в період Реставрації та Липневої монархії у впертій боротьбі з догматизмом і абстрактним раціоналізмом пізнього академічного класицизму. Висловлюючи протест проти гноблення і реакції, багато представників французького романтизму прямо чи опосередковано виявилися пов'язаними з соціальними рухами 1-ї половини 19 ст. і нерідко піднімалися до справжньої революційності, що і визначило дієвий, публіцистичний характер романтизму у Франції. Французькі художники реформують живописно-виражальні засоби: динамізують композицію, об'єднуючи форми бурхливим рухом, використовують яскравий насичений колорит, заснований на контрастах світла і тіні, теплих і холодних тонів, вдаються до блискучою і легкою, нерідко узагальненої манері письма. У творчості засновника романтичної школи Т. Жеріко, ще зберігало тяжіння до узагальнено-героїчних классицистическим образам, вперше у французькому мистецтві виражені протест проти навколишньої дійсності і бажання відгукнутися на виняткові події сучасності, які в його творах втілюють трагічну долю сучасної Франції. У 1820-х рр.. визнаним главою романтичної школи став Е. Делакруа. Відчуття причетності до великих історичних подій, що змінює обличчя світу, звернення до кульмінаційним, драматично гострим темами породили пафос і драматичний розпал його кращих творів. У портреті головним для романтиків стало виявлення яскравих характерів, напруги духовного життя, скороминущого руху людських почуттів; в пейзажі - замилування міццю природи, одухотвореною стихією світобудови. Для графіки французького романтизму показово створення нових, масових форм в літографії і книжкової ксилографії (Н. Т. Шарле, А. Деверо, Ж. жигу, пізніше Гранвіль, Г. Доре). Романтичні тенденції властиві й творчості найбільшого графіка О. Дом'є, але особливо сильно вони проявилися в його живопису. Майстри романтичної скульптури (П. Ж. Давид д'Анже, А. Л. Барі, Ф. Рюд) від суворо тектонічних композицій перейшли до вільному трактуванні форм, від бесстрастности і спокійного величі класицистичної пластики - до бурхливого руху.
Романтизм знайшов відображення і в пейзажному живописі, передає особливий настрій, натхнення від споглядання рідної природи. Це перш за все характерно для англійського мистецтва, яскравими представниками якого були Дж.Констебль, Дж.Тернера, Р. Бенінгтон.
