Естетична діяльність і мистецтво
Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.
Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, шо обумовили появу мистецтва та його розвиток. В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким чином.
По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв'язків та суспільних уявлень. При цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересо-ваного задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.
По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні історичні форми поділу праці — це, власне, поділ у сфері матеріального виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.
Поділ праці на фізичну і духовну значною мірою обумовлювався появою нової соціально-економічної ситуації: виникли приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатація людини людиною, класова диференціація суспільства.
По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної і естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Разом з тим такий підхід до історії мистецтва надає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення і розвитку історичних форм мистецтва з точки зору як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.
По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. Історія мистецтва дає нам приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї надбудови в соціальному розвитку.
По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.
Разом з тим сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоч світ мистецтва, його види і жанри, стилі і художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає в творчості. Саме вона, творчість, визначає і процес творення мистецтва, і процес його сприйняття.
Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування і розвитку людської особистості. Але для цього суспільство мусить бути зацікавленим саме у такому його використанні, а не тільки для розваг або маніпулювання суспільною свідомістю. Адже справжній масштаб величі мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає силою реальною. А такою силою воно є лише в діяльності особи, суспільства, що створюють гармонію світу і людини, природи і культури.
38 ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА ПОНЯТЬ: МІМЕЗИС – ВІДОБРАЖЕННЯ - ВИРАЖЕННЯ
Найчастіше суб*єктивне мислиться як суб*єктивно-ідеалістичне (традиція Берклі), що по суті скасовує реальне як таке, а отже і повнокровне суб*єктивне, котре існує лише поряд і на противагу об*єктивному, хоча й по-своєму приломлює у собі ідеальний абсолют, не збігаючись з ним цілком. З іншого боку, суб*єктивне нерідко тлумачать як приципово адекватну копію реального, лише “забарвлену” індивідуальною емоцією та відчуттям. Проте “суть справи” саме втому, що суб*єктивне не співпадає з об*єктивним, однак, за діалектикою межі, містить об*єтивне і у собі. Таким чином виходить, що суб*єктивне реалізується лише на противагу об*єктивному, певною мірою відзеркалюючи його у собі, та ідеальному, водночас суб*єктивно переломлюючи його. Інакше кажучи, суб*єктивне органічно синтезує, по-філософськи знімає суперечність б*єктивного і ідеального.
Втім, реальна істина та ідеал природньо тяжіють до цілісності, одночасно, суб*єктивне ж як таке з суперечностей, які зростаючи та поглиблюючись, за невмолимою діалектикою зрештою трансформують та конденсують його або в об*єктивне або в ідеальне. Так суб*єктивне знімаючи у собі суперечність об*єктивного та ідеального, саме необхідно еволюціонує в одне із них. Проте ще з Платонових часів філософи ототожнювали суб*єктивізм з агностицизмом, відмлвляючи їм в устремлінні до істини. Англієць Герксллі 1869 року переконливо розмежував ці філософські напрямки, а самі прихильники суб*єктивізму, починаючи з Секста Емпірика, не раз підкреслювали, що не істину вони відкривають, а спростовують Догму, виявляючи її суперечності, які підштовхують дослідника до нових і нових пошуків. Суб*єктивізм за Гегелем можна знайти в будь-якій більш-менш значній філософії, діалекиці, яку однак суб*єктивізм не завжди завершує, проте він становить й одвічний, іманентний тип людського мислення, відомий в історії філософії як пірронізм та неопірронізм. ср19 Найчастіше цей тип мислення “оживає” на зламі епох, коли одна догма одживає своє, а інша ще не народилася. Звідси його синтезуюча і суперечлива природа і характер.
В естетиці та психології суб*єктивізм найповніше проявляється в душевній, сенсуалістичній царині. Фрейд, Тічінер й багато інших психологів – вважали, що почутя самі по собі існують лише “теоретично”, практично ж ми тому і відчуваємо, що усвідомлюємо наші чуття.ср19 Отже наче лейбніціанська монада, складає насичений образ (відчуття, думка, враження,уявлення, емоції), що певною мірою відзеркалює реальне, хоча й суб*єктивно не співпадає з ним; відбиває духовн, але й індивідуально не тотожнє йому. Сенсуалістичний, суб*єктивний тип творчості у взаємодії з міметичним (об*єктивним) та індивідуальним (ідеалістичним) спричиняє тріадичну діалектику художньої еволюції. Так, мімесиз як вказує вже сам термін, базується на органічній суперечності “точної копії” природи та її “імітації”, зняти яку може лише сенсуалістична естетика, що суб*єктивно вбирає в себе реальне. В свою чергу сенсуалістичне мистецтво озвивається від “враження реальності” до “враження серця ”, що, погливлюючись у своїх суперечностях, трансформується у символ, ідеал, тобто ідеальний тип творчості.Ідеал щоб існувати мусить втілюватися у чуттєво-реальному, конкретному образі, створюючи суперечливість ідеального-реального, подальший розвиток якої знімається суб*єктивізмом, що природньо переростає або в об*єктивне, або в ідеальне. Природа сенсуалістично-суб*єктиврого типу творчрсті обумовлює його закономірне проявлення на зламі епох, колиреалістичний тип мислення поступається через сенсуалістичний, романтичному або навпаки.
