№ 3
3. Естетика в системі між предметних зв’язків
Проблема місця, ролі і специфіки естетики у структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історію. Взаємозв'язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від. світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Така залежність простежувалася не тільки у тих теоретиків, які йшли до естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (Платон, Аристотель, Кант, Гегель), а й у тих, хто розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо да Вінчі, Буало, Лессінг).
Склавшись як частина філософії, естетика через ідею калокагатії активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу в умовах сучасного етапу розвитку естетичної науки — далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики. Своєрідним аспектом взаємодії естетики й етики є і аналіз структури естетичного почуття, яке формується на органічній єдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Формування зовнішніх почуттів — зору, слуху, дотику — це результат тривалої біологічної еволюції світу. Внутрішні почуття (любов, ненависть, дружба, колективізм) —це почуття морально-етичні, що є свідченням певного рівня олюдненості і культури. Естетичне почуття, як складний сплав зовнішніх і внутрішніх, несе в собі морально-етичне навантаження.
Особливу роль етика відіграє при аналізі художньої діяльності, мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва, естетичної діяльності взагалі та у дану історичну епоху зокрема. З урахуванням цього доцільно ставити і розглядати питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості.
Професійна етика і норми професійних ділових взаємин є традиційною складовою частиною етичної науки. Щоправда, наголос при цьому робиться, як правило, на професіях лікаря, педагога, юриста.. Складний, суперечливий процес розвитку мистецтва в різні історичні періоди, художнє обслуговування митцями реакційних ідеологій, участь конкретних мистецьких напрямів у художньому обгрунтуванні чи то насильства, чи релігійної нетерпимості, моральної вседозволеності нагальною роблять проблему професійної етики митця.
Обов'язковим є і розгляд взаємодії естетики з мистецтвознавством — сукупністю наук, які досліджують соціально-естетичну сутність мистецтва, його походження, закономірності розвитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва, природу художньої творчості, місце мистецтва в духовному житті суспільства. Сучасне мистецтвознавство акцентує увагу на дослідженні мистецтва в контексті духовної культури. Складна структура мистецтвознавства характеризується комплексністю, яка об'єднує його загальне і часткове. Як система знань про окремі види мистецтва, воно поділяється на літературознавство, театрознавство, кінознавство тощо. Кожна з цих сфер знання має відносно самостійний характер, та водночас входить як складова частина до загальної структури.
Отже, в сучасних умовах, як і раніше, тривають спроби поглибити і узагальнити межі предмета естетичної науки. Це пов'язано з динамікою естетики, з властивим їй постійним збагаченням предмета, зі значними внутрішніми творчими потенціями, лише частину яких «схоплено> й усвідомлено в минулому.
Слід підкреслити, що кінець XX ст. активізував теоретичні розробки щодо більш адекватного розуміння обсягу предмета і завдань науки. Найбільш плідною точкою зору є, на нашу думку, визначення предмета естетики через поняття гармонія і розуміння цієї науки як науки про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини, людини і суспільства, людини і природи. Цікавим є і визначення естетики як науки про вільний, самодіяльний вияв людських сил і здібностей у будь-якій досконалій професійній діяльності.
33. ВІДОБРАЖАЛЬНО-ВИРАЖАЛЬНА ПРИРОДАМИСТЕЦТВА
Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва єйого відображальна сутність. Мистецтво — реальний світ буття, частиною якого стає сама об'єктивована художня свідомість людства. Вцій двоїстості мистецтва приховано чимало труднощів щодо виявлення його сутнісних основ. Відображення в широкому розумінні означає відношення художності до її первинних начал. Нагадаймо, щовідображення властиве матерії в будь-якій її формі. У відображенніобов'язково за відповідним законом фіксується процес взаємодії відображуваного об'єкта і його «відбитка». У філософії йдеться такожпро «вторинність відбитка» щодо предмета відображення, залежністьйого від самої природи відображальної системи.
Мистецтво — одна з універсальних форм відображення, вираження, оцінювання чи пізнання явища, а не його власне буття. Завсієї очевидності відтворювальних ознак мистецтва постає ціла низка теоретичнихпитань не тільки суто естетичного, а й світоглядного,сутнісно-гносеологічного змісту, адже процес цей далекий від спрощеного копіювання й автоматизму.З давніх часів помічено, що існує дистанційність і водночас поєднаність між художньою картиною мімезисуі реальним світом явищ та речей. У так званому традиційному мистецтвіпервісного суспільства ритуал, що ніс у собі однаковою мірою естетичне і практичне наповнення, нерідко зрощувався у своєрідному синкретизмі з реальними культовими діями. Про подібність зображення ісамої реальності створено міфи й легенди.
У кожній з наступних епох (Середньовіччя, Ренесанс, Новий час,XX ст.) по-своєму тлумачилася ця антиномічність. І завжди порушувалися питання про міру наслідування живої природи, ізоморфізм,іконічнісгь, подібність або ж відмінність, пізнаваність чи непізнаваність. Амплітуда між зображуваними світами була настільки широкою, що вони взаємовиключалися через уподібнення мистецтва реальному світові буття або вихід його з будь-яких міметичних систему світ суб'єктивних фантазій, абстрактного формотворення.
Зупинімося докладніше на змістові і внутрішній структурі поняття відображення засобом мистецтва (художнього відображення).(Про обов'язковий світ естетичної духовності, що народжується внаслідок взаємодії мистецтва і предметної дійсності, йтиметься далі.)Розгляньмо деякі особливості тотожностей у змістовній характеристиці категорії відображення, до якої можуть бути віднесені такожінші поняття з властивою їм специфікою — мімезис та вираження.Складається досить непроста структура зі спільною ідеєю: у кожномуз передбачуваних випадків (зображення — мімезис — вираження) маєбути наявний першоелемент, точніше — прообраз. Ці три грані єдиного процесу мають спільну основу, хоч і з певними відтворювальними відмінностями.
Міметичність у мистецтві бере за зразок в узагальненому розумінні природу, яку воно наслідує, або саму ідею цієї природи (концепція Платона); за судженням Леонардо да Вінчі, мистецтво є дзеркалом природи.
У понятті вираження увага більшою мірою зосереджується насуб'єктивному оцінюванні митця й ставленні до зображуваного. Івоно не обмежується лише виражальною сферою переживання, щовластиве окремим видам мистецтва (музика, лірична поезія). Без вираження ідеї і сенсу факт зображення залишався б пасивною копією,яка є німою, нічого не промовляє, не є засобом естетичної інформаціїта спілкування.
Зображення має різні підтексти, зокрема ті самі наслідування йвираження. Водночас воно не обов'язково залежить від прообразузображуваного, тобто реально існуючого. Залишаючись далеким відправдоподібності зі звичними для повсякденної свідомості предметами, репрезентації первообразу, зображення — це також образотворення нової реальності. І якщо перед нами сам у собі сущий обрисформи, то й тут маємо саме форму зображення, а не річ в її чуттєвійконкретності. Але в мистецтві розбіжність між міметичністю і відображенням не може залишатись абсолютною. Мистецтво утвердилосебе і реалізувало потенціал у синтезі наслідування, вираження тазображення завдяки генію, таланту й високій майстерності, в умінніуявний чи то реальний предмет, даний у відчуттях і переживаннях,перевести в інший — онтологічний статус буття.
У відображенні виявляється не просто ліричне захоплення поетакрасою довкілля, а вбачається суперництво з природою в її довершеності та владою. Саме у зображуваності — сутнісна основа його феномена.
Мистецтво як символ ідеальної зверхності і свободи надає бажаному обрис реальності і повторюваності. Це не просто гра в наслідування. Тут зібрано те, чого не можна досягти в жодній із ситуацій життєвих прообразів поведінки людини.
Категорія відображення еволюціонувала, розширився й збагативсяїї зміст. Мистецтво, не обмежуючи себе функцією бути подібним довидимого світу, творить естетично впорядковану іншу реальність,залишаючи за собою обов’язковість чуттєвості художньої мови,інтелект пам’яті, образно-асоціативну метафоричність.
