15;)

1.Структура естетичної свідомості. Формування естетичного почуття людини.

Естетична свідомість — продукт значного історичного розвитку суспільства, вона існує як форма суспільної свідомості, що відтворює рівень естетичного освоєння світу. Існує вона також і як особиста, індивідуальна характеристика окремої людини.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особистості, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшла мова у попередньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, структура якої досить складна. Певною мірою вона є дітищем, а отже, подобою головних історичних чинників її творення. Розглянемо найсуттєвіші елементи естетичної свідомості, а саме: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Що ж до мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі. Отже, зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають есте­тичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні пере­живання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати естетичне враження.

Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — збли­жують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань.

Естетичні почуття не дані людині від народження, а форму­ються у перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природ­них Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшо­го життя серед людей; період формування естетичних та, вза­галі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втра­чений.

         Естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усві­домлення світу.

         Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктив­ної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідно­шенні з уявленнями людини про красу.

2. . УМОВНІСТЬ І ЗНАКОВІСТЬ В ХУДОЖНЬОМУ ОБРАЗІ.

На художній образ покладено функцію узагальнення явищ, наближення зображуваного світу до реально існуючої його предметності в конкретно-чуттєвих формах. У ньому знаходять своє примирення одиничне, окреме, типове, звершується та надзвичайно важлива метаморфоза, без якої мистецтво як художнє зображення існувати не може. Йдеться про естетичне й художнє перетворення на умовність реально даного в об'єктивній дійсності та свідомості митця. Умовність покладено в основу мистецтва, оскільки не міг би відбутися самий факт відображення дійсності, яким передбачено відторгнення реально або уявно існуючих явищ і речей засобом їх зображального відтворення, а не ототожнення з прототипом. Умовність у мистецтві припустима лише до певної межі, вона — антиномічна, бо за кожним умовним передбачається обов'язковий елемент безумовного. і за масштабами, і за генетичною своєю еволюцією, і за формами вияву умовність, з участю якої створюється художній образ як властивість мистецтва і як його поняття, є полісемантичною. Художня умовність у її загальноприйнятому значенні втрачається тільки-но входить у реальний світ буття: в різних ритуальних діях, вираженні свого ставлення до актуальних подій, у праці, прикрашанні архітектурно-предметного середовища з релаксаційною чи терапевтичною метою. Це не можна кваліфікувати як відхід від 183Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак справжнього призначення мистецтва — обов'язково бути символом гри й умовності. дистанція між самим реальним життям, інтересами й переживаннями в ньому щодо художньої умовності може збільшуватись або зменшуватись залежно від видової специфіки твору, а також від історичних традицій культури.XX ст. багате на експерименти у сфері художньої культури, охоплює крайні позиції: з одного боку, доведення до абсолюту умовності форм, з іншого, — ототожнення з річчю, дизайном, не кажучи вже про такі його напрями, як поп-арт, хепенінг, перформізм, які фактично відчахнули одну з найплодючіших гілок традиції мистецтва — його зображальну умовність.