Естетичні уявлення доби Середньовіччя.
Спираючись на теоретичний досвід, накопичений на перших етапах свого становлення, естетика продовжувала активно розвиватися у межах загальнофілософського знання і в наступних століттях, посідаючи вагоме місце в динаміці формування європейської та світової культури. В історії розвитку естетики в межах загальнофілософського знання важливе значення мала естетика середньовіччя.Саме в цейскладнийперіодформуєтьсяуявлення про творчийпотенціалновоїрелігії – християнства, про консолідуючу роль нового Бога – Христа. ПоступовохристиянствостаєосновнимелементомсвітоглядусередньовічноїЄвропи.Естетикаранньогосередньовіччяпов'язанапередусім з поглядами АВРЕЛІЯ АВГУСТИНА – одного з перших теоретиківсередньовіччя, якийпройшовскладний шлях формуваннявласноїтеоретичноїпозиції. Естетиказрілого і пізньогосередньовіччя, спираючись на теоретичнірозробкиранньогосередньовіччя, розширила проблематику, звернулаувагу на збагаченнятермінології та категоріально-понятійногоапарату.Вивчаючиестетикусередньовіччя, слідзвернутиувагу і на специфічнийдосвідрозвиткуцієї науки, і на досвідрозвиткумистецтва у кожнійконкретнійкраїніЄвропи, аджеумовиіснуваннякультури. Середньовіччя, зосередившиувагу на таких складнихестетичних проблемах, як специфікакраси і прекрасного, видимистецтва, співвідношеннячуттєвого й духовного в мистецтві, стало помітноювіхою у становленніестетичної науки.
2. Модель видової специфіки мистецтва: Середньовіччя
добусередньовіччяосмисленняпроблемивидівмистецтвавід-бувалося доволі своєрідно. Формально воно не припинялося, протенабулоспецифічного характеру, щозумовиловиникненнядвохпо-казовихтенденцій. З одного боку — цечіткеорієнтування на принцип «видовоїлокалізації», докладнийаналізтворів конкретного виду мис-тецтва. Зазначенийпроцес особливо потужновиявляє себе у візантій-ськійестетиці й зумовлюєпояву так званого екфрасиса — докладного опису і дослідженнятворів, насамперед, зображальногомистецтва. Особливу увагу філософів середньовіччя привертають «механічні мистецтва», інтерес до яких помітно активізується у XII ст. і спричи-нює прагнення дослідників до їх максимального кількісного збільшення. За тих часів проблема видів мистецтва поставала радше на констатуючому, а не на теоретичному рівні. Але, принаймні, дві моделі видової специфіки мистецтва середньовіччя потребують особливої уваги.
перша з них пов'язана з естетичними поглядами Августина Аврелія, в яких ця проблема, хоч безпосередньо й не поставала, проте оригінально виявилася на опосередкованому рівні — у контексті наріжних концептуальних міркувань дослідника. Августин тлумачить красу як гармонію та порядок, що досягаються завдяки числовій системі. Їх мистецьким еквівалентом, на думку філософа, стають два види — архітектура і музика. Августин застосовує принцип «еквівалентного підходу», що дозволяє йому вважати виявом духовного начала архітектуру й музику, тоді як втіленням почуттєвого — скульптуру та живопис. Проте в контексті естетичних розвідок Августина звернення до аналізу одного виду мистецтва відбувається безпосередньо. Оперуючи визначенням «видовищні мистецтва», філософ виокремлює серед них театр, який вважає втіленням розпусти й аморалізму. Чи не найдовершенішою моделлю естетичного аналізу видової специфіки мистецтва можна вважати концепцію французького філософа ГугоСен-Вікторського (1096—1141), яка фактично подолала небезпеку виникнення теоретичного вакууму в осмисленні цієї про-блеми в зазначений період.
Види мистецтва «Вільні»,«Механічні», Театрика, слово, музика , архітектура, драма ,літургія , містерія.
