, читальний, спортивний; 4) до конкретного предмета або явища природи: фруктовий, кораловий, університетський, сніговий; 5)до абстрактного поняття: античний, політичний, науковий, романтичний; 6)до різних вимірів предметів: кілометровий, літровий, триповерховий. Граматичні особливості відносних прикметників: ознака відносного прикметника незмінна, не може виражатися в більшій або меншій мірі; не мають антонімічних пар, не можуть сполучатися з прислівниками і від них не утворюються іменники з абстрактним значенням; усі відносні прикметники похідні, найчастіше від іменників: батьківський, житловий, туристські, у зв’язку з цим вони вступають у синонімічні відношення типу: яблучний сік – сік з яблук. Присвійні прикметники виражають належність предмета певній особі, людині або тварині, й відповідають на питання чий?: мамин, батьків, братів, сестрин. Усі присвійні прикметники похідні. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному й знахідному відмінках мають коротку форму: товаришів, доччин, а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму: орлиний, ведмежий. Присвійні прикметники, утворені від іменників І відміни мають суфікс –ин-(Галин, Лесин), а літери г, к, х чергуються з ж, ч, ш.Суфікс –їн мають прикметники, утворені від іменників І відміни з основою на йотований (Зоїн, Надіїн). Від іменників ІІ відміни присвійні прикметники чоловічого роду творяться за допомогою суфікса –ів (батьків, Василів), а жіночого і середнього родів – суфіксів –ов(тверда група),-ев (м’яка): батькова, Василева. Суфікс –їв мають ті, що утворилися від іменників ІІ відміни з основою на йотований. Від назв тварин присвійні прикметники творяться шляхом додавання суфіксів –ач-,-яч-,-ин-,-їн- + закінчення –ий(-а,-е): гусячий, телячий, соколиний.
18. Ступені порівняння якісних прикметників
Ступені порівняння – це такі форми якісних прикметників, що означають різну міру вияву ознаки в предметі. Розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь порівняння прикметників показує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому: дорожчий, вищий. Вищий ступінь має просту і складену форми. Проста твориться за допомогою суфіксів –ш-,-іш-: сильний-сильніший, молодий-молодший. В окремих випадках можливі паралельні форми вищого ступеня: багатий-багатший і багатіший.Такі паралельні форми можуть різнитися за значенням: старший(за посадою) і старіший(за віком). Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і початкової форми прикметників: більш відомий-менш відомий. Найвищий ступінь вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів ознака виражена найбільшою або найменшою мірою: найпрекрасніший, найскладніший, найсолодший. Проста форма утв-ся за доп преф най-: ближчий-найближчий, більший-найбільший. Складна форма - додавання до прикметників простої форми вищого ступеня префіксів що- і як-: щонайдешевший, щонайсмачніший. Складена форма твориться додаванням до прикметників початкової форми слів найбільш, найменш: найбільш вибагливий, найбільш дзвінкий. Значення найвищого ступеня можна посилити словами за(від) усіх, над усе.
Не всі якісні прикметники мають ступені порівняння. Їх не мають: !)прикметники з префіксами пре-, за-, над-, пра-, архі-,ультра-: пречудовий, завеликий, надзвичайний; 2) прикметники з суфіксами –уват-, -ав-(-яв): холоднуватий, білуватий; -еньк-,-есеньк-,-ісіньк-,-езн-,-енн-: глибоченький, малесенький, величезний; 3) прикметники, утворені складанням основ: білий-білий, темно-синій; 4) назви кольорів, що перейшли з розряду відносних прикметників: кавовий, волошковий; 5) назви, що означають абсолютний поріг ознаки: німий, глухий, сліпий, кривий.
19. Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди. Структурні розряди
Числівник – це повнозначна змінна частина мови, яка позначає число, кількість предметів або їхній порядок при лічбі. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні називають узагальнене число або кількість однорідних предметів при лічбі й відповідають на питання скільки? Порядкові називають порядок предметів при лічбі й відповідають на питання котрий?. Морфологічні ознаки: 1) кількісні числівники змінюються за відмінками. !!Виняток: числівник один(змінюється за родами й числами), два(з ім.. чол..р і сер.р.)-дві(ж.р.), числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд належать до певного роду і змінюються за числами; 2)порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками як прикметники. Синтаксична роль : кількісні числівники можуть виступати в ролі різних членів речення: підмета(дев’ять ділиться на три), іменної частини складеного присудка(п’ять на п’ять – двадцять п’ять), додатка(сім помножити на сім-сорок дев’ять). Якщо кількісний числівник пов'язаний з іменником, то така конструкція виступає одним членом речення. Порядкові числівники як правило виступають у реченні узгодженим означенням, зрідка обставиною(Спортивне змагання розпочалося о десятій годині).
Розряди числівників за значенням. Кількісні числівники означають назви абстрактних чисел чи кількість предметів при лічбі. Поділяються вони на такі групи: 1) власне кількісні (три,шістдесят,сімсот,тисяча);2) збірні(обидва, обидві, семеро,двоє, шестеро), получуються з іменниками чоловічого та спільного роду, що означають назви осіб(п’ятеро друзів), з іменниками середнього роду, що означають назви конкретних предметів(троє вікон), з множинними іменниками, що є назвами парних предметів, з особовими займенниками ми, ви, вони;3)дробові (три сьомі, нуль цілих три десятих);4)неозначено-кільксні числівники (чимало, немало, кілька). Порядкові числівники творяться : від власне кількісних за допомогою закінчень –ий,-а,-е без особливого суфікса(п’ять – п’ятий ); числівники перший та другий творяться від інших основ; при творенні числівників третій і четвертий використовується давній суфікс –ет(-т).
Групи числівників за будовою. За будовою числівники бувають простими, складними і складеними. Прості мають один корінь(один, два, п’ять, сто). Складні мають два корені (одинадцять, тринадцять, вісімнадцять, півтора, півтораста, кількадесят). Складені містять у собі два й більше простих чи складених числівників, тобто кілька слів(п’ятдесят три, триста шістдесят третій). За характером будови до складених належать також дробові(одна сьома, три цілі і три десяті).
