Оволодіння іншомовним діалогічним мовленням представляє певні труднощі для школярів, коріння яких знаходимо у специфічних рисах цієї форми мовлення.
Перша з них викликана тим, що діалогічне мовлення об'єднує два види мовленнєвої діяльності — аудіювання і говоріння. У зв'язку з цим другий партнер має зрозуміти репліку першого партнера та швидко й адекватно відреагувати на неї, тобто відгукнутися реактивною реплікою. Ось тут і виникає гальмування процесу спілкування. Трудність полягає в тому, що необхідність сприйняти і правильно зрозуміти першого партнера, з одного боку, і підготувати свою відповідь - з другого, спричиняє стан роздвоєння уваги і, як результат, неспроможність вести діалог у нормальному темпі за умови недостатнього володіння мовними засобами.
Нерідко трапляється ще й так, що розпочатий учнями діалог "завмирає' після обміну однією-двома репліками. Це спричиняється труднощами продукування саме ініціативних реплік.
Ще одна перешкода в оволодінні учнями діалогом пов'язана з його непередбачуваністю. Діалог неможливо спланувати заздалегідь, адже мовленнєва поведінка кожного з учасників спілкування у значній мірі визначається мовленнєвою поведінкою іншого/інших партнерів. Кожному з них необхідно стежити за перебігом думки співрозмовника, часом несподіваним, а така несподіваність призводить до зміни предмета спілкування.
Етапи навчання діалогічного мовлення
Перший етап – оволодіння ДЄ – включає вправи з обміну репліками (тут має місце певне комунікативне завдання та ролі). Другий етап – побудова мікродіалогу (що відрізняється від ДЄ обсягом та відносною завершеністю). Мета цього етапу – навчити учнів підтримувати бесіду, об’єднувати засвоєні ДЄ. Розгорнутий діалог складається з 2-3 мікродіалогів. Третій етап – побудова діалогів різних функціональних типів.
