Несподівана зустріч

У природі ще взимку народжується, поволі утверджується
й живе передчуття майбутньої весни Сонце, прибуваючи в
середині лютого з кожним днем дедалі більше й більше, уже
готується до повернення птахів Воно будить або й збудило
вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким
передчуттям польоту на рідну землю, яка є для них єдиною
дорогою, бо лише тут вони співають весільних пісень і лише
тут виводять потомство…
Прелюдія весни вичарувала збудливу й гостру красу загад-
кової природи, що всміхалася таємницями
А ця зустріч на вулиці – наче також усміх таємниці
На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах Я впізнав у ньому лелеку, званого ще гайстром чи бузьком Тільки чому цей гайстер записався в пішоходи замість того, щоб міряти крильми небесні простори? І чому йде по втоптано-
му сніжку так, як міг би йти навесні по шовковій луговій траві?
Тигристе кошеня випірнуло зі щілини в паркані, примру-
жилося, згорнулося пухнастим клубком, і лелека, проходячи
мимо, легенько луснув дзьобом його по тім’ю Кошеня вско-
чило назад у щілину в паркані, а лелека незворушно ступав
уперед
Біля колодязя, де сріблилася намерзлою кригою вода, ле-
лека спинився Стрельнув довгою шиєю в один та в другий
бік, тоненько клацнув дзьобом І глянув на вершок клена так,
наче хотів дістати щиглика, що метушився на гіллі Чорно-
біло-червоно-жовтий щиглик не звернув ніякісінької уваги на
лелеку, і тоді великий птах, наче образившись, знову клацнув
дзьобом
І вже також не звертав увагу на товстодзьобого щиглика,
тягнувся поглядом у вечірні небеса Може, йому вже причу-
вався в сизій висоті поклик лелечий Але ще не час поверта-
тися лелекам додому, ще не пора озиватися в небесах Треба
чекати принаймні до кінця березня, а коли весна припізнить-
ся, то й довше, лише тоді повернуться побратими додому
Може, тоді повернеться з вирію й лелечиха, на яку він також
очікує, зоставшись на зимівлю в селі
Тужливо подивившись у небо, лелека від криниці поверта-
ється назад у бічну вуличку, з якої вийшов І я бачу тепер, що
праве крило в нього раз і вдруге відвисло до самої землі, чер-
кнувши чорним пером по снігу Лелека глухо зашипів, наче
розгнівався, підтягнув одвисле крило вгору, приклав до дов-
гого тулуба, та скоро воно знову безсило відвисло й знову
черк нуло чорним пером по білому снігу
Отже, переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до ви-
рію наприкінці серпня, зостався на догляд дітей чи дорослих
у людському гнізді Ти ж бач, як призвичаївся до безкрилого
свого побуту і як призвичаїлись усі до земного лелеки Та все
ж так і жде на весну, чує її прихід заздалегідь, наслухає піс-
ню побратимів у небесах, де ще не скоро їй, скромній і про-
стій, з’явитися…
Лелека поволі, але впевненою ходою йде по вуличці, скоро
й зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я не можу по-
збутися гострого відчуття, що спектр пташиних емоцій близь-
кий до людських