Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.
Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ, буряк, комар), жіночого (осока, дошка, доля, совість) чи середнього(море, поле, листя, повідомлення). Іменники чоловічого роду співвідносні із займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Іменники у множині роду не мають.
Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається: а) за різними основами: бик – корова, півень – курка; б) за закінченнями: син, дядько, дочка; в) за суфіксами: поет – поетеса, школяр – школярка, дослідник – дослідниця; г) за зв’язками з іншими словами: наша депутат, наш депутат, зайшла Гнатенко, зайшов Гнатенко, з’явилася Ронто, з’явився Ронто, проінформував Мороз, проінформувала Мороз.
У назвах тварин рід іменників може і не відбивати статевих відмінностей, а визначатися за морфологічною будовою: морж, метелик, орел, лин, тигр – чоловічого роду; муха, сорока, синиця, тріска, миша – жіночого.
Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи закінчень.
До ч о л о в і ч о г о роду належать:
а) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);
в) деякі іменники на -о (батько, дядько, Павло, Дніпро).
До ж і н о ч о г о роду належать:
а) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.
До с е р е д н ь о г о роду належать:
а) майже всі іменники на -о, -е (срібло, марево, море, поле);
б) частина іменників на -а, (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча і т. ін.).
Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи родом діяльності (професор, доцент, інженер, токар, суддя, психолог, геолог та ін.), хоч і можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду: Моя сестра математик, а брат архітектор.
В українській мові є ще іменники спільного роду, в яких рід визначається за статтю: сирота Ольга, сирота Петро. До них належать іменники типу сіромаха, бідолаха, нікчема, недотепа, базіка, нероба, каліка, гультіпака тощо. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала, клавіш – клавіша, санаторій – санаторія, жираф – жирафа.
Категорія числа, як і категорія роду, є основною категорією в системі словотвору і словозміни іменників. Вона вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником.
За значенням і формою в українській мові розрізняються два числа: однина і множина.
Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: вишня, дорога, ясен, колодязь, море, перо. Іменники у формі множини вживаються для позначення назви кількох однорідних предметів: вишні, дороги, ясени, колодязі, моря, пера.
Щодо числа іменники поділяються на три групи:
1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: твір – твори, лекція – лекції, інститут – інститути, хмара – хмари.
2. Іменники, що вживаються тільки в однині. До них належать:
а) назви речовин: молоко, сметана, чорнило, клей, мазут, олія;
б) збірні іменники: листя, худоба, людство, мишва;
в) іменники з абстрактним значенням: програмування, телебачення, доброта, чуйність, жовтизна, ходьба;
г) власні назви: Тернопіль, Волинь, Прип’ять.
3. Іменники, що вживаються тільки в множині. Сюди належать:
а) назви парних предметів: двері, сани, ножиці, обценьки;
б) назви, що мають матеріально-речовинне значення: дріжджі, висівки, дрова, змилини;
в) назви сукупностей предметів: гроші, витрати, копалини, фінанси;
г) назви ігор, процесів: побігеньки, посиденьки, піжмурки;
д) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули, обжинки, заручини, хрести, входити;
е) власні назви: Суми, Черкаси, Залісці, Семигори.
