Дослідження соціалізації передбачає розгляд її механізмів. Одним із перших психологічні механізми соціалізації аналізував З. Фрейд, який розрізняв: механізми підтвердження - виключення, імітації, заборони, заміщення (підстановки), ідентифікації.
Дж. Мід механізми соціалізації розкривав через сприйняття ролей. Прийняття ролі - це процес присвоєння ролі в іншій, незвичній ситуації взаємодії, а виконання ролі - фактичні дії або акти рольової поведінки. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси прийняття й виконання ролі. В соціалізації ці процеси доповнюються навчання ролям.
Механізми соціалізації. За напрямком впливів факторів, що соціалізують:
- інтериоризація - засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "Я" особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.
- екстериоризація - об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.
За мірою цілеспрямованості:
- стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;
- цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.
За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу З. Фрейда):
- позитивні - ті, що формують бажані якості особистості: імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки; ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);
- негативні - ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки: почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили), й почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).
Механізми соціалізації за Т. Парсонсом
Згідно з Парсонсом, індивід "вбирає" у себе суспільні цінності в процесі спілкування зі «значущими іншими», а соціалізація здійснюється за допомогою трьох основних механізмів:
а) пізнавальних механізмів (наслідування (імітація) і психічна ідентифікація);
б) захисних психічних механізмів, за допомогою яких приймаються рішення в тих випадках, коли між потребами особистості виникають конфлікти;
в) механізмів пристосування, які тісно пов'язані із захисними механізмами.
Додаткові механізми соціалізації:
а) підкріплення-загасання (засновані на принципі задоволення-страждання, який реалізується у вигляді застосування винагород та покарань);
б) гальмування, що вподібнюється механізму витиснення;
в) субституція (заміщення), різновидами якої є перенос (трансфер) і переміщення.
Особистість, згідно з Парсонсом, завдяки навчанню завжди перебуває в стані змін, однак функціонування механізмів адаптації й захисту, які контролюють ці зміни, забезпечують особистості стан рівноваги
У процесі соціалізації застосовують такі форми навчання:
- через закріплення (застосовуючи систему покарань та стимулів, закріплюючи необхідні вміння, навички, способи поведінки);
- через спостереження («значущий інший» як зразок);
- через взаємодію (передусім через рольові ігри).
Під час навчання формується «друга натура»: за визначенням французького вченого П'єр Бурд'є - габітус.
Габітус - сукупність культурної спадщини, глибоко засвоєна індивідом, яка спрямовує поведінку особистості навіть без участі свідомості.
Саме завдяки габітусу ми поводимо себе так, як того очікує від нас соціальне середовище, і отримуємо від цього задоволення.
Габітус - внутрішній соціальний порядок, спосіб існування, що є невід'ємним від індивіда.
Розрізняють три типи габітусу:
Культурний, або національний - характеризує колективну національну свідомість, визначає культурні відмінності між народами. (Бернард Шоу "Пігмаліон" вчений - лінгвіст, перетворює свою вульгарну квіткарку (Елізу Дуетл) на леді, навчивши її манерам, мови).
Класовий - характеризує класові відмінності: у кожного класу свій соціальний капітал, «джентльменський набір». Сучасні молоді люди - представники вищого класу повинні мати престижну вищу освіту, займатися дорогими видами спорту, відпочивати на престижних курортах.
Об'єктивована форма культурного капіталу, що відрізняє представників різних класовий позицій, - це дипломи, тривалість навчання в найкращих університетах, нагороди...
Інтерналізована форма культурного капіталу - це те, що назавжди залишається з особистістю, характеризуючи її як члена певного соціального прошарку, класу: рівень розвитку інтелектуальних здібностей, знання, тип мислення, словарний запас, манера говорити, естетичний смак, стиль спілкування та манера поведінки.
Гендерний габітус відповідає гендерним ролям.
Агенти соціалізації - конкретні особи, відповідальні за навчання культурним нормам, засвоєння соціальних ролей.
Інститути соціалізації - установи, які впливають на процес соціалізації та спрямовують його.
Р. Клут 'є та А. Рено розрізняють чотири ієрархічні структури, які здійснюють соціалізацію, нашаровуючи свій вплив на особи-стість1:
1. мікросистема - у функціонуванні якої індивід бере безпосередню участь (сім' я, школа, друзі);
2. мезосистема - відносини між елементами мікросистеми;
3. екосистема - складається з інститутів, які безпосередньо не стосуються індивіда, однак, беруть участь у соціалізації (наприклад, професійне оточення батьків, їх взаємовідносини із керівництвом та підлеглими досить часто суттєво впливають на формування у дитини уявлень про оточуюче соціальне середовище);
4. макросистема - культурне середовище, тобто соціальні цінності, норми ідеології, які не лише прямо нав' язуються дитині, а опосередковано впливають на функціонування перших трьох структур. Це ідеологічні установки суспільства загалом, дитячі та юнацькі організації ідеологічного характеру.
