1.Біография Дмитра Павличка
Народився 28 вересня 1929 року у с. Стовпчатові на Івано-Франківщині у багатодітній сімї. Після школи вступає до Львівського університету на філологічний факультет (1948 – 1953). В 1953 вступає до аспірантури.
У 1964 році переїздить до Києва, де працює на кіностудії ім. Довженка.
За його сценаріями було знято такі кінострічки: «Сон», «Захар Беркут».
Тривалий час Павличко працює редактором журналу «Всесвіт»
З 86-88 років секретар правління СПУ.
У 1989 році обраний головою новоствореного товариства української мови ім. Шевченка, народний депутат України
Літературна діяльність
Перший вірш був надрукований у Львівський газеті, яку випускав університет, називався вірш «Дві ялинки».
Перша збірка 1953 році «Любов і ненависть», у тому ж році ще одна збірка «Любов», пізніше перейменована на «Пахощі хвої».
2.Ольга Кобилянська -тонкий знавець людської душі
Ольга Юліанівна Кобилянська довгий час перебувала в с. Димка, що біля Чернівців, там вона уважно досліджувала й вивчала життя буковинського селянства. У цьому селі сталася жахлива трагедія. Брат убив брата заради отримання батьківської землі у спадок. Цей випадок з життя вплинув на письменницю і підштовхнув до написання одного з найкращих її творів — повісті «Земля».
Після її прочитання я зрозумів, що авторка досліджує не лише факт братовбивства за землю, а й складну психологічну проблему. Недаремно письменниця бере до твору такий епіграф: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». У цьому епіграфі немає ані слова про матеріальні негаразди. Це дає привід вважати, що у творі зображується не соціальна проблема людства, а набагато глибша — суто психологічна.
Я не згоден з людьми, які вважають повість «Земля» реалістичним зображенням суспільних матеріальних проблем, тобто сприйняття вбивства Савою брата Михайла лише як гаряче бажання мати своє. З цього погляду здається, що не було б такої трагедії, якби Сава мав власну землю.
А чи це так? Чи справа в землі? Мені здається, що не було б цієї проблеми, лютий, злий, жадібний Сава знайшов би іншу. Авторка постійно підкреслює його патологічну жорстокість: він задля розваги убивав птахів, зайців: «Се був горобець. Він розстрілив його цілком». Погляд Сави завжди крижаний, ніщо добре ніколи не торкалось його серця, не мало в ньому ніякого відгуку: «Вистрілював усі горобці із гороху, а взимі зайці, що лізли аж під хату в сад… Але се й було все, у що вкладав свою душу!»
Земля у творі постає перед нами владною і деспотичною: «Вона жадала жертви», «земля здавалася ще чорніша й голіша, і мимоволі прокинулася туга. Тяжка, пригнітаюча туга, що укладалася над усім, гризлива туга, якої сила остільки зростала…»
І Для письменниці сам факт братовбивства вже стає на другий план, а на перший виходять вічні проблеми: добра і зла, гріха й покути, тваринного й людського в душі кожної людини…
Кобилянська — дійсний знавець людської душі, всіх її вад, недоліків, усього прихованого на перший погляд. Письменницю дуже хвилюють постійні філософські питання щодо існування доброго й лихого в серці кожної людини, як і чому душа втрачає свої позитивні якості, що штовхає її на криву, слизьку доріжку до гріха.
Авторка дуже реалістично зображує горе, страждання нещасних батьків, що втратили дитину: «Батько не вступався від умерлого сина. Здавалося, він ждав, щоб його бліді уста відхилилися і висловили одне-одніське слово, а потім нехай би земля відтворилася і знов одного-одніського пожерла…». Саме тому зрозумілим стає висновок Кобилянської: «Нема йому що до землі прив’язуватися — вона іноді лише самого горя приносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!»
Ольга Юліанівна доводить, що за провину має бути покута — страшна, безжальна, неминуча. Вона показує, в яку глибоку чорну «безодню» падає слабка людська душа, що вона неспроможна встояти на краю цієї прірви, адже вона така знесилена.
Ольга Кобилянська майстерно і дуже проникливо зображує перед нами вічні людські психологічні проблеми, адже трагедія братовбивства є настільки жахливою, що причини її обов’язково слід шукати не стільки в соціальних обставинах тогочасної дійсності, скільки в патологічному процесі деградації, нівечення людської душі.
Я впевнений, що письменниця намагається врятувати наші душі від морального занепаду, примушує замислитись над постійними проблемами людства і зробити свій власний вибір.
