Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Психологія пов'язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г. Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. Союз психології та історії може бути зовнішнім і внутрішнім.Зовнішні зв'язки цих, наук мають місце тоді, коли кожна з них для вирішення власних проблем звертається до іншої з метою використання її даних. Так, історика може зацікавити
психологічна характеристика людей, що жили в ту чи іншу епоху, їх погляди,
культура, звичаї, традиції тощо Психолог в свою чергу може звернутися до історії для вирішення своїх завдань, розглядаючи психологію людей як
історичний факт. Вивчення взаємин індивіда і суспільства знаходиться у веденні не тільки соціології, а й психології. Психологи цікавляться поведінкою індивіда, його проблеми та особистісні проблеми (божевілля, тривога,
депресія і т.д.). А соціологи шукають у цих типах поведінки певні закономірності і іноді виявляють, що вони обумовлені соціальними нормами, а також структурами та розвитком суспільства. І особливо слід зупинитися на зв'язку психології з педагогікою. У розвитку всіх областей педагогіки (загальної теорії, дидактики, приватних методик, теорії виховання) виникають проблеми, які потребують психологічного дослідження. Знання закономірностей перебігу психічних
процесів, динаміки, формування знань, навичок та вмінь, природи
здібностей і мотивів, психічного розвитку людини в цілому мають істотне значення для вирішення фундаментальних педагогічних проблем, таких, як визначення змісту освіти на різних ступенях навчання, розробка найбільш ефективних методів навчання і виховання і т.д.
8.Ранній вік (від 1-го до 3-х років). За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка. Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках "дитина - предмет - дорослий". Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів використання предметів. Наприкінці немовлячого віку він виокремив предмети як щось постійне, наділене стійкими властивостями. Тепер він прагне навчитися діяти з ними. Дитина в цьому віці, перебуває у світі речей і предметів. Кожен предмет спонукає дитину доторкнутися до нього, взяти в руки або, навпаки, не торкатися його. Дитина виконує індивідуальну дію відповідно до заданого дорослим зразка, інакше вона не зможе досягти правильного результату. Тому провідною для неї стає предметна діяльність, а ситуативно-ділове спілкування - засобом її здійснення. Предметна діяльність спрямована на оволодіння дитиною призначенням предметів, уміння діяти з ними відповідно до закладених у них функцій. На думку Д. Ельконіна, основними напрямами розвитку предметної дії дитини є:- перехід від спільного з дорослим до самостійного її виконання. - розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час виконання предметної дії. Це сприяє оволодінню специфічними способами використання предмета, перенесенню дії з одного предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а загалом - до узагальнення дії і виникнення ігрової дії.
