Форми прояву естетичної культури. Роль художнього виховання в соціокультурному відтворенні особистості

Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Е к-а містить у собі такі компоненти: естетичні сприймання - здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття; естетичні почуття - емоційні стани, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва; естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях; естетичні смаки -здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів; естетичні ідеали - соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві; художні уміння, здібності в галузі мистецтва .Естетична культура формується в процесі художньо-естетичного виховання, є його метою Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні

. принцип антиномічності йструктура художнього образу

поняття структура, як і принцип антиномічності художнього об-разу, широке і охоплює різні за масштабом і формою підструктури в межах загалом художньої картини світу чи доби. Так само вирізня-ється і структура окремого образу. проте в обох випадках поняття структури означатиме уявлення про органічну цілісність частин і ці-лого, де кожний елемент настільки ж художньо виразний, наскільки належить усій архітектонічності загального художнього процесу й буття окремого твору в його видовій і жанровій визначеності. Хоч би якими були мікроструктури образу, вони входять до більш загальної «всеєдності», чи універсуму, художньо-естетичного буття в динаміці часу й простору.Структура образу також не може складатися з механічно стулених елементів, інакше в нього не зможе вселитися живий дух (духовність), який, у свою чергу, належить до гравітаційних сил культури «як мета-фори буття», в орбіту якого входять як вершини творіння людського генія, так і маргіналії «пограниччя» мистецтва і немистецтва.Структуру художнього образу доцільно розглядати як своєрідну «тріаду», до якої належать нерозривні його елементи: образ-задум, образ-знак, образ-сприймання. усі ці складові становлять образ-процес, в якому один елемент переходить в інший. навіть фрагмен-тарно в «ескізній» уяві митця, ще не об'єктивований у зовнішню цілісність, він залишається інваріантним власній сутності, оскіль-ки зміст виражено в ньому не у вербально-абстрактній формі, а як живу клітину чуттєвої безпосередності, згусток потенційної інтенції, духов ної енергії та асоціативності