Методика підготовки та проведення лекції у ВШ.

Лекції, методика їх підготовки і проведення

       Серед різноманітних форм навчальної роботи у вищому навчальному закладі важливе місце належить лекції.

Навчальна лекція (лат. lectio - читання) - логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності на­очністю та демонструванням дослідів.

       Вона тісно пов'язана з усіма іншими формами організа­ції навчально-виховної роботи — семінарськими, практич­ними і лабораторними заняттями. У цьому розумінні ка­жуть про лекційно-семінарську систему навчання.

       Функції лекції. Будучи формою навчання у вищій шко­лі, лекція виконує певні функції (А. Алексюк, 3. Курлянд):

-  інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);

-  орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались; спи­сок рекомендованої до лекції літератури);

- пояснювальна,  роз'яснювальна (передбачає роз­криття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачен­ня кожного слова, що належать до структури визначення);

-  перекопувальна (полягає у використанні аргумента­ції, логічної доказовості, на основі чого усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у сту­дентів наукових поглядів і переконань);

- систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);

-  стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);

-  виховна і розвивальна (передбачає  оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, роз­виток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнаваль­них здібностей).

       Лекції повинні відповідати таким вимогам: мораль­ність змісту лекції і викладача; науковість, інформаційність, доказовість і аргументованість, емоційність викладу інформації; активізація мислення слухачів через запитан­ня для роздумів; чітка структура і логіка розкриття інфор­мації; методичне оброблення, тобто виведення головних думок і положень, висновків, повторення їх в різних фор­мулюваннях; виклад доступною і зрозумілою мовою; вико­ристання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.

       Лектор зобов'язаний вміти правильно визначати нас­трій аудиторії, рівень дохідливості змісту лекції і рівень його засвоєння не лише за явно вираженою зовнішньою ре­акцією, а й за малопомітними ознаками поведінки аудито­рії. За усмішкою, кивком голови, запитальним поглядом, зміною пози викладач повинен оцінити стан партнера по взаємодії і за необхідності одразу внести необхідні корек­тиви в намічений план лекції.

       Цінність лекції полягає в тому, що у її процесі студент має змогу засвоїти значно більше інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції формуються погляди й переконання студентів, уміння критично оціню­вати здобуту інформацію. Лекція сприяє також встанов­ленню прямого контакту між викладачем і студентами, своєчасному інформуванню студентів про новітні наукові досягнення тощо.

       Однак не слід переоцінювати роль лекції у навчально­му процесі. Вона має певні недоліки: привчає студентів до пасивного, некритичного сприймання навчального матері­алу; частина слухачів, не аналізуючи і не усвідомлюючи викладену педагогом інформацію, механічно записує її; відвідування лекцій привчає студентів до школярства і гальмує бажання самостійно працювати та ін.

       З приходом студентів у навчальний заклад їх необхідно переконати в тому, що лекції бажано відвідувати, оскіль­ки навіть найкращий посібник чи підручник містить за­гальний матеріал навчальної програми. Він позбавлений оперативних, найновіших знань, бо тривалий час його ру­копис перебував у редакційній роботі.

       На лекції розглядаються найгостріші проблемні і вуз­лові питання, висвітлюються шляхи розв'язання проблем сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчаль­ної програми. Студент у процесі лекції може отримати від­повідь на будь-яке запитання, що дасть йому змогу повно­цінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

       Лекція вимагає від студента зосередженості уваги на науковій інформації, яку подає викладач. Тільки в такому разі він свідомо засвоюватиме навчальний матеріал, вияв­лятиме зацікавленість до різних наукових питань.

       Критичне осмислення пропонованого в перебігу лекції матеріалу, активна пізнавальна діяльність можливі за умови елементарної підготовки до неї, яка передбачає оз­найомлення з темою лекції і її планом, з основним змістом теми за коротким навчальним посібником, повторення змісту попередньої теми тощо. Щоб спрямувати таку робо­ту студентів, викладачеві слід вже на вступній лекції орі­єнтувати аудиторію на уважне ознайомлення з програмою і основними навчальними посібниками, а згодом, в проце­сі читання кожної лекції, пропонувати слухачам тему і план наступної лекції та літературу до неї.

       Види лекцій. Лекції класифікують за кількома крите­ріями.

       1. За дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні, настановчі, оглядові, заключні (А. Алексюк, Т. Галушко, 3. Курлянд).

       Вступна лекція зорієнтована на те, щоб дати студен­там загальне уявлення про завдання і зміст усієї навчаль­ної дисципліни, розкрити її структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взає­мозв'язок з іншими дисциплінами, а також сприяти заці­кавленості предметом. На такій лекції важливо розкрити значення дисципліни у фаховій підготовці спеціаліста, її зв'язок з іншими навчальними дисциплінами. Окрім то­го, вступна лекція повинна орієнтувати студентів на те, як слід слухати лекції, як їх конспектувати, як працю­вати над першоджерелами, які теми курсу вивчати са­мостійно. Зміст настанов викладача визначається тим, на якому курсі читається ця лекція.

       Настановчу лекцію використовують для студентів за­очної форми навчання. На такій лекції, окрім розкриття предмета навчального курсу, методів його дослідження, визначення основних проблем курсу, його особливостей і труднощів, роблять детальний огляд наявних підручників та навчальних посібників, дають методичні поради студен­там, як самостійно працювати над курсом.

       Тематична лекція передбачає розкриття певної теми навчальної програми дисципліни.

       Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час ви­робничої практики. Головне її завдання полягає в забезпе­ченні належного взаємозв'язку і наступності між теоре­тичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядові лекції читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам — перед вступними іспитами, студентам-заочникам.

       У завершальній лекції підбивають підсумки вивченого матеріалу з предмета шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням такої лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого вивчення предмета, визначення методів са­мостійної роботи в певній галузі.

       2. За способом викладу навчального матеріалу виок­ремлюють такі види лекції: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції, або лекції-дискусії, лекції із зазда­легідь запланованими помилками, лекції-прес-конференції  
(А. Алексюк).

       Проблемна лекція належить до активних методів на­вчання. На відміну від інформаційної лекції, на якій сту­денти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подається як неві­доме, яке необхідно «відкрити». Викладач, створивши проблемну ситуацію, спонукає студентів до пошуків її розв'язання, крок за кроком підводячи до цілі. В умові по­даної проблемної задачі є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. Проблемні лекції сприяють розвитку теоре­тичного мислення, пізнавального інтересу до предмета, за­безпечують професійну мотивацію, корпоративність.

       Лекція-візуалізація (лат. visualis - зоровий) виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації прин­ципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають но­сіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції поля­гає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби. Читання її зводиться до вільного, розгор­нутого коментування підготованих матеріалів. У візуаль­ній лекції важливі візуальна логіка, ритм подачі матеріа­лу, його дозування, майстерність і стиль спілкування вик­ладача з аудиторією.

       Бінарна (лат. binarius - який складається з двох час­тин) лекція, або лекція-дискурс, є продовженням і розвит­ком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох виклада­чів. Моделюються реальні ситуації обговорення теоретич­них і практичних питань двома спеціалістами, наприклад представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком. Перевагами такої лекції є актуалізація наяв­них у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому; створення проблемної ситуації, розгортан­ня системи доведення тощо. Наявність двох джерел зму­шує порівнювати різні точки зору, приймати якусь з них чи формувати власну. На такій лекції виховується культура дискусії, вміння вести діалог сучасного пошуку і приймати рішення. Підготовка бінарної лекції передбачає попереднє обговорення теоретичних питань її учасниками, їх інтелек­туальну і особистісну сумісність; володіння розвинутими комунікативними уміннями; наявність швидкої реакції і здатність до імпровізації.

       Лекція із заздалегідь запланованими помилками пе­редбачає визначену кількість типових помилок змістово­го, методичного, поведінкового характеру, їх список ви­кладач дає студентам на початку лекції. Завданням сту­дентів є фіксування цих помилок на полях конспекту впродовж лекції. На розбір помилок викладач відводить 10—15 хвилин. Така лекція одночасно виконує стимулю­ючу, контрольну і діагностичну функції.

       На лекції-прес-конференції викладач пропонує студен­там письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох — трьох хвилин студенти формулю­ють запитання і передають їх викладачеві. Така лекція чи­тається як зв'язний текст, у процесі якого даються відпо­віді на запитання, її доцільно проводити на початку теми для виявлення інтересів групи або потоку, їх установок, можливостей; в середині -- для залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизації знань; у кінці для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту.

       Підготовка лекцій. Рівень підготовки викладача до кожної лекції передусім визначається його науковою, ме­тодичною і загальною культурою. Однак яким би високим не був рівень викладача, він зобов'язаний готуватися до кожної лекції. Зумовлено це тим, що наука інтенсивно розвивається, з'являються нові знання, якими потрібно поповнювати власний багаж. Удосконалюється постійно і методика викладання.

       Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки (щоправда, ні загальну структуру лекції, ні її окремі частини не можна стандар­тизувати. Все залежить від творчості викладача). Вступ має бути коротким і виразним. У ньому викладач зосе­реджує увагу студентів на предметі лекції, її цілях і зав­даннях, прикладному значенні. Важливо також викли­кати інтерес до навчального матеріалу, відновити у пам'яті студентів основний матеріал з попередніх лек­цій, дати час підготуватися до сприймання лекції. Біль­ша частина лекції відводиться розкриттю основного змісту, передбаченого планом лекції. Завершується ви­клад лекції висновком.        

       Ефективність лекції значною мірою залежить від чіт­кості та послідовності розгортання її змісту. Цьому сприяє план, який доцільно повідомити на початку лекції або в кінці попередньої.

       Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до на­вчальної програми або стабільного підручника з навчаль­ної дисципліни. Лекція не повинна охоплювати весь прог­рамний матеріал з теми, щоб у студента не склалося вра­ження, що конспект лекції є єдиним джерелом, потрібним для пізнання науки. Окрім того, перенасичена інформаці­єю лекція послаблює процес запам'ятовування необхідних знань, перешкоджає формуванню у слухачів суб'єктивної системи у знаннях, навіть якщо об'єктивно (в лекції) вона існує. Тому частину програмного матеріалу слід виділити для самостійного опрацювання. При цьому важливо при­вчити студентів звертатися до програми навчальної дис­ципліни під час її вивчення.

       У процесі підготовки до лекції викладач повинен з'ясувати співвідношення її змісту зі змістом наявних підручників та навчальних посібників з дисципліни. Зміст лекції має ґрунтуватися на власному погляді ви­кладача на матеріал, його самостійному трактуванні, а не дублюванні підручника чи посібника. Важливе також використання різних засобів унаочнення та демонстру­вання, які допомагають інтенсифікувати навчальний процес.

       Запорукою ефективності лекції є вдало підібраний фактичний матеріал. Однак перевантаження лекції факта­ми нерідко призводить до зниження її наукової цінності. Кількість фактичного матеріалу має визначатися кількіс­тю узагальнень. Кожне узагальнення бажано підкріпити конкретним фактом.

       Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати на­прями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та само­стійної роботи. З огляду на це лекції необхідно вибудову­вати на матеріалі, який буде поглиблюватися і розширю­ватися на семінарських та лабораторно-практичних заняттях. Акцентувати слід на тій інформації, яка найнеобхідніша для майбутньої діяльності студента. Якщо потрібне тільки загальне ознайомлення з навчальним матеріалом, достатньо його розглянути на лекції; щоб сформувати певні професійні якості, вміння та навички, тоді доцільно винести матеріал на практичні чи лабора­торні заняття.

       Підбираючи матеріал до лекції, викладач має продума­ти її зв'язок з попереднім і наступним матеріалом, вибуду­вати його так, щоб вся лекція і окремі її частини відповіда­ли принципам дидактики вищої школи.

       Завершення підготовки викладача до лекції має бути у певний спосіб оформлене: конспект чи повний текст лекції. Однак це певною мірою «прив'язує» викладача до них під час лекції, викликає бажання прочитати її за цим матеріалом, не вносячи ніяких змін. Доцільніше готува­ти впорядковані записи на невеликого розміру карточках. За таких умов завжди є можливість щось додати, ви­лучити або змінити, легко знайти потрібний матеріал під час лекції.

       Методика читання лекцій. Залежно від теми лекції, рівня студентів для розкриття її змісту використовують ін­дуктивний метод (факти, приклади, які підводять до на­укових висновків) або дедуктивний (пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливості їх застосування на конкретних прикладах).

       У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не іс­нує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

       1.  Доведення до студентів мети лекції і належне її мо­тивування. Це виховує в них вміння одразу, без зволікань, залучатися у процес слухання лекції.

       2.  Доступність і науковість викладу. Доступність пе­редбачає врахування рівня студентів, їх індивідуальних особливостей, а науковість — розкриття причинно-наслідкових зв'язків, явищ, подій, проникнення в їх сут­ність, міждисциплінарні зв'язки тощо. Матеріал має бу­ти цікаво вибудуваний, щоб легко сприймався і повніше й всебічніше усвідомлювався студентом.   Викладач має відстежувати, що із сказаного ним і якою мірою сприйня­то аудиторією, чи не виникли у слухачів запитання через недостатнє розуміння змісту лекції, непідготовленість до її сприйняття; чи встигають вони усвідомити кожне нове положення, чи вміють поєднувати нову інформацію з по­передньою тощо.

       3.  Включення механізму зворотного зв'язку. Це дає змогу лектору не лише контролювати рівень сприймання, а й регулювати процес роздумів залежно від реального ста­ну студентів. Цього можна досягти 5—-10-хвилинним вибірковим опитуванням кількох осіб. Деколи його прово­дять у письмовій формі, роздаючи всім студентам картки з найважливішими запитаннями, на які вони повинні відра­зу написати короткі відповіді.

       4.  Повторення важливих теоретичних положень. Це дає змогу студентам не тільки записати основне, а й краще засвоїти матеріал. Такі повтори підвищують ймовірність запам'ятовування, а отже, і розуміння, систематизацію матеріалу, який базується на міцному фундаменті засвоє­них фактів.

       5.  Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного. Виокремлення складових частин навчального матеріалу полегшує сприй­мання і запам'ятовування, допомагає краще усвідомити зв'язки між частинами цілого.

       6.  Вміння і здатність змусити себе слухати. Це перед­бачає увагу. Процес сприймання, розуміння й засвоєння лекційного матеріалу неможливий без уваги, що полягає в спрямованості і зосередженості психічної діяльності люди­ни на певних об'єктах чи діях і відволіканні від усього ін­шого, стороннього. К. Ушинський образно говорив, що ува­га являє собою «ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу». А В. Ключевський зазначав, що у викладанні найважчим і найваж­ливішим є вміння «піймати цю непосидючу птицю — юнацьку увагу».

       7. Емоційність викладу. Вона є засобом мобілізації і підтримання уваги студентів. Емоційність досягається на­самперед чіткою, живою, образною, інтонованою мовою викладача, їй сприятимуть також афоризми, вдалі анало­гії, ідіоматичні вирази.

       Студентів слід орієнтувати і на те, що в процесі слухан­ня лекцій потрібно поєднувати безпосереднє захоплення з необхідністю виконувати й таку роботу, яка не викликає особливого інтересу, а вимагає довільної уваги, вольових зусиль.

       8. Налагодження живого контакту. Йдеться про вмін­ня викладача тримати в полі свого зору кожного студента, своєчасно і правильно реагувати на їх міміку, репліки, жести, вдало використати жарт, дотеп, гумор. Такі засоби зближують викладача з аудиторією і сприяють створенню настрою для більш осмисленого сприймання змісту лекції. Як зазначав Д. Писарев, користуватися засобами гумору слід уміло: «Коли сміх, жарти, гумор є засобами, тоді все гаразд, коли вони стають метою — тоді починається розу­мова розбещеність».

       9. Створення проблемних ситуацій. Усвідомлення сту­дентами проблеми налаштовує їх на її розв'язання, спону­кає до роздумів, активізує їх пізнавальну діяльність. Вик­ладач при цьому має змогу керувати перебігом мислення студентів.

       Важливим питанням в роботі студента під час лекції є конспектування. Воно корисне з огляду на те, що допома­гає навчитися одночасно робити кілька справ: слухати, пи­сати, аналізувати, розмірковувати; під час записів на лек­ції у студента одночасно працює кілька аналізаторів — він слухає, дивиться, пише. Така комплексна діяльність спри­яє кращому засвоєнню навчального матеріалу та інтенсивнішому розвитку наукового мислення студента.

       Слухання лекцій буде ефективнішим, якщо студенти самостійно заздалегідь готуватимуться до наступної лек­ції за підручником. За такої умови вони перестануть ме­ханічно конспектувати все, що викладач дає під час лек­ції. Адже механічне записування тексту лекції заважає слухати і аналізувати її за змістом, відокремлювати в ній головне від другорядного. Студентам, особливо пер­ших курсів, варто давати план кожної наступної лекції. Це активізує пізнавальні сили, сприяє зосередженню уваги.

       Успіх лекції залежить і від деяких організаційних мо­ментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів на­вчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотри­мання регламенту занять тощо.

       Ефективність лекції визначають і інші чинники. Важ­ливо для лектора вміти використовувати можливості свого голосу. Так, несприятливо діє на студентів тихе і монотон­не читання, від чого настає швидка втомлюваність слуха­чів: студенти або перестають слухати лекцію, або вольови­ми зусиллями змушують себе стежити за нею. У мові лек­тора студент повинен відчувати певні орієнтири для сприймання. Досвід переконує, що студенти, особливо мо­лодших курсів, більше орієнтуються на голос викладача, ніж на сам зміст повідомлення.

       Важливим засобом для підтримання уваги студентів під час лекції є використання пауз, їх варто робити перед повідомленням важливих наукових положень, щоб загос­трити увагу студентів.

       Необхідно зважати також на темп читання лекції. При надто швидкому темпі студент не встигає стежити за розду­мами викладача й записувати важливі положення лекції. Якщо ж темп надто повільний, то студенти відволікаються. У процесі читання лекції важливо активізувати розумо­ву діяльність студентів. Для цього використовують різнома­нітні прийоми: запитання, у т. ч. риторичні; уміння викли­кати у студентів сумнів; поєднання теоретичних положень з важливою для студентів практикою; використання у ви­кладі найновіших відкриттів та здобутків науки; забезпе­чення студентів мікроконспектом до наступної лекції, який готував би їх до її сприймання, розуміння і здійснен­ня обміну думками у «спровокованій» дискусії; проведення «блискавичного» дослідження методом «мозкового штур­му» та створення на лекції проблемних ситуацій тощо.

       Зарубіжний досвід читання лекцій. Багато цікавого містить методика викладання у різних країнах. Наприк­лад, дидактика британської вищої школи передбачає дві форми навчання: основою першої є лекції, а тьюторські (індивідуальні) заняття, семінари та групові заняття вико­нують допоміжну роль. Основою другої форми, навпаки, є тьюторські заняття, а лекції та семінари є допоміжним ви­дом занять. Відвідування лекцій в одних університетах обов'язкове, в інших — ні. Широко практикуються в на­вчальному процесі дискусії.

       На думку англійських педагогів, тьюторство як типово англійський метод виховання та навчання є найціннішим. Це регулярні заняття 1—2 студентів (в нових університе­тах 5—6) з викладачем-наставником (тьютором) протягом усього курсу навчання. Кожен студент закріплений за своїм тьютором, який стежить за його навчанням, життям, прак­тикою, успішністю та формуванням його як спеціаліста.

       В американській вищій школі також має місце тьюторська система навчання. Тут студентів забезпечують кон­спектами лекцій. До роботи з першокурсниками залуча­ють старшокурсників, аспірантів, викладачів-пенсіонерів; широко використовують аудіовізуальні засоби, комп'юте­ри, кінофільми. Програму такого навчання студенти скла­дають самостійно або з допомогою комп'ютера і самостій­но звітують про її виконання.

       Лекція в навчальному процесі вищої школи займає до­мінуюче місце і вимагає від викладачів постійної праці над вдосконаленням методики її читання. А це можливо за умови, що викладачі постійно перебуватимуть у пошуках, вивчатимуть передовий досвід і творчо використовува­тимуть його у своїй практичній діяльності.