Естетичні уявлення доби Відродження.
Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження. В естетиціВідродженнянаголошується на ролілюдини як у реальному житті, так і в мистецтві. Значнопоширюється проблематика науки, відбувається активна взаємодіяестетичного і мистецтвознавчогопідходів до дійсності, мистецтва, звертаєувагузацікавленеставлення, наприклад, Леонардо даВінчі до проблемикольору, перспективи, законівпросторового
Зображення. СпецифікаестетикиВідродженняполягає і в тому, щосаме у цей час відбуваєтьсяпоступовийрозподілестетики й теоріїмистецтва. Лише необхідністьглибокогозв'язкуміжнауковимизнаннями і мистецькою практикою сприймаласяпредставникамиВідродження як шлях до істинного, об'єктивноговідбиттядійсностімистецтвом. Такерозуміннязв'язку
науковогознання та мистецтванайбільшчітковисловлене Леонардо да Вінчі. Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню думку, краса, прекрасне, ідеал є свідченням естетичної наповненості реального світу, природи, людини.Оцінюючи естетику доби Відродження, слід враховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. Ьита-пия – людський, людяний) – головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї доби.
2. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: АНТИЧНІСТЬ
В історії естетичної думки проблема видів мистецтва посідає особ ливе місце. Вона бере свій початок від доби античності, про-тягом якої було розроблено кілька показових моделей.
Відповідні корективи щодо видової специфіки мистецтва було внесено й демокрітом, який зосередив увагу передусім на особливо-му місці музики. крім визнання її особливої ролі у процесі вихован-ня особистості демокріт висуває ідею «суспільного статусу» музики, вважаючи її еквівалентом розкоші. Згодом цей орієнтир набув роз-витку та удосконалення в моделі видової специфіки мистецтва, за-пропонованій Сократом.
принцип, покладений в основу концепції античного філософа, ґрунтувався на ідеї утилітарності мистецтва і зумовив виокремлення двох видів мистецтва, які можуть вважатися еквівалентами понять корисне і прекрасне. Мистецьким втіленням корисного, за Сократом, є архітектура, що потребує коментування позиції філософа, оскіль-ки не можна не враховувати, що в умовах античності утилітарний чинник сприймався під іншим кутом зору порівняно з доісторичним періодом.
Антична доба — особливий етап в історії цивілізації, який зумо-вив значний інтелектуальний розвиток, зокрема здатність людини до осягнення смисложиттєвих проблем, що потребувало оперування системою антиномічних понять. Трансформація, яка відбувалася на рівні світосприймання, певною мірою зумовила причину «діалогічної методології» Сократа. Це відповідним чином позначилося на деяких концептуальних положеннях його філософії, зокрема на запропонованій ним моделі видової специфіки мистецтва.
Отже, тільки після того, як буде реалізована корисна функція, що її виконує архітектура, на думку Сократа, настає черга надлишковості й розкоші — «прекрасного», мистецьким еквівалентом якого є му-зика.
не викликає сумніву, що музичне мистецтво позбавлене утилітарного начала і в цьому плані є альтернативою архітектурі. Однак у період, коли Сократ здійснював свої концептуальні узагальнення, у давній Греції значного розвитку набувають також інші види мисте-цтва, що позбавлені чинника утилітарності, а отже, не є «корисними», — поезія, скульптура, театр.
