.Гегель про різницю між трагедією і нещастям.
Гегель наголошував на таких найважливіших особливостях: в основу трагедії покладено конфлікт, що стосується субстанціональних сил людини і суспільства; узагальнено його можна тлумачити як конфлікт між свободою дії людини і об'єктивною необхідністю, яка протистоїть цій свободі.
Історично першою формою трагічного конфлікту є конфлікт життя і смерті. Трагічність смерті могла усвідомлюватися лише на тлі вже усвідомлюваного безсмертя людського роду, яке стало можливим тільки завдяки історії, тобто трагічна самосвідомість була естетичною формою історичної свідомості.
Проте істинний трагізм виникає в ситуації, коли в центрі трагічної колізії— особистість, яка діє вільно. Гегель, у зв'язку з цим, роз'яснює різницю між нещастям і трагедією: прикрі неприємності можуть трапитися з людиною без будь-якого сприяння з її боку, без її провини, просто внаслідок збігу зовнішніх випадковостей, певних обставин (хвороба, втрата багатства, смерть тощо). Справді, трагічного страждання індивіди зазнають тільки внаслідок їхніх особистих дій, спрямованих на обстоювання чогось усім своїм існуванням; це такою самою мірою виправдано, якою сповнено провини.
2. Модель видової специфіки мистецтва: Новий час
Введення в теоретичний ужиток поняття витончені мистецтва визначило подальше поглиблення проблеми видової специфіки мистецтва. Здебільшого дослідники ототожнюють його з концепту-альними розробками Ш. Баттьо та і. канта і, насамперед, фундамен-тальними працями цих дослідників «Витончені мистецтва, зведені до єдиного принципу» та «критика здібності судження».
Термін «виточені мистецтва» в історії естетики офіційно було запроваджено Шарль Баттьо (1713—1780), який об'єднав у такий спосіб ті види мистецтва, що, по-перше, здатні викликати почуття задоволення, по-друге — наслідувати природу. Отже, до категорії «витончених» було віднесено музику, поезію, скульптуру, живопис і танець. поряд із цією групою дослідник виокремлює «прикладні» мистецтва, до яких зараховуються архітектура і красномовність, що завдяки своїм специфічним можливостям здатні поєднувати користь і красу. Отже, структуруючи види мистецтва, Баттьо прагне виділити певні домінантні моменти — питання смаку та краси, що дають йому змогу здійснити відповідну систематизацію. пізніше в естетичній теорії ці проблеми так чи інакше виникатимуть у зв'язку з розглядом феномену видової специфіки мистецтва.Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії розроблену Болонською академією. дж. Віко фактично ігнорує запропоновану нею тріаду «витончених мистецтв», зосереджу-ючи свою увагу на феномені поезії, що має посісти особливе міс-це в контексті цієї структури. З іншого — на теоретичному рівні — дж. Віко виступає як спадкоємець болонців, наполегливо роз-робляючи питання «антиутилітарності» «витончених мистецтв». у позиції науковця переважає культурологічний аспект, що дає дж. Віко можливість показати залежність руху видів мистецтва від динаміки розвитку цивілізації. Відродження і новий час успадковують середньовічну тради-цію, зосереджуючи увагу відповідно на зображальних і «витончених» мистецтвах. і. кант продовжує цю тенденцію, вважаючи за можливе закріпити перше місце за поезією, а друге — за зображальними мисте-цтвами, серед яких перевагу отримує живопис.
