Регулюють наголошуваність слів у сучасній українській літературній мові. Український наголос характери¬зується рядом ознак: по-перше, він вільний, тобто не закріплений за якимось постійним для всіх слів місцем; по-друге, він рухомий, тобто часто змінює своє місце в різних формах одного й того ж слова.
Наголосу нашій мові виконує функції: смислорозрізнювальну (мука— мука, атлас — атлас); форморозрізнювальну (руки не подасть (Р. а.) — чисті руки (Н.в. множ.); частиномовнороз- різнювальну (тепло (прислівник) — тепло (іменник) тощо.
Розрізняють наголоси словесний, логічний, емфатичний, синтагматичний.
Логічний наголос виділяє у складі речення слово для підсилення його смислового значення, для підкреслення важливості слова в змістовій структурі речення.
Синтагматичний, або тактовий, наголос виділяє найважливіше слово у межах синтагми, навколо якої об’єднуються інші слабко наголошені чи ненаголошені слова.
Синтагматичний наголос, звичайно, падає на останнє слово синтагми, якщо в реченні немає спеціально виділених слів. Службові слова в українській мові власного, самостійного наголосу не мають. У складних і складноскорочених словах, крім основного, може бути і побічний наголос.