Особливий статус на території України мають біженці. Відповідно до Закону України «Про біженців» біженцем визнається:
особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком ї обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, ; перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не і може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. визначає:
- правовий статус біженця в Україні;
- порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця;
- встановлює державні гарантії захисту біженців.
Біженці, на відміну від інших іноземців, не користуються дипломатичним захистом своєї держави та не пов'язані з ним будь-якими зобов'язаннями, вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біженець не може бути висланий або примусово повернений до держави, де він може стати жертвою переслідувань. Підтверджує факт надання особі в Україні статусу біженця посвідчення біженця, положення про яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України.
Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.
Питання, пов'язані з біженцями, регулюються Конституцією Ук¬раїни, Законом України "Про біженців", іншими нормативно-право¬вими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'яз¬ковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого на¬дана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про біженців", застосовуються пра¬вила міжнародного договору.
Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є грома¬дянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідан¬ня, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися за¬хистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслі¬док таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і пе¬ребуваючи за межами країни свого попереднього постійного прожи¬вання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" зміст терміна "дитина-біженець" узгоджується з визначенням "біже¬нець", яке наводиться у статті 1 Закону України "Про біженців", ос¬кільки термін "біженець" є родовим поняттям. Статтею 31 Закону України "Про охорону дитинства" на державу в особі уповноваже¬них органів покладено обов'язок вживати необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України.
Відповідно до Закону України "Про біженців", іноземці або осо¬би без громадянства, які мають намір набути статус біженця й пе¬ретнути у встановленому порядку державний кордон України, зобо¬в'язані протягом п'яти робочих днів подати до відповідного органу міграційної служби заяву про надання їм такого статусу. У разі не¬законного перетинання державного кордону України з метою набут¬тя статусу біженця вони повинні протягом трьох робочих днів звер¬нутися до відповідного органу міграційної служби через її уповно¬важеного чи особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявою про надання їм статусу біженця та з обґрунтованим поясненням свого незаконного перетинання дер¬жавного кордону України. Якщо в іноземців або осіб без громадян¬ства відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю об¬ставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти при-чини зазначених ситуацій. Такі особи повинні бути направлені Дер¬жавною прикордонною службою України до органу міграційної служби.
Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і під час такого перебування в державі їх громадянської належності чи державі постійного прожи¬вання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися назад і мають намір набути в Україні статус біженця, повинні звер¬нутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на пе¬ребування в Україні.
Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням вста¬новленого порядку, приймаються до розгляду з письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо іноземці або особи без громадянства не могли з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території Украї¬ни, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.
Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі відсутності по¬важних причин для порушення встановленого порядку подання та¬кої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
Статус біженця не надається іноземцю або особі без громадянства:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства й людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межа¬ ми України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України "Про біженців", відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отри¬мала притулок в іншій державі;
яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній державі.
Дія цих положень непоширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб,
які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Щодо останнього, то за визначенням статті 1 Закону України "Про біженців" третя безпечна країна — це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзит¬ного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з кло¬потанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами уні¬версального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховую¬чи принцип невислання; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця й на¬дають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання та мож¬ливість звертатися за притулком і користуватися ним; погоджується прийняти особу й забезпечити їй доступ до про¬цедури визначення статусу біженця чи надання притулку.
Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які стали підставою для отримання статусу біженця.
Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біжен¬ця, є посвідчення біженця.
