№ 2
2. Естетика в системі філолсофського і гуманітарного знання.
Естетику було також приєдна но до предмета філософії, а отже, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання. Взаємозв'язок естетики і філософії
полягає в тому, що теоретичні принципи й науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму.
Така залежність простежувалася не лише у теоретиків, які йшли до
естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (платон, Арістотель, кант, Гегель), а й у тих, хто
розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо
да Вінчі, Буало, Лессінг).У боротьбі різних філософських течій, напрямів, шкіл відбува-лося формування предмета естетики, її основних категорій і понять.
Склавшись як частина філософії, естетика через ідею калокагатії
активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу на сучасному етапі розвитку естетичної науки — далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики. Обидві ці науки спрямовані на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого
потенціалу. Безперечно, що на порубіжжі XX—XXI ст. ці науки втра -чають антропоцентричні тенденції щодо розуміння ролі і значення
реальної людини в цивілізаційних процесах. Однак що глибшим стає
знання людини, то доцільнішим є пошук шляхів її гуманізації.
32. ІНТЕНЦІЯ ЛЮДСЬКОГО ЯК ПРЕДМЕТ ІЕСТЕТИЧНА ПРИТАМАННІСТЬ МИСТЕЦТВА
Поняття інтенція (від лат. intentio — прагнення, спрямованість)у філософських тлумаченнях означає предметну спрямованість переживань свідомості, первинне смислоутворювальне устремліннясвідомості до світу, предметну інтерпретацію відношень. Це поняття, запозичене Ф. Брентано з середньовічної схоластики і фундаментально осмислене його учнем Е. Гуссерлем, набуло поширенняу феноменологічних ученнях та близьких до нього екзистенціалізмі(Ж.-П. Сартр) й неотомізмі (Ж. Марітен). В екзистенціоналізмі інтенція виражає постійну напруженість між світом і «людською реальністю», взаємністю й незвідністю їх.
В узагальненому значенні як одне з фундаментальних понять естетики інтенція дає змогу вийти на рівень специфічного зв’язку між світом природи (предметів,явищ, процесів) і світом людини. Посередником між ними і взаємодійною ланкою є інша реальна модель — мистецтво.
Естетична поведінка людини кодифікується в утворенихнею шарах культури. А саме мистецтво — це не відчужений холодний знак (хоча він може бути властивий індиферентній конструкціїчи абстрактним теоріям), його предмет скроплений «живою водою»людської інтенції.
Міркування Августина надзвичайно важливі, якщо перенестиїх на розуміння здатності мистецтва до людської інтенції як живоїпам'яті у ширшому її розумінні (на зразок того, як це тлумачитьсясучасною аналітичною психологією про архетипи «колективного неусвідомленого»). У мистецтві наявний не лише дух пам'яті в її загальнокультурному значенні і тій контрастності, про яку говорив Августин, що, власне, знімає чуттєвий емпіризм, а саме мистецтво робитьестетично інтенційним і знаковим, а й інший вирішальний чинник —особистість митця, інтенція мистецтва в його вияві людського таланту й генія.
Про інтенцію людського в мистецтві потрібно говорити і в ширшому значенні. В літературі з естетики предметом мистецтва береться, здебільшого, людина, іншими словами — людина в її відношенняхзі світом. Певною мірою це так, оскільки й саме мистецтво в його всебічному розумінні є витвором людського таланту й розуму.
