Унікальний українець

Патріот і меценат Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають глибоку довіру Ùе не знаєш, хто і яка людина, та навіть і приблизно не здогадуєшся про те, але вже відчуваєш: вона не прагне видаватися кимось кращим чи значнішим, аніж є насправді
Спокійний, самозосереджений і доброзичливий, Яцик справ-
ляє враження чоловіка справді надійного Як кажуть, на та-
ких можна покластися: вони мають тверде слово, не щедрі на всілякі обіцянки й запевнення, але, пообіцявши щось, неодмінно виконають, хоч би яких зусиль це їм коштувало Шкода, що ця обов’язковість поміж нас не менш рідкісна, аніж талант; такої внутрішньої дисципліни і справді повсяк-
денного, повсякчасного дорожіння своїм реноме нам бракує і бракує
Уже потім я не раз переконувався в справедливості того першого враження від Петра Яцика Єдине, на що не міг для себе відповісти: це в нього вроджене чи вироблене життям? Так, він творив себе, наче писав книгу чи ліпив скульптуру, прагнучи довершеності, орієнтуючись на еталони культури ділового світу, відсікаючи в собі такі анахронічні карикатур-
ні риси, як розхристаність душі, пустопорожня балаканина й усе до цього подібне, що так прикро вражає нас у багатьох людях Але якби Яцик не мав вроджених даних отієї ділови-
тості й відповідальності, то важко повірити, що він так дале-
ко просунувся б у процесі самовиховання й самовдоскона-
лення
Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту Хоч яку
б архітектурну вигадливість споруда мала, хоч який доброт ний матеріал для неї було обрано і хоч як старанно її збудовано,
однак саме через відсутність надійного фундаменту вона ніколи не змогла б дорівнятися в досконалості й надійності до тих,
які це мають
Передумуючи його багате на складні перипетії життя, не
раз допевнювався: він – людина, яка не губиться за несприят-
ливих чи й критичних ситуацій, а навпаки – змобілізовуєть-
ся, збирає всі свої інтелектуальні й моральні сили для рішу-
чих дій Слабший нітиться, деморалізується, що й може стати
початком програшу, внутрішньої готовності примиритися з
поразкою ще тоді, коли об’єктивно зберігається шанс вигра-
ти, – але він уже опустив у безнадії руки Яцик же не припус-
кав і думки про капітулянтство Він боровся до кінця, праг-
нув скористати кожен – бодай і найменший – шанс І, певно,
саме тому здебільшого перемагав
Отже, Петро Яцик – це яскравий індивідуум суспільства
Змагання до висот він вважав єдиним здоровим виправданням
на існування Змагання за життя – єдиним реальним виправ-
данням життя
Ті люди чи народи, які неспроможні змагатися до висот,
підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі, за своє
місце між людьми Вони нидіють, втрачають право на життя
і помирають Порожні розмови про змагання не є змаганням
Адже тільки те, що кожний з нас окремо і всі ми разом здо-
будемо і залишимо по собі, принесе добро Україні в країнах
нашого поселення, а також і на рідних землях