Берестейська (церковна) унія 1596 року, та посилення національного і релігійного гніту.

У XVIст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядається Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов’язковим твердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдиною істинними. Йшлося не про обї’днання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної. Страх перед вибухом народного гніву (через посилення кріпосного права та загострення соціальних конфліктів)  був причиною стримання переходу верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді у Речі Посполитій було вирішено створити спеціально для українського народу уніатську Церкву – перехідну ланку до повного панування католицизму на українських землях, зберігаючи при тому обряди православ’я , церковнослав’янську ову і календар, визнаючи при цьому зверхність ватикану. Ініціатива укладення унії походила від православної сторони. В червні 1595 року за ініціативою єпископа Львовського Гедеона Балабана було вирішено підписати унію. Наприкінці 1595 її офіційно було признанано.Народні маси — селяни, міщани, козаки піднімалися на боротьбу проти національно-релігійного гноблення, панування шляхетської Польщі, католицизму та унії, за свою національно-релігійну незалежність.У цій тяжкій і тривалій боротьбі рушійною силою виступали самі народні маси — селянство, козацтво, міщанство. У великих селянсько-козацьких повстаннях 90-х років XVI ст., 20-х і 30-х років XVII ст. вони із зброєю в руках боролися як проти гніту й експлуатації польських і українських феодалів, так і проти гноблення іноземних загарбників. Проти наступу католицизму й примусової церковної унії протестували також більшість православного, особливо нижчого духівництва, значна частина українських шляхтичів і деякі магнати. Одне з центральних місць у боротьбі проти унії посідали церковні братства. З метою захисту національних інтересів українського народу вони широко розгортали культурно-освітню діяльність: відкривали друкарні, школи, видавали книги, підтримували матеріально православні церкви й монастирі.
20.