1.Життєвий і творчий шлях Миколи Вінграновського.
Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богополі (тепер у складі міста Первомайськ) на Миколаївщині. Закінчивши 1955 року сільську середню школу, навчався в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторському відділенні. Ma особисте запрошення видатного кінорежисера іі письменника О. Довженка Вінграновський вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві, який закінчив 1960 року. Працював кінорежисером на Київській кіностудії їм. О, Довженка.
Перші поетичні публікації Вінграновського з'явилися 1957 року. У квітні 1961 року «Літературна газета»» опублікувала велику добірку його творів. Наступного року побачила світ перша книжка Вінгр.шовського «Атомні прелюди». Етанами творчого зростання стали для ньиго збірки «Сто поезій» (1967) та «Поезії» (1971). У 80-х роках вийшли книжки «Па срібнім березі» (1982), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1981).
Поезії Вінграновського на тлі тогочасного літературного продукту відзначалися глибиною думки іі довершеністю образів. Не випадково відомий літературознавець В. Моренець назвав його «першим з-поміж рівних у плеяді "шістдесятників"».
Важливою подією в українському літературному житті стала поява книжки інтимної лірики Вінграновського «Цю жінку я люблю» (1990), яка відкривалася віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» Пізніше вийшли збірки поета «З обійманих тобою днів» (1993) та «Любове, не прощавай!» (1997). Він також відомий читачеві як автор творів для дітей.
Ila відміну від багатьох шістдесятників, які з кіііпя 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керіїшою посадою (і то не- оплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.
Помер Микола Вінграновський 27 травня 200-1 року.
2. Глибина та щирість переживань ліричного героя в поезії Лесі Українки «Сопїга 5рет зрего».Вірш напам'ять.
За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще.
Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.
