3. Пісня і любов

Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд,
переказів, скільки пісень, приказок, співаночок, оповідок –
трагічних і смутних, веселих і безжурних, – скільки всіх цих
багатств можна записати по наших українських селах, хуто-
рах!
Кілька років тому в Чигирині від сивої, спрацьованої за довге життя бабусі я почув зворушливу легенду Бабуся сиді-
ла на ослоні у своїй тісненькій хатині, а довкола неї, по сті-
нах, барвисто цвіли рушники, вишиті її сухими жилавими
руками Її тихий голос дзвенів чисто, ніби Холодноярський
струмок:
– Жила в нашому містечку дівчина-красуня Струнка, чор-
ноброва, з тугою косою за плечима, знала безліч старовинних
пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови україн-
ської не знала, танула серцем, ронила щиру сльозу, бо вчува-
ла в тих мелодіях, звичайнісіньких буденних словах красу
душі народної Звали ту дівчину Оленою, і мала вона от-от по-
вінчатися зі своїм нареченим Палко й вірно вони кохали одне
одного Та заступили світ чорні хмари війни Топтали й гань-
били землю нашу злі вороги Провела Олена свого любого на
фронт, провела та й стала чекати
І тільки тоді, як звільнився наш край Чигиринський з-під
фашистських чобіт, тільки тоді приніс листоноша жаданий
трикутничок І не від Тихона, ні Друзі його писали, що ле-
жить її суджений у далекому лазареті смертельно поранений
і марить її ім’ям Називає адресу, кличе Олену, просить при-
везти води з джерела, що на Замковій горі, благає долю, аби
Оленин голос почути і з її уст народною піснею свою душу на-
повнити Хутко зібралася дівчина й подалася до щастя свого
аж за Урал Відшукала, до спопелілих уст припала, джерель-
ною водою напувала й тихо співала улюблену Тихонову піс-
ню, яку він найбільше поривався слухати у весняні вечори
під вербами біля Тясмину:
Ой у лузі та ще й при березі червона калина
І побачила Олена, як із тим її співом, її тихим сердечним
голосом дедалі ясніше розплющувалися карі очі коханого, а
на його блідому, украй змарнілому обличчі тепло світилася
усмішка Дні й ночі просиджувала біля нього
А коли забирала додому немічного каліку, лікар-хірург
відкликав Олену і сказав наодинці: «Не ми, а ваша любов,
ваші пісні народні врятували солдата від смерті»
– Чудова легенда, – сказав я бабусі й зауважив: – Тепер та
дівчина, мабуть, як і ви, – старенька й сива
– Ні, – усміхнулася бабуся, – вона ніскілечки не постаріла,
залишилася, як і тоді, молодою Любов і пісня вберегли її від
старості
Пізніше я поцікавився в одного з чигиринських журналіс-
тів, чи не чув він, бува, такої легенди
– Як не чув? Ви говорили з її героїнею, Оленою Прокопів-
ною – матір’ю шести синів Жаль, Тихін Іванович торік по-
мер
Ані ліку, ані віку подібним легендам, переказам Живуть,
примножуються, квітнуть Передаються з покоління в поко-
ління історія народу, його душа, характер, вдача Який же
великий, неосяжний і безсмертний скарб культури народу на-
шого маємо ми успадкувати!