СПІВВІДНОШЕННЯ СВОБОДИ І НЕОБХІДНОСТІ У ТРАГІЧНІЙ КОЛІЗІЇ
Звернувшись до людини, до її моральних і соціальних проблем, мистецтво стимулювало виникнення особливого його виду — драми у двох різновидах: трагедії й комедії, з якими пов'язане становлення ще двох естетичних категорій — трагічного й комічного.
драма — це, передусім, дія. дія героя, особистості, в якій обов'язково є конфлікт, тобто суперечлива ситуація; дія завжди добігає завершення, оскільки має певну мету, нехай навіть фіктивну чи уявну. З досягненням мети або відмовою від її здійснення завер-шується і дія — такі загальні закони драматургії як для трагедії, так і для комедії.
драматичне мистецтво виникло спочатку у формі трагедії, потім з'явилась комедія. нові часи дали нам ще один різновид — драму у
вузькому значенні слова. В комедії, навпаки, конфлікт пов'язаний із суб'єктивністю або зовнішнім випадком, які сприйма-ються помилково як значущі. драма у вузькому значенні слова є чи-мось середнім між трагедією і комедією, має безліч модифікацій.
класичні форми трагічних конфліктів, втілені у творах мисте-цтва, свідчать про дедалі глибше розуміння людством суперечності між свободою людської діяльності й учинків та об'єктивною дійсніс-тю, що протистоїть волі людини.
історично першою формою трагічного конфлікту є конфлікт життя і смерті. Трагічність смерті могла усвідомлюватися лише на тлі вже усвідомлюваного безсмертя людського роду, яке стало мож-ливим тільки завдяки історії, тобто трагічна самосвідомість була ес-тетичною формою історичної свідомості.
проте істинний трагізм виникає в ситуації, коли в центрі тра-гічної колізії— особистість, яка діє вільно. Звичайно, комічне і смішне — не одне й те саме, як і не все смішне — комічне. комічне радше є продуктом розвиненої людської культу-ри, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над своїми повсяк-денними інтересами. Як і трагічне, воно пов'язане зі свободою люди-ни, впевненістю її в безумовній можливості піднестися над собою, над власними інтересами.
Сміх є необхідним елементом комічного, завдяки якому відбува-ється розв'язання самої колізії, а водночас і душевна розрядка гляда-ча, слухача, читача від напруги співпереживання. джерело комічного — це не тільки підміна змісту, значення, а й порушення міри, створен-ня ілюзії. Тому сміх супроводжує викриття нікчемності, що претен-дує на якусь значущість, сміх зміцнює гідність людини.
комічне є різноманітним, має різні ступені і форми вираження, такі, зокрема, як гумор, сатира, сарказм, іронія. усі вони є знаряддям подолання недоліків у людині та соціальних процесах, руйнації хиб-них ілюзій людей про себе, засобом утвердження торжества ідеалу через заперечення старого, віджилого.
2. Модель видової специфіки мистецтва: Відродження
Характерною особливістю теоретичних орієнтирів дослідників доби Відродження є їхній пильний інтерес до феномену зображаль-них мистецтв. Саме тому наукові здобутки цього періоду щодо про-блеми видової специфіки мистецтва насамперед ототожнюються з трактатами «про живопис», «про зодчість» і «про статую». цілісна реконструкція ренесансної моделі видової специфі-ки мистецтва потребує залучення «Трактату про живопис» Леонардо
Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії
да Вінчі, який, з одного боку, є унікальним зразком теоретичного до-слідження цієї проблеми видатним практиком мистецтва, з іншого — заповнює майже сторічний вакуум, що утворився між концепціями А. Б. Альберті і дж. Вазарі. Продуктивність осмислення відповідного аспекту естетичного досвіду доби Відродження передбачає необхідність аналізу теоретичного руху: Л. Б. Альберті -» Леонардо да Вінчі -» дж. Вазарі.
Теоретичні міркування Л. Б. Альберті, висловлені ним на сторінках усіх трьох трактатів, підпорядковані головній меті — осмисленню видової специфіки мистецтва в контексті понятійно-категоріального апарату естетики. Такий підхід, зокрема, дав дослідникові можливість зосередитися на аналізі проблем прекрасного, гармонії та краси.
у трактаті «про живопис» Альберті дійшов важливого висновку про необхідність самовираження митця, превалювання індивідуального начала під час творчого процесу. Значно вищий щабель і доводить продуктивність евристичного по-тенціалубіографізму при аналізі феномену творчої особистості.
Важливе місце в контексті естетичної думки посідає теза Дж. Ва-зарі щодо пошуку перетину еволюції малюнка. Помітним досягненням Дж. Вазарі, що не втрачає своєї актуаль-ності й понині, є коригування поняття ремесло, яке для дослідника є синонімом професіоналізму. Вчений чітко проводить думку про необ-хідність досконалого оволодіння своєю професією — «ремеслом», яке відкриває шлях до художніх проривань в царині мистецтва. Отже, Ва-зарі виступає руйнівником «робітничої традиції» тлумачення поняття ремесло, з яким ототожнювали «механічні види» мистецтва: архітек-туру, скульптуру та живопис. Як відомо, під безпосереднім впливом Дж. Вазарі в Італії розпочався «академічний рух», що остаточно закрі-пив за митцями статус їхньої належності до елітарних верств суспіль-ства. Цей процес зумовлює формування ще однієї тенденції в динаміці руху видової специфіки мистецтва, яка надавала пріоритет «витонче-ним мистецтвам» — bellearti, beauxarts і виконала функцію перехідно-го етапу до нового періоду осмислення видової структури мистецтва.
