Погляди на прекрасне у платона і арістотеля.
Естетичне вчення Платона представлено в таких його творах, як Бенкет, Фетр, Іон, Гіппій Більший, Держава та ін. Важливим моментом платонівської естетики є осягнення прекрасного. Краса в його розумінні - це особливого виду духовна сутність, ідея. Абсолютна, надчуттєва ідея прекрасного перебуває поза часом, простору, поза змінами. Оскільки прекрасне - ідея, і воно не може бути осягнено почуттям. Прекрасне осягається за допомогою розуму.
Особливість прекрасного в Платона складається й у тім, що воно винесено за межі мистецтва. Мистецтво, з його погляду , є наслідування світу чуттєвих речей, а не щирому світу ідей. Оскільки реальні речі самі є копіями ідей, то мистецтво, наслідувати чуттєвому світу, являє собою копію копій, тінь тіней. Платон доводив слабкість і недосконалість мистецтва на шляху до прекрасного.
Аристотель зробив значний внесок у розвиток естетики, він створив найбільший естетичний трактат - «Поетика». Його естетичні погляди сформували три основні категорії - мімезис, прекрасне і трагічне. У свою чергу, естетично категорії Аристотеля стали першою важливою віхою в історії естетичного вчення, першою структурованою системою естетичних понять, виряджали естетичне в природі, житті та мистецтві. У них відбився досвід художньої творчості еллінів, досвід їх практичної діяльності і розвитку естетичних почуттів.
На думку Аристотеля прекрасне є те, що, будучи цінним саме по собі, разом з тим приємне для нас. Найбільш значними і суттєвими ознаками прекрасного він вважає «величину» і «порядок». Для нього прекрасне полягає не в ідеях і не в абстрактних кількісних відносинах, а в самих реальні речі. Аристотель вважає, що прекрасне - об'єктивне.
2. Практика естетичного виховання періоду Київської Русі
Витоки естетичної думки в Україні відносяться до періоду Київської Русі. У Київській Русі естетичне мислення розвивається на підгрунті язичниць кого світогляду — давньослов’янської релігії і міфології. Ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах. З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, завдяки чому Русь прилучилася до античної культури і науки, зблизилася з багатьма країнами Європи. За тогочасними світоглядними уявленнями матеріальний світ - лише знак, символ божественного світу. Через матеріальне, середньовічний символ передавав сутність ідеального. Так, текст Священного Писання тлумачився не як історична хроніка, тут кожна подія була зразком моральної поведінки і водночас несла з собою приховану сакральну істину. Долучитись до істини можливо було лише шляхом любові, споглядання божества в собі та оточуючих люди-1 ну образах, символах і знаках.Тому велике значення в перші сторіччя утвердження християнства в Київський Русі (X - XII ст.) надавалось вихованню "нової" людини - християнина. Храми, мозаїки, фрески, ікони, літературна творчість допомагали виконувати це завдання. Вони очищали від скверни наставляли на шлях порятунку (катарсична функція). Разом з тим твори мистецтва були розраховані на певну естетичну дію на людину. При цьому категорії моральні та естетичні як правило ототожнювались: добро з красою та світлом; зло з потворним та темним. Велику роль у формуванні естетичної думки Київської Русі відіграли праці Іоанна Дамаскіна ("Діалектика"), Іоанна Екзарха Болгарського ("Шестоднев"), Пилипа Пустинника ("Діоптра"), в Ізборниках 1073 і 1076 рр. тощо.
