28.
![]() |
|
||||||
Франсуа Війон-французький поет. життя —арештів і вигнань. 1 його балади - любов до життя, останні — з'єднані думкою про тлінність існування, про суперечності душі і тіла. Частина з них написана на жаргоні кокіярів (зграї розбійників) і не розшифрована дотепер. Уперше вірші Франсуа Війона були надруковані в 1489 р. паризьким видавцем П'єром Леве.Війон жив у кінці епохи – вис. середньовіччя. ТВ- риси поезії того часу + раннього Відродження. 3 частини — дві великі поеми та добірка окремих поезій. 1 з поем — це поема 1456 року «Ле» («Малий заповіт»).герої — Війонові приятелі; це висловлення любові до життя, голос веселого й дотепного паризького школяра, (теми, характерні для пізніших творів Війона) — тема самотності, зради друзів та коханої, тема плинності земного буття. 2 — «Заповіту» («Великий заповіт») – сповідь людини, що змагається зі страхом смерті, переконуючи себе й інших у її неминучості, тлінності всього сущого. Точний образ світогляду того часу, коли смерть була буденним. «Заповіт» включає 186 восьмирядкових строф, 16 балад, 3 рондо + вірші, створені у той самий час. Найвідоміша — «Балада-молитва до Богородиці». Балада, про гострих на язик парижан - «Балада про паризьких дам» , і балада, в якій висміюється сільська ідилія. Завершують поему епітафія Війона самому собі та «Балада про прощення». Вставна б- «Епітафія» («Балада вішальників»): написано в той час, коли Війон чекав на страту.«Балада прикмет» - в жартівливій формі про суперечливість буття. Війонова поезія - більш реальна, більш заполонена життєвими проблемами, від духових до соціальних ГОЛОВНЕ - сатира, в якій він неперевершений майстер.
28.
|
|||||||
|