128.
![]() |
|
||||||
Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці».(1985-Швейцарія, нім.м.), постмодерн. Постмодерністський умонастрій несе на собі печатку розчарування в ідеалах і цінностях з їх вірою у прогрес, торжество розуму, безмежності людських можливостей. Постмодерн.- використ.пародійно переосмислених прийомів, традиц. для класичної літ. Німеччини: звернення до улюбленої німцями форми- роману виховання, сюжет якого засн.. на хронотопі дороги і в якому важливими є не стільки зовнішні пригоди героя, скільки внутрішні шукання особистості і її духовне становлення; як трактування персонажів і ситуацій творів в дусі романт. протиставлення світу гір світу долин і ентузіаста-індивідуаліста. Смерть автора. Для Зюскінда хар. не стільки використання художніх традицій минулого, скільки їх переосмислення, в ході якого ці традиції наповн. протил. змістом. Шлях мистецтва-антигуманний, геній-зло, бо перебуває не в гармонії зі світом, в центрі-митець, який прагне перетворити недосконалий світ. Есхапізм-митець не для світу, а для мистецтва. «Парфюмер» - Жан-Батіст Гренуй(Франція 18 ст., у творі багато дат, але все-вигадка) , приносить усім смерть, адже усі з його оточення відбирали щось, були нечесні (мати, торгівець шкірою, парфумер, в якого він навчався і ін..). Лише годувальниця залишилась живою, адже вона не забирала,а віддавала. Він керується лише нюхом, запахи замінюють навіть власні почуття. Свого запаху він не має (що означає, що він не має і люд.сутності), тому прагне створити еліксир, парфум любові. Для Гренуя людина-розбавлені спиртом, оцтом, сіллю, мускатом і кошачими фекаліями істота, гидка. В уяві (коли знах.в печері) він вибудовує власний світ, де він-бог, де всі люди захоплюються ним. Інтертекстуальність (Діккенс, Гофман «Малюк Цахес», Золя, Гюго – Квазімодо, Гете «Фауст», біблійні мотиви). В кінці Гренуй вбиває себе. Його пожирають бродяги на цивантарі, після того як ін. вилляв на себе флакон своїх парфумів.
128.
|
|||||||
|